Віктор повернувся додому раніше. Чоловік зайшов в будинок, оглянув всі кімнати, але дружини ніде не було. – А де Оля? – спитав він у мами. -Так на річці, мабуть, – махнула та рукою. – Прогулятися пішла? – подумав Віктор і теж попрямував туди. Олю він знайшов на місточку. Дівчина полоскала білизну. – Оля! – вигукнув чоловік. – Ти навіщо це робиш? Чому не скористалася пральною машинкою? Оля підвелася, підійшла до чоловіка і щось прошепотіла йому на вухо. – Та вона що? Як вона посміла! – тільки й вигукнув Віктор
-Заходь, Оля, влаштовуйся, будь як вдома, – свекруха широким жестом гостинно обвела навколо себе.
-І не забувай, що ти в гостях! -Тихо підхихикнула дочка Світланка, що стояла поруч з нею.
Оля скромно посміхнулася і пройшла за Віктором у його кімнату. Чоловік зачинив за ними двері, обійняв дівчину і посміхнувся.
-От, Оля, нарешті ми з тобою справжня сім’я!
Оля довірливо пригорнулася до чоловіка.
-Ти завтра довго не спи, – звернулася до Олі за вечерею свекруха, – допоможеш мені зі сніданком. Сім’я ж у нас велика!
-Звичайно, Зоя Семенівна! – м’яко посміхнулася дівчина.
Сім’я у чоловіка справді була великою-четверо братів і сестра. Щоправда, старший був вже одружений і жив окремо, а молодший був на службі. Віктор був другим за старшинством. На щастя, батько Віктора, перед тим як покинути цей світ, збудував сім’ї великий будинок, де всім вистачало місця. Кожен член сім’ї мав свою простору кімнату. Природно, коли Віктор та Оля вирішили одружитися, то питань із житлом не виникало.
-Поживемо поки що у нас, – сказав Віктор, – будинок великий, місця всім вистачить, та й тобі не буде нудно, поки я на роботі.
Віктор працював по змінах на деревообробному заводі, що знаходиться за п’ять кілометрів від села. Зарплата була гарною і тому було вирішено, що Оля не працюватиме, а присвятить себе створенню затишку в їхній маленькій родині. Їхнє рішення підтримала і мама Віктора:
-Звичайно, Оля! Призначення дружини – дбати про чоловіка. Щоб на нього чекала гаряча смачна вечеря, чистий будинок і кохана дружина. А він хай забезпечує матеріально!
Оля тоді подумала: “Яка гарна у мене буде свекруха! Самій геть усе життя доводилося і працювати, і за будинком стежити, і дітей виховувати!”
Вранці Оля, як і обіцяла, встала раніше і допомогла Зої Семенівні зі сніданком. Потім, провівши чоловіка на роботу, вимила за всіма посуд і пішла до себе в кімнату. Треба було застелити ліжко, прибратися та перебрати речі.
-Оля! – у кімнату без стуку зазирнула свекруха. – Ти коли тут закінчиш, приберись і в інших кімнатах. А потім берися обід готувати! Світланка прийде зі школи, щоб гарячого супу одразу поїла, а то в них у школі яка їжа?
Оля здивувалася такому проханню, але нічого не сказала, розсудивши, що їй справді цілий день без діла не всидіти. Та й Зої Семенівні слід допомагати – таки вона тепер її родина, мама її коханого, а отже і їй.
Так і повелося. З ранку Оля вставала раніше за всіх, щоб приготувати сніданок. Потім, проводивши всіх за двері, йшла займатися прибиранням, готуванням, пранням та прасуванням. Зоя Семенівна лише вказувала, що робити.
-Оля ! Ти прання зібрала? На ось ще Світланки постільне та хлопців захопи! – і кидала дівчині величезну купу постільної білизни.
Коли Оля вперше вирішила скористатися пральною машинкою-автоматом, Зоя Семенівна стала грудьми перед нею.
-Ти Що? Це така річ дорога! Ми її використовуємо лише для певних речей! Так і взагалі! Електрику треба заощаджувати! І добре вона не пере! Руками надійніше буде! Нічого страшного! Я все життя руками прала!
-Оля! Приберись у Славка! Він вчора, мабуть, знову вночі в кімнаті їв – одні крихти всюди!
-Івану робочу спецівку випери! А то вже другий тиждень у брудній ходить!
-Підший Славкові штани!
-Відбіли Світлані блузку!
-Підготуй Івану костюм – у нього збори!
Оля крутилася весь день, обслуговуючи свою нову величезну родину. Зоя Семенівна нічим їй не допомагала. Роздавши вказівки, вона йшла на вулицю і весь день розмовляла з сусідками.
Через кілька місяців такого життя Оля вже була не рада, що погодилася жити зі свекрухою. “Краще у комірчині, у гуртожитку, ніж так!” – сумно думала дівчина, але поскаржитися чоловікові не наважувалася.
Віктор таки помітив, що з дружиною щось негаразд. Вона втомлювалася, змарніла і прямі подружні обов’язки виконувала неохоче, воліючи відразу засинати.
-Оля! Що відбувається? – намагався розговорити він дівчину, але та лише мотала головою і відповідала:
-Все нормально! Просто звикаю до нового сімейного життя.
Мовчанню Олі сприяли і постійні міркування Зої Семенівни про те, що в роботі по дому нічого важкого немає. Що раніше на жінках все господарство трималося і що гріх скаржитися на свою заміжню частку, якщо чоловік не гулящий і гроші до хати носить.
Якось на заводі, де працював Віктор сталася проблема і всіх відпустили раніше додому. Зрадівши, що зможе провести більше часу з дружиною, чоловік зайшов у магазин, купив торт та ігристе і, весело насвистуючи, подався додому.
Якого ж було його здивування, коли він не виявив дружини.
-А де Оля? — спитав він у мами, що стояла біля хвіртки.
-Так на річці, мабуть, – махнула та рукою.
“Прогулятися пішла?” – подумав Віктор і теж попрямував до річки.
Олю він знайшов на місточку. Дівчина полоскала білизну, а поряд з нею стояло два величезні тази з цією білизною.
-Оля! – вигукнув чоловік. – Що це все означає? Невже у нас накопичилося стільки білизни? Та навіть якщо й так, то чому ти не скористалася машинкою?
Оля підвелася з колін, підійшла до чоловіка, уткнулася йому в груди і розплакалася. Стривожений Віктор обійняв дружину і сказав все розповісти. Те, що накопичилося за кілька місяців, виплеснулося з Олі разом зі сльозами.
-Та вона що? Як вона посміла? – розсердився Віктор. – Ану пішли!
Він поклав білизну в таз, і майже бігом попрямував до будинку.
-Мамо! Я в будинок привів дружину, а не тобі хатню робітницю! — вигукнув він, побачивши Зою Семенівну.
-Що? Наскаржилася? – Світдана вже прийшла зі школи і стояла поряд з матір’ю, підозріло дивлячись на Олю.
-Ану тихо! – Віктор звернувся до сестри. – Що думаєш, що така чарівна і знайдеш собі багатого чоловіка, який найме тобі хатню робітницю? Сама не можеш свою постіль випрати?
-А що ти обурюєшся, синку? – із робленим спокоєм спробувала заперечити Зоя Семенівна. – Все життя так було: дружина повинна обходжувати і чоловіка та його родину, раз увійшла до його будинку. Що тут такого?
-А то! Що зараз не сімнадцяте століття! І я не хочу, щоб моя дружина псувала своє здоров’я, працюючи на лінивих родичів! І взагалі! Чому ти не дозволяєш їй скористатися машинкою?
-А ти хоч знаєш, скільки вона електрики крутить?
-А нічого, що я за неї плачу?
Сварка вийшла гучною. До неї приєдналися і брати Віктора, що прийшли з роботи. Нікому не хотілося втрачати хатню робітницю, тож всі стали на бік матері. Але Віктор був непохитний.
-Моя дружина більше працювати на вас не буде! На щастя, батько розподілив цей будинок на всіх, і моя частка в ньому є! Тому ми з Олею господарюватимемо окремо!
З цими словами Віктор обійняв дружину і повів у кімнату.
-Якщо вони будуть тебе ще хоч якось ображати або казати щось робити – одразу кажеш мені! Домовились?
-Добре! – кивнула щаслива Оля.
Але з полегшенням зітхнути дівчині не вдалося. Її відсторонили від домашньої роботи, але почалися постійні закиди, та глузування. Не так вимила посуд, не так її поставила, не ретельно прибрала за собою в місцях загального користування. І пральною машинкою їй так і не дозволили скористатися.
-Це наша машинка! – єхидно вимовила свекруха. – Ти ж від’єдналася від нашої родини, от і нема чого нашим добром користуватися! Скажи дякую, що посуд дозволяємо брати!
Оля не засмутилася: ручне прання з двох чоловік все одно краще, ніж із шести. Проте, її спокій тільки похитнувся. Одного разу, коли дівчина несла у двір тазик з випраною білизною, щоб його розвісити, Світлана, як би ненароком, зачепила її. Не втримавши рівноваги, Оля полетіла з ганку. Таз і білизна вивернулися прямо на неї.
Прокинулася вона вже в швидкій. Поруч сидів засмучений Віктор.
-Що зі мною? – прошепотіла Оля.
-Зараз вже все добре, – намагаючись, щоб голос не тремтів відповів чоловік, – тільки ось…
-Що? – схвилювалася дівчина.
-Оля. Дитини не стало. Але ти не хвилюйся! Лікар сказав, у нас ще будуть діти! – Віктор нахилився і обійняв дружину.
Після виписки подружжя поїхало одразу до орендованої квартири. Незабаром Оля влаштувалася на роботу до місцевої бібліотеки, але працювала там недовго. Нове спокійне і щасливе подружнє життя принесло свої плоди – Оля завагітніла. У належний термін у Віктора та Олі народився первісток. Щасливий Віктор розпочав будівництво будинку і на момент народження доньки сім’я в’їхала у власне житло.
З матір’ю, сестрою та братами Віктор та Оля спілкуються, але лише загальними фразами. Народження онуків Зою Семенівну не пом’якшило. Жінка не прагне з ними няньчитися. Вона також переконана, що мала рацію стосовно невістки.
Олю не засмучує ставлення свекрухи. Їй цілком вистачає допомоги від своїх батьків та турботи та кохання чоловіка.