Ганна Павлівна почала помічати, що між сином та невісткою, щось відбувається. Віра кілька разів з’являлася із заплаканими очима, а Олег ходив чимось невдоволений. – Віро, що відбувається? Розкажи мені, – Ганна Павлівна вирішила все розпитати у невістки. – Нічого, все нормально, – невістка відвела очі, ледве стримуючи сльози. – Давай розповідай, – м’яко сказала свекруха. – Може, я допоможу чимось. Віра ще довго відмовлялася, а потім не витримала, розплакалася і все розповіла свекрусі. Ганна Павлівна вислухала невістку і заціпеніла від почутого
17 років Ганна Павлівна мала цілком щасливу родину. Вони з чоловіком ростили сина Олега, багато працювали та відпочивали всі разом.
Щастя закінчилося, коли чоловіка не стало.
Тоді 16-річний Олег пустився берега: закинув навчання, почав пропадати з дому, кілька разів приходив добряче «веселий», з матір’ю сварився.
Ганна Павлівна вже не знала, що з ним робити – сподівалася тільки, що він не вчинить чогось дуже поганого і не отримає терміну.
Жінка мала надію, що син якось зміниться після служби.
Після школи він не став нікуди вступати і пішов служити.
Олег й справді повернувся іншою людиною. Там він отримав посвідчення водія і після повернення, відразу влаштувався водієм у торгову компанію.
Крім того, сам вступив на заочне відділення до місцевого коледжу. А через два місяці після повернення знову потішив матір.
– Мамо, я, мабуть, скоро одружуся? – радісно оголосив він.
– Я дуже рада за тебе, – усміхнулася мати.
Вона хоч і вважала, що синові ще рано одружуватися, але більше хвилювалася, що він повернеться до свого розгульного способу життя.
– Коли приведеш наречену знайомитись?
– Якщо ти не проти, давай цієї суботи?
– Звісно, я за.
Ганна Павлівна до прийому гості готувалася ґрунтовно.
Ретельно прибрала в їхній трикімнатній квартирі, наготувала смаколиків, красиво накрила стіл.
Молоді запізнилися майже годину.
Правда, син про це попередив – мовляв, наречена довго збирається, щоб сподобатися майбутній свекрусі.
– Це моя Валерія, – представив дівчину матері щасливий син.
– Дуже приємно, – промовила Ганна Павлівна, хоч на душі защеміло, побачивши яскраво нафарбовану блондинку в дуже короткій спідниці.
За столом господарка квартири спробувала зав’язати розмову з гостею.
– Чим ви займаєтесь, Валерія?
– Ой, та поки що нічим! Відпочиваю після коледжу, – махнула рукою дівчина.
– Валерія на товарознавця вивчилася, – пояснив син.
– Так, тільки працювати за фахом я не хочу. Може, на манікюрницю тепер вивчуся.Не знаю поки що, – продовжила Валерія.
Життєвий досвід підказував Ганні Павлівні, що такі, як її майбутня невістка, зазвичай не працюють, а живуть за рахунок чоловіків.
Олег же поки що на багатого чоловіка не тягнув, і було зовсім незрозуміло, чому Валерія його вибрала.
Жінка нічого не почала говорити синові – він виглядав таким щасливим.
Хлопець півроку літав на крилах, будував плани, як йому заробити на гарне весілля, а потім якось знітився.
На запитання матері не відповідав, знову почав приходити добряче «веселим».
– Та кинула вона мене! – вигукнув Олег на чергове запитання матері, чому він знову загуляв. – Знайшла якогось багатого і поїхала з ним у Київ.
Сказала: «Вибач, але з тобою у мене ніяких перспектив немає».
– Може, воно й на краще, синку? Зустрінеш ти ще гарну дівчину, – відповіла мати.
Вона розуміла, що каже банальність, але їй так хотілося вірити, що у сина все буде добре.
Від’їзду Валерії вона була навіть рада.
Наступний рік Ганна Павлівна жила у постійному переживанні за Олега.
Той знову почав гульбанити, через що його звільнили з роботи, пропадати десь цілодобово.
Мати намагалася з ним поговорити, але у відповідь син тільки відмовчувався.
Але якось несподівано все це припинилося.
– Все, мамо, я зав’язую. І ти пробач мені за все, – одного разу заявив Олег.
– Дай боже, синку, дай боже. Я не тримаю на тебе зла. Аби ти сам собі життя не зламав.
– Ні, мамо, тепер я своє життя буду будувати, – обійняв Олег жінку.
І справді знову перетворився на дбайливого та люблячого сина, на симпатичного, веселого хлопця.
Закінчив коледж, влаштувався на іншу роботу, зустрічався з дівчатами (але жодну з них додому не приводив).
А за три роки здивував матір новиною.
– Мамо, тут таке діло… Дівчина маю. Її Вірою звуть, – повідомив Олег.
– Це ж чудово, синку, – зраділа Ганна Павлівна. – Тільки чому ти так невпевнено про неї говориш?
– Справа в тому, що вона має дитину і… Там взагалі непроста історія.
– Розповідай.
– Віра у 18 років втратила рідних. Батьків та єдиної бабусі не стало.
Дівчинка розгубилася, залишившись сама. Почала збирати вдома різні компанії.
Сама розумієш…
Спочатку просто сусіди скаржилися, а потім у її квартирі затримали хлопця. Дільничий її пошкодував – повірив, що вона не до чого.
– О, господи…
– Тільки після цього Віра схаменулась, зав’язала з цими компаніями і гулянками, повернулася до навчання.
А потім виявила, що вагітна.
Хто є батьком дитини, вона здогадувалася, але нічого йому пред’являти не стала.
Народила і ростила сина самостійно.
Зараз хлопчику два роки, Віра працює вдома масажистом – вона медучилище все ж таки закінчила. Ось і все.
– Яка все ж.. доля в дівчинки, – співчутливо похитала головою Ганна Павлівна. – Ну нічого, ви молоді – налагодиться ще все у вас.
Приводь обох знайомитись, – усміхнулася мати.
Віра сподобалася жінці.
Худенька, невисока шатенка, майже без косметики, вона поводилася скромно і сором’язливо посміхалася весь вечір.
Її син виявився серйозним хлопчиком з розумними очима та вихровим чубом.
Видно було, що Вітя активна дитина, але в гостях він поводився дуже пристойно.
Через два місяці після цього знайомства Олег повідомив матері, що вони з Вірою збираються одружитися.
– Урочистостей не буде. Просто повечеряємо у ресторані. З боку Віри буде одна подруга. З моєї – ти і мій колега, – сказав син.
– Добре, як ви вирішите, так і буде, – погодилася мати.
– І тут ще така справа, мамо… Можна ми поживемо в тебе? Хочемо ремонт у квартирі Віри зробити…
– Звісно, сину.
Ганна Павлівна трохи переживала, як вони з невісткою уживуться, але все виявилося чудово.
Дівчина з радістю допомагала свекрусі у всьому, ніколи не суперечила.
Втім, господиня квартири теж намагалася не встрявати у стосунки молодих, зауважень невістці не робила, нізащо не критикувала.
А з маленьким Віктором вони взагалі подружилися настільки, що дитина стала називати її бабусею.
Тільки ось помічала Ганна Павлівна, що син її ставиться до дружини досить прохолодно.
Ні, він її не ображав, зарплату віддавав, іноді приносив квіти та невеликі подарунки їй та пасинку, але робив це якось без ентузіазму.
Отоді мати й сказала Олегу, що він, напевно, Віру не любить, і щось задумав.
Той відмахнувся.
А за тиждень з’ясувалося, що молоді продають квартиру дружини.
– Навіщо? – здивувалася Ганна Павлівна. – Хочете більше житло купити?
– Олег автосервіс свій хоче відкрити, – пояснила невістка. – А він не спитав у вас дозволу, щоб ми тут ще поки пожили? – почервоніла Віра.
– Не спитав. Та ви живіть, скільки хочете, тільки ось житлом розкидатися в наш час… – несхвально похитала головою свекруха.
– Ну, що ви? Олег же почне заробляти на нове! – кинулась заступатися за чоловіка невістка. – Треба трохи почекати.
На думку Ганни Павлівни, син не мав задатків бізнесмена, але Олег її приємно здивував.
Через рік його автосервіс почав приносити стабільний дохід.
Свекруха з невісткою вже почали обговорювати, яку квартиру купить подружжя (хоча перша не дуже хотіла, щоб вони з’їжджали).
І тут між Вірою та Олегом стало щось відбуватися.
Невістка кілька разів з’являлася із заплаканими очима, а син ходив чимось невдоволений.
– Віро, що відбувається? Розкажи мені, – Ганна Павлівна вирішила порушити свій принцип не втручатися у справи дітей.
– Нічого, все нормально, – невістка відвела очі, ледве стримуючи сльози.
– Давай розповідай, – м’яко сказала свекруха. – Може, я допоможу чимось.
Віра ще довго відмовлялася, а потім не витримала і розплакалася.
– Олег хоче зі мною розлучитися, – плакала вона. – Говорить, що зніме нам із сином квартиру. Мовляв, поки що не може купити житло.
І взагалі ще невідомо, чи купить – ми ж із Віктором тут у вас жили безкоштовно.
– Що-о-о?! – ледве стримувалася від обурення Ганна Павлівна. – Ну, це вже ні в які ворота не лізе!
– А що тут відбувається? – звернувся до дружини Олег.
– Це ти мені поясни, що відбувається? – попросила мати. – З чого ти вирішив розлучитися з Вірою, та ще й відселити її в орендовану квартиру?!
– Мамо, як добре було, коли ти не лізла в наше життя, – скривився Олег. – Так, я хочу розлучення. Що ж тут такого?
Я люблю іншу жінку і хочу бути з нею. У неї немає житла, тож планував привести її сюди. Не можемо ж ми всі тут жити?
– Яка ще жінка …? – Ганна Павлівна вже почала здогадуватися, але все ж таки запитала.
– Так, мамо! Це Валерія! Вона повернулася, ми поновили стосунки.
Вибачте, що у вас не запитав, як мені будувати своє особисте життя, – демонстративно розвів руками Олег.
– Твоє особисте життя – це твоя сім’я, а не якась…
– Мамо!
Ганна Павлівна задумалася лише на хвилину.
– Загалом так, Віра та Вітя залишаються тут, – твердо промовила вона. – А ти зі своєю… Валерією можеш жити де хочеш, але не тут.
– Загалом у цій квартирі є і моя частина, – буркнув Олег.
– Ти маєш рацію. Значить, ділитимемо. Якщо ти хочеш позиватися до своєї матері, будь ласка, – все також твердо сказала Ганна Павлівна. – Ходімо, дочко, – звернулася вона до невістки. – Сьогодні переночуєш у кімнаті Віті, а там вирішимо, як нам розташовуватись.
Заплакана Віра здивовано подивилася на свекруху і підійшла до неї ближче.
Та обійняла невістку, заспокійливо погладжуючи її по спині.
– Від тебе, сину, я такого не чекала, звісно, - тихо промовила мати і жінки вийшли з кухні.
Олег з матір’ю позиватися не став – винайняв для себе і Валерії квартиру.
З Вірою він розлучився. Вона з Віктором залишилася жити з Ганною Павлівною.
Вони всі з Олегом наразі практично не спілкуються.