Василь дивився телевізор, коли в кімнату зайшла дружина. – Василю, завтра до моєї мами зʼїздити треба, город перекопати, – сказала Наталка. – Ні! – твердо відповів Василь. – В сенсі? – здивувалася відмові чоловіка жінка. – Не поїду! І взагалі більше до твоїх батьків не поїду! – несподівано додав Василь. – А це ще чому? – запитала Наталя. – Наталко! – Василь намагався не дивитися дружині у вічі. – Думаю, ти маєш знати правду! Я тебе кохаю! Але, розумієш, я закохався у твою матір! І не як у тещу, а як у жінку! – Як у кого?! – здивовано вигукнула Наталя, не розуміючи, що відбувається
– Наталка, ти знову починаєш? – Василь глянув на дружину з докором.
– Я починаю? Що я починаю? Нічого я не починаю! – одразу заторохтіла Наталка.
– Я тобі ще тиждень тому сказав, що хочу до матері з’їздити, – сказав Василь.
– Не пускаю я тебе, чи що? – Наталка зобразила розгублену усмішку. – Але ж треба і до моїх з’їздити! Город сам себе не скопає! Потрібно ж мамі допомогти!
– Наталю, там два чоловіка в будинку, що ти мене весь час смикаєш?
– А кого мені ще смикати? – посмішка злетіла з її обличчя. – Брат знову спину потягнув, а в тата, ти знаєш, – з натиском сказала вона. – Проблеми з ногами!
– У брата твого завжди відмовки є, як треба щось робити! А в тата якісь аномальні проблеми! Як через день в свій шаховий клуб ходити пішки за два кілометри, то це він з ранку при параді, а як працювати, то в нього ноги!
– Ти не розумієш! – вигукнула Наталка. – У них змагання!
– Знаю, що в нього за змагання, – відповів Василь. – Щоразу приходить веселий і «шахами» від нього не пахне! Напевно він перемогу та участь відзначає!
– Не смій! Тато не такий! Як ти смієш, він стільки для тебе зробив…
– А що він зробив для мене? Тебе народив?
– А хоч би!
– Ну так, дякую!
– Ти скажи, що ти мною незадоволений? – Наталка невдоволено дивилася на чоловіка.
А потім образа змінилася на хитрий погляд.
– А-а! Ти зі мною посваритись хочеш, щоб завтра зі мною не їхати город копати? – сказала Наталка. – Василю! Не прокотить! На нас вже чекають!
– Наталко, а я тобі в черговий раз повторюю, я обіцяв, що приїду до своєї матері. І те, що я поїду до неї, я попереджав ще тиждень тому!
– Ну, Василю! Ну, перестань! – Наталя перейшла в режим умовлянь. – Мама твоя у квартирі живе з усіма зручностями. З чим би не треба було допомогти, воно почекає тиждень. А якщо город вчасно не скопати, потім пізно буде. І потім сади, не сади – все одно нічого не виросте.
– Там і так нічого не росте. Земля вже виснажена. Туди треба добрива дати і залишити землю у спокої на кілька років. А ви з завзятістю спочатку закопуєте два мішки картоплі, а потім півтора викопуєте. І який у цьому сенс?
– Василю, так це ж своє!
– Дрібне, несмачне, потом полите, тому смачне? – з іронією в голосі спитав Василь.
– А хоч і так! Василю! Ти тему не перекладай! Поїхали!
– Наталю! Завтра я їду до своєї мами, а післязавтра, як захочеш, поїдемо разом до твоїх, – запропонував Василь.
– А якщо тебе твоя мати так втомить, що завтра не зможеш працювати? Ось що мені тоді робити? Що мені мама скаже? Працівника привела, а він працювати не може? – Наталка надула губи. – Давай навпаки!
– Одразу ні! – відмовився Василь. – Після вашого городу я себе ледве живим почуваю. І в такому стані я тільки на роботу можу піти, а не допомогти своїй мамі.
– Василь, переставай сперечатись! Твоїй мамі якщо і треба якась допомога, то це якісь дрібниці. А там ціла ділянка, яку не можна залишити без уваги!
– Та у вас там все не можна залишити без уваги! – вигукнула Василь. – У мене інше питання. А чому там все не може обійтись без моєї уваги? Там є господар, молодий господар. Є працеутворюючий елемент у вигляді тещі! Я тут до чого?
– Ну, Василю! Я ж вже разів сто пояснювала! Коли батьків не стане, цей дім нам дістанеться!
– І твоєму братові!
– Ой, Стасові цей будинок задарма не здався! Це наше з тобою майно! І треба його підтримувати, щоб нам руїни не дісталися!
– Наталю, не хочу тебе засмучувати, але мені цей будинок з ділянкою навіть в ідеальному стані не потрібний! Ні у спадок, ні у подарунок! Ні зараз, ні, тим більше, потім, коли у мене самого сил не буде! Квартира! Ось рішення для спокійного комфортного життя!
– Знову ти вперся у свої чотири стіни! – обурилася Наталка. А подумавши додала: – Ти знову посваритись хочеш? Ні, мій любий! Я тебе розкусила! Коротше, дзвони своїй мамі, кажи, що завтра не приїдеш! Післязавтра, до речі, теж, треба буде сарай поправити! А я дзвоню своїй мамі, щоб вона підготувала інвентар!
Наталя схопилася за телефон, а Василь з місця не зрушив.
– Ти чого? – запитала вона. – Дзвони матері!
– Ні!
***
Наталя завжди знала, що любити свекруху не зобов’язана. А якщо не зобов’язана, то й не буде за жодних умов. Будь вона хоч наймиліша людина і взагалі справжнім ангелом! Ні, та й годі!
Але таких жестів їй не потрібно було робити, в сенсі вдавати любов до свекрухи, бо Ніна Олексіївна їй одразу не сподобалася.
Та так сильно не сподобалася, що була з нею ввічлива, але зайвих контактів намагалася уникнути.
А ось чоловік Василь Наталю влаштував повністю. Порівняно працьовитий, а що найголовніше, що піддається вмовлянням та жіночому впливу.
– Ось що означає його мати виховала! – казала вона подрузі. – Він розуміє, що жінка – це жінка! І що жінка може бути правою!
– А, ну так! – кивала Галя. – А то буває упруться, є тільки дві думки, моя і невірна!
– Ось саме! А Василь розуміє, що коли жінка сказала, так зробити і треба! – з усмішкою казала Наталка. – Раніше ним мама командувала, тепер дружина! А він!
– Що він?
– А він із задоволенням виконує мої примхи! – Наталка була казково задоволена. – Він же міський житель, себто квартирний. І ось визначився, що треба жити з його мамою. А я його притиснула фактом, що він тепер не син, а мій чоловік! І пішов за мною на орендовану квартиру!
– Щаслива ти! – сказала Галя заздрісно. – Поки чоловіка так приручиш, роки минають! А в тебе одразу до всього привчений! Може, ще й на сторону не ходитиме!
– Звісно, не ходитиме! Я йому відразу сказала, якщо що, по всьому місту роздзвоню, що він недуги погані розносить!
– Серйозно? – Галя посміхнулася.
– А чого ж ні? Якщо піде, то повернеться ж! А після такого його тільки я підберу, бо знаю, що це не так.
– А якщо чесно, то чого ти в нього вчепилася? – запитала Галя лукаво. – Не принц же!
– Від мами його квартира залишиться трикімнатна. А з таким характером, кому вона дістанеться? – Наталка посміхнулася. – А потім і подивимося, наскільки він у господарстві корисний.
Галя зрозуміла, що Наталка знайшла собі безвідмовного чоловіка з перспективним вливанням до сімейного бюджету. Але був ще один маленький момент.
– А ти не думаєш, що його мама буде спокійно дивитися, як ти з її синочком поводишся? Візьме і налаштує його проти тебе!
– Думала! – кивнула Наталка. – Там ще та! Одним словом – свекруха! План маю!
– Підступний? – Натхненно запитала Галя.
– Ще й який! – підтвердила Наталка. – Я його до матері не пускаю! А якщо й пускаю, то дуже рідко!
І коли він у неї, то я по телефону йому набридає словами любові та ніжності! Це, щоб він знав, що я на нього чекаю, сумую, і взагалі не можу без нього жити!
– А він?
– А він додому летить! Щасливий! Зрозуміло, я його зустрічаю і одразу щастя навколо, радість! Тобто, при порівнянні з мамою, зі мною набагато краще! Але доводиться виявляти й хитрість!
– Це яку? І навіщо? – не зрозуміла Галя.
– А ось він збирається їхати, а я із терміновою справою! І він вже не їде! А наступного разу в мене інша термінова справа!
– А де ти справи береш? – Запитала Галя.
– У правильної дружини у загашнику має бути термінових справ на роки вперед запасено!
Якщо чоловік у шлюбі занудьгував, втече, і нічим його не втримаєш. А якщо голова і руки при ділі, то йому й довкола подивитися ніколи!
– Ні, ну справи – це добре, але образ матері! Це навіть у літературі зазначено! – говорила Галя задумливо. – Святий образ матері! Тим паче, якщо його лише мати виховувала.
– Ха! – Засміялася Наталя. – Є моя мама! І ось тягаю я його до нас додому, а там уже моя мама перетворюється для нього з тещі на матусю!
Спочатку номером два походить, а потім ми пріорететики і змінимо!
– Начебто це просто? – засумнілася Галя.
– То я ж з мамою підготовчу роботу провела! Вона його тішить, як тещі належить! Підгодовує! В очі заглядає!
А коли Василь щось розповідає, мама моя так уважно слухає, що саму заздрість бере!
От вона б розкішною дружиною була! Тому тато від неї і не втік, хоча у мами теж характер не цукор!
– Продумана ти, Наталко! – кивала Галя. – А от недооцінювати чоловіків не треба! В них у головах той ще бардак!
– Будь спокійна! – Запевнила Наталка. – У нас все під контролем!
Наталчину б впевненість, та Богові у вуха! Тільки справа була не зовсім так.
Василь давно зрозумів, що ним крутять у своїх інтересах.
Ну і починав потихеньку вибрикувати. Потім здавався, але робив це з великою ласкою.
Щось на кшталт: «Переможений, але не зламаний!»
Але Наталка починала відкрито нахабніти. І на підступний план дружини Василь придумав свій план.
І ось під час чергового прохання Наталки скасувати поїздку до матері, замінивши копанням городу, Василь пішов в наступ.
***
– Ні! – твердо відповів Василь. – Запам’ятай і змирися з цим, завтра я їду до своєї матері! А ти можеш їхати до своєї! Ти ж до моєї їхати відмовляєшся!
– Ой, що я там не бачила! – пирхнула Наталка.
– А я, між іншим, з тобою завжди їжджу!
– Ось і поїхали! – наполягала Наталка. — А потім, якщо буде час, можемо до твоєї заїхати на годинку.
– Ні, Наталко. Не поїду з тобою! І взагалі більше до твоїх батьків не поїду!
Василь відвернувся, щоб Наталка не бачила його обличчя. А сам у цей час затримав подих і напружився щосили.
А коли повернувся, то обличчя його було червоне, як помідор.
– Василю, що з тобою? – вигукнула Наталка.
– Наталко! – Василь намагався не дивитися дружині у вічі. – Ти вибач, що я тут з тобою сперечався! Я просто правду не хотів говорити!
– Яку правду? – Наталка розгубилася від такого переходу.
– Мама у тебе така гарна! Добра, уважна, ласкава! – промовив Василь.
– Ну-у, – вибагливо промовила Наталка. – І-і?
– Наталко, я тебе люблю! Але, розумієш, я закохався у твою матір! І не як у тещу, а як у жінку!
– Як у кого? – Наталка застигла, закривши рота долонею.
– Як у жінку! Я тому й їхати не хочу! Там твій батько, брат! А я боюсь, не стримаюся! Місця собі не знаходжу, що вона не моя!
– Василю! – майже не плачучи, сказала Наталя. – Як це?
– Ну, не накажеш серцю! А якщо я її уникатиму, то може й пройде!
Наталка відкрила рота від почутого.
– Завтра ти їдеш до своєї мами! – вирішила Наталка. – А до своїх я сама їздитиму!
– Вибач, Наталю! – важко промовив Василь. – Але я тебе кохаю! Ти не думай!
Більше Василя не тягали до тещі, а зі свекрухою Наталка вирішила потоваришувати. Ну, так, про всяк випадок!