Вона, звісно, дівчина симпатична, але я її не люблю. Мені просто треба якийсь час пожити з нею і не працювати, щоби мене у військкомат не загребли, – говорив у слухавку Стас. Софія повільно зайшла до кімнати і Стас остовпів
— Діма, я у відрядження завтра їду, – Соня акуратно наколола картоплю на вилку і відправила до рота.
— Знову? – скривився чоловік. – Ти ж нещодавно повернулася.
— Ну, Дім, я хороший фахівець і я не винна, що мене весь час відправляють кудись.
З цим Дмитро сперечатися не став, він знав, що його дружина багато та якісно працює.
— І надовго ти поїдеш?
— На три дні, – не замислюючись, відповіла дівчина. – А на вихідні можна буде разом кудись сходити.
— Гаразд, – Діма знав, що в нього немає вибору. – Куди хочеш піти?
— На виставку до галереї. Вона нещодавно відкрилася.
— Зрозумів, я куплю квитки.
— Дякую, – Софія чарівно посміхнулася чоловікові.
Вона швидко розправилася з вечерею, помила посуд і кинула погляд на Діму. Він втомився після робочого дня і дрімав на дивані перед телевізором. Дівчина похитала головою та влаштувалася на кухні з телефоном. Дзвонити з дому вона не стала, але часто переписувалася.
— Привіт, Стасю, я завтра до тебе приїду.
— Привіт, зая, а твій не здогадається?
— Я йому сказала, що у відрядження поїду. Не має здогадатися. Дімка наївний і вірить мені.
— Тоді до завтра, кохана.
Софія замріяно подивилась у вікно і посміхнулася. Зі Стасом вона познайомилася півроку тому і переспала з ним у першу ж ніч їхнього знайомства. Чарівний, високий хлопець із ямочками на щоках та синіми очима одразу запав їй у серце. Струнка й усміхнена Соня з уважним поглядом карих очей теж сподобалася хлопцеві.
Вони зіткнулися на вулиці, і дівчина виплеснула каву. Вона чекала вибуху гніву, але натомість хлопець посміявся і сказав, що цей одяг все одно йому не подобався. Так вони й познайомились. А вже наступного ранку Софія зрозуміла, що закохалася.
Вона не знала, як бути з чоловіком, якого вона теж кохала, але по-своєму. Дімка був захистом та опорою у важкі дні, і Соня цінувала його. Але вона вважала, що виросла з їхнього ставлення. Діма був старший на кілька років і не дуже любив будь-які нововведення. Йому більше подобалося повалятися на дивані та пообніматися, ніж бігати виставками. Так, він був освіченим і міг підтримати розмову в принципі будь-яку тему, але йому це було не цікаво.
А Стас був зовсім інший. З ним Соня відчула себе живою. Діма останнім часом майже перестав дарувати їй квіти, а Стас обсипав компліментами та подарунками. Дімка засинав після роботи, іноді ще на дивані, а Стас міг годинами розмовляти з нею, лежачи в ліжку. Діма не надто любив культурні заходи, а Стас сам купував квитки на всі новинки.
Єдине, що зупиняло Соню від того, щоби розповісти все чоловікові – розуміння, що тоді нічого не повернути. Дмитро любив її, але й мав свою межу. Він не простить зраду, а Софія не була певна, що хоче розлучитися з ним. Їх пов’язувало багато, і здоровий глузд зупиняв її від такого кроку.
Наступного вечора Дмитро приїхав у порожню квартиру. Він не любив, коли його дружина виїжджала у відрядження. Хоча останнім часом Дімі це було на руку. Він затримувався на роботі, щоби заробити більше і мав намір подарувати Соні на день народження новий автомобіль. Вона давно такий хотіла.
Але сьогодні, як на зло, його відпустили раніше. У начальства було якесь свято та всіх розпустили. Дмитро якийсь час полежав на дивані, потім пройшовся квартирою, і йому стало остаточно нудно.
— Привіт, Паш, – він подзвонив другу. – Не хочеш до бару сходити?
— Вибач, я дружині обіцяв провести вечір із дітьми. Давай іншим разом?
— Гаразд, здзвонимося.
Діма відклав телефон і підійшов до вікна. Там тільки починало темніти і Дмитро зрозумів, що страшенно хоче їсти, а готувати йому ліньки. Він перевдягся і вийшов із дому. Неподалік їхньої квартири був непоганий ресторан, куди любила ходити Соня. Туди-то й подався чоловік.
Він неквапливо поїв, дивлячись новини в телефоні, і вже збирався йти, коли почув знайомий сміх. Діма чудово знав сміх своєї дружини і зараз обернувся на цей звук з подивом. Соні ж немає в місті, промайнула думка, вона приїде лише за три дні.
Але його очі не обманювали. Через три столики від нього сиділа Софія спиною до нього, а навпроти неї був гарненький хлопець. Він щось весело розповідав, бурхливо жестикулюючи, а Соня заливисто сміялася.
Діма як уві сні підвівся і попрямував до їхнього столика. Йому дуже хотілося помилитись. Він сподівався, що ця дівчина – не його дружина. Але десь у глибині душі чоловік розумів, що то Софія.
— Вам чого? – хлопець покосився на чоловіка, що підійшов.
Соня підвела голову і здивовано завмерла. Вона зовсім не очікувала побачити тут чоловіка. Від несподіванки та якогось страху дівчина спалахнула і зайняла оборону.
— Ти що тут робиш?
Діма похитав головою.
— Соня, що відбувається? Як же твоє відрядження? Це хто?
— Мужик, ти б ішов звідси, – хлопець підвівся, стиснувши кулаки. Йому не сподобався тон, яким говорив Діма.
— Стасю, не лізь, – обсмикнула його Соня. – Це мій чоловік.
Стас вражено дивився на похмурого і досить міцного чоловіка. А дівчина встала з-за столика та спробувала взяти Дмитра за руку.
— Ходімо поговоримо в тихому місці.
Діма навіть не зрушив з місця, тільки заглянув їй у вічі.
— Соня, хто це?
Він знав відповідь, але мав її почути.
— Мужик, вибач, – Стас вирішив, що йому час вступити в розмову. – Ми любимо один одного.
— І давно?
— Півроку, – спокійно казав Стас, – Соня тепер моя.
Сама Софія зблідла і переводила розгублений погляд із одного чоловіка на іншого.
— Це правда? – Дмитро намагався залишатися спокійним, хоч усередині нього кипів цілий вулкан емоцій.
— Пробач… – по щоках Соні потекли сльози. Вона зовсім не так уявляла собі, і їй було боляче бачити огиду і смуток в очах чоловіка.
— Іди! – знову втрутився Стас.
Діма не витримав і вдарив його. За кілька секунд обидва були на підлозі, лякаючи інших відвідувачів. Їх змогла розтягнути і заспокоїти тільки охорона, що підбігла. Соня весь цей час стояла плачучи, і не знаючи, що їй робити далі.
Дмитро пішов, не озираючись. Він більше не хотів бачити дружину. А Софія витерла кров із губи Стаса і зазирнула йому у вічі.
— Ну навіщо ти так із ним?
— Зате він пішов! – гордо посміхнувся Стас. Він був радий, що нарешті позбавився чоловіка своєї дівчини. Він уже давно хотів це зробити.
Софія тільки сумно зітхнула. У неї було таке почуття, ніби частина її кудись зникла після відходу чоловіка. Але зараз вона не хотіла про це думати. Стас із любов’ю дивився на неї і щось говорив.
Соня підтакувала йому, а сама думала про Діму. Нині він, мабуть, поїхав додому. У порожню квартиру. Скільки разів він так повертався додому один, поки вона сама насолоджувалась спілкуванням зі Стасом.
— Гей, ти мене зовсім не слухаєш! – Стас легенько потяг її за руку. – Поїхали додому, там тобі буде краще.
Соня кивнула, їй треба було відволіктися від думок про чоловіка. Настав час починати нове життя, в якому Дімі не буде місця.
На кілька днів Софія і, щоправда, забула про Дмитра, їй було добре зі Стасом, котрий точно знав, що і коли їй потрібно. Дівчина улучила момент, коли Діма був на роботі, і з’їздила за речами, заодно залишивши Дімі записку з вибаченнями.
Дмитро навіть не став її читати, йому було боляче від її зради та обману. Він подав до суду на розлучення і з головою пішов у роботу, щоб відволіктися від думок про дружину. Якось він спробував познайомитися з іншою жінкою, але швидко зрозумів, що його тягне лише до Соні. Але її не було поряд…
Софія продовжувала їздити на роботу, а Стас часто залишався вдома. Коли Соня питала його про роботу, він зазвичай казав, що працює віддалено чи розповідав про якийсь проект і дівчина розуміюче кивала. Хоча у Стаса все частіше не виявлялося грошей, і до кінця місяця Соня навіть не помітила, як вона платить за все, включаючи оренду квартири.
Все так і йшло б, але якось Софія повернулася трохи раніше з роботи і тихо зайшла до квартири. Вона втомилася за цей день і настрій був поганий. Дівчина сподівалася, що зараз вона зайде додому, обійме Стаса і стане краще. Вона пройшла коридором і тут почула голос хлопця. Він із кимось розмовляв телефоном.
— Так, скоро мій гаманець прийде з роботи. Треба мені якось жити.
Він засміявся і додав:
— Так, із чоловіком її дуже вдало вийшло. Сам нас побачив, а то я вже хотів влаштовувати.
Соня з жахом піднесла руку до рота. Вона не вірила своїм вухам.
— Вона, звісно, дівчина симпатична, але я її не люблю. Мені просто треба якийсь час пожити з нею і не працювати, щоби мене у військкомат не загребли. Так, шукають уже.
Софія повільно зайшла до кімнати і Стас змінився на обличчі. Там з’явився страх і агресивність.
— Я тобі передзвоню, – кинув він трубку і, якось розгублено посміхаючись, подивився на дівчину. – А я на тебе ще не чекав.
— Я так і зрозуміла, – на подив Софії її голос звучав спокійно.
— Сонь, ти якщо почула щось, я можу пояснити.
— Що наприклад? Те, що ти мене не любиш?
Соня бачила, як відчайдушно забігали очі хлопця, доки він вигадував чергову брехню. Несподівано вона ясно побачила його – нахабний, брехливий боягуз. Сховався за її спиною, щоб уникнути служби в армії.
— Я люблю тебе! А телефоном я з мамою говорив. Я обдурив її, щоб вона не приїхала з тобою знайомитись! Ти її просто не знаєш, вона б тобі відразу всі кістки перемила. Нехай краще думає, що ми з тобою просто так живемо!
Соня кивала, слухаючи хлопця, а сама розуміла, що сама зруйнувала своє щастя. Діма – ось хто любив її по-справжньому. А не цей надутий обманщик. У голові Софії спалахнула ідея, що їй робити, а поки що можна було й прикинутися, хоча їй і хотілося плакати.
— Гаразд, Стасю, я дуже втомилася. Є щось на вечерю?
Хлопець незрозуміло заплескав очима, він був готовий як мінімум до гнівної розмови або сльоз, а Соня так спокійно запитала про їжу.
— Так, звичайно, – не дуже впевнено сказав він. – Я приготував пасту.
— Дуже добре, – кивнула Софія. – Розігрієш? Я поки що переодягнуся.
Стас слухняно рушив на кухню, а Соня швидко попрямувала до спальні. Вона перевдягнулась і знайшла номер місцевого військкомату. Вона розуміла, що мстити погано, але вже не хотіла зупинятися.
Наступного дня, коли Стас спокійно пив каву і ні про що не підозрював, хтось зателефонував у квартиру. Соня, яка мала вихідний, кивнула йому:
— Я відкрию.
За хвилину на кухні стояли люди у формі і простягали хлопцеві повістку.
— Довго ми вас шукали! Візьміть, розпишіться.
Блідий Стас усе підписав, а як тільки люди вийшли, він похмуро глянув на Соню.
— Як вони довідалися, що я тут живу?
— Звідки я знаю? – Дівчина посміхнулася. – Може, твоя мама сказала?
— То це ти?
— А ти зібрався за мій рахунок жити?
Стас стиснув кулаки, але Софія зміряла його зневажливим поглядом.
— Вдариш мене? Краще не намагайся! Я йду від тебе.
— І куди ти підеш? – губи Стаса зневажливо скривилися. – До свого чоловіка? Він же нудний та старий! Та й не прийме він тебе назад!
— Я не говорила про нього таке!
Софія швидко зібрала речі, не звертаючи уваги на косі погляди та усмішки Стаса, і поїхала до знайомого будинку. За її розрахунком у Діми теж мав бути вихідний.
Дмитро тільки встав і робив собі каву, коли у двері пролунав дзвінок.
— Хто це? – Пробурчав чоловік, але пішов до дверей.
На порозі, на подив, стояла Соня з очима повними сліз.
— Дімо, я пішла від Стаса. Я не знаю, вибачиш ти мене чи ні, але ти мусиш знати, що я все ще люблю тебе і завжди любила!
— І що? Хочеш, щоб я тебе пустив назад? – Діма й сам цього хотів, але старанно приховував біль.
— Ні, тобто я хочу, але розумію, що ти так не вдієш. Я лише хотіла вибачитися. Житиму я в іншому місці.
— Проходь у квартиру, – несподівано кивнув Дмитро. – Чого ми на порозі говоримо.
Соня слухняно пройшла до передпокою.
— Дімо, я винна дуже сильно. Не знаю, пробачиш ти мене чи ні, але я хочу все повернути.
— Повернути ми нічого не зможемо, – Діма з жалем зітхнув, бачачи біль у очах дівчини, і зважився на відчайдушний крок. – Я тебе теж люблю. Все ще кохаю…
Вони подивилися один на одного і Соня нерішуче і тихо спитала:
— Дімо, як раніше вже не буде, але може, спробуємо ще раз?
Діма відчував, як йому легко стає на серці.
— Що скажеш, якщо ми сходимо до кафе? – Продовжувала Соня, вдивляючись в обличчя чоловіка, і коли він кивнув, вона розпливлася в посмішці.