Віра та Сашко ще спали, коли пролунав телефонний дзвінок. Чоловік потягнувся за телефоном і побачив, що дзвонить його сестра Марина. – Мабуть вже щось сталося, – захвилювався він. – Зачекай, не бери слухавку, – одразу прокинулася Віра. – Чому не брати? Можливо щось з мамою сталося, – пояснив Сашко. – Не хвилюйся, нічого не сталося. Я повинна тобі дещо розповісти про твою сестру, – раптом почала Віра. – Ти про що? – здивувався Сашко, нічого не розуміючи

– Як же добре, що Сашко знову одружився. Як добре. Та й житимуть майже поряд з нами. – говорила Марина, його сестра, матері.

– Звичайно добре. Добре, що дружина із квартирою. Мені вже набридла присутність дорослого сина. Ми вже знаємо, що він дітей мати не може. Та й дружина його нова з цим згодна поки що. Кохання у них. А ще кар’єра. Може потім і вийде. Сказали, що не все безнадійно. Ну та це їхня справа, – говорила мама.

Марина була на два роки старша за брата. Але з дітьми у неї вийшло набагато швидше. Ще до свого весілля вона народила першого хлопчика. Потім був другий, а потім нарешті донька. Вперше брат був одружений з Оленою. Олена була з багатодітної родини та чудово вміла поводитися з малюками. Їй Марина постійно підкидала своїх маленьких дітей. На годину, дві. А іноді й цілий день. Олена відмовляти не вміла. Лишала всі свої справи. Поралася з племінниками чоловіка майже весь вільний час. Іноді це навіть Олександру набридало.

Марина дуже засмутилася, коли брат розлучився. Безкоштовна нянька поїхала. І ось тепер Олександр одружився знову. Дружина Віра його ровесниця, але одружена вперше. Та й працює на віддаленні. В офіс ходить два дні на тиждень.

Марина як годиться почекала місяць і почала… Все-таки весілля було, медовий місяць. Але молодята відпочили тиждень і взялися за трудові будні.

– Віра. Як добре, що ти завжди майже вдома. Я до тебе зараз малу привезу. Мені треба терміново на огляд.

– У мене лише година вільного часу. Встигнеш?

– Ой. Та ти завжди вільна. Встигну.

Але Марини не було три години. Трирічна дівчинка лізла скрізь. Грати на одному місці вона не могла. Вірі довелося аж три години ходити за нею, щоб вона нічого не зламала.

– Там талони на чергу переплутали, а ще пробки. Але я бачу ви порозумілися. А у вихідний ми вам її знову приведемо. Хлопчикам обіцяли у кіно. А як із нею? Ти ж бачила.

– Ні. Ми на вихідні їдемо відпочивати.

– Куди це? Ти щодня відпочиваєш. А нам треба хоч у вихідний відпочити від неї. Не обговорюється. Рано-вранці вона у вас.

– Ні.

Але останнього “ні” Марина не чула. Вона вже натиснула на відбій.

Віра ж їй не сказала, що їдуть вони у п’ятницю ввечері. Виїхали. А зранку телефони не витримували від дзвінків. Добре, що вони були без звуку. Віра та Сашко хотіли виспатися. Коли вони прокинулися, то побачили пропущені дзвінки. Телефон Сашка знову повідомив про дзвінок його сестри.

– Зачекай, не бери слухавку. Я тобі забула сказати. Марина просила посидіти з їхньою донькою. Ну, я їй відмовила. Сказала, що ми їдемо.

– Ну і правильно. Вона вже знхабніла. Ти вибач, що колишню згадую, але вона її розбавила. Дітей вона любила. А Маринка з кожного приводу дітей їй привозила. Огляд, перукарня, кіно, манікюр. Сама розумієш. Мені постійна присутність племінників у домі й набридла. Отже, все правильно. Зараз я їй передзвоню.

– Сашко. Ви що спите? Чому не відкриваєте, не відповідаєте? Що за справи? Виспалися?

– Виспалися.

– От і добре. Зараз ми заїдемо.

– Куди?

– До вас. Нам вже час у кіно.

– Нас немає вдома. Ми на базі відпочинку.

– Яка база, ви що? Ми ж домовлялися.

– Не домовлялися. Віра сказала, що ми їдемо. Свій вільний час ми проводитимемо, як хочемо. А не як ти хочеш.

Марина образилася, але ненадовго. Вже наприкінці наступного тижня вона зателефонувала Вірі.

– Які плани?

– Жодних поки що.

– От і відмінно. А нам треба по магазинах. А куди з всіма дітьми йти. Коротше готуйтеся. Усі діти до вас.

– Це ваші діти. А ми теж по магазинах поїдемо, дякую, що підказали.

– Що вам важко з дітьми посидіти? Я зараз Сашку зателефоную.

Але брат теж відмовив.

– Я весь тиждень працював і хочу відпочити у тиші.

Якось Марина прийшла без попередження. Швидко щось сказала і залишивши доньку пішла.

– Що це було? Вона куди?

Слухавку вона не брала. Олександр вирішив зателефонувати мамі.

– Мамо, а де сьогодні Марина?

– А ми з нею в салоні сидимо. Вирішили привести себе до ладу.

– А адресу не підкажеш? Віра теж хоче, але не знає гарного майстра.

– А тут всі добрі. У моєму будинку тільки з іншого боку.

– Зрозумів. Дякую.

Через півгодини дитина стояла поряд з мамою та бабусею.

– Вибачте. Нам потрібно по справах. Ось ваша дівчинка. Забув запитати, а що ж робить її тато?

Марина образилася, день її краси був зіпсований. Мамі теж не пощастило. Довелося із салону піти лише з однією стрижкою.

Рано раділа Марина, коли брат одружився знову. Не вдалося їй зробити з нової дружини брата няню для своїх дітей.

А за два роки Віра народила двох хлопчиків. Олександр був дуже радий. Він вже й не сподівався стати батьком, упокорився. А тут така радість. Зі своїми дітьми вони завжди самі справлялися. Скрізь разом із дітьми.

Джерело