– Доброго ранку, Алла Вікторівна! – привіталася Оля зі своєю старшою колегою, як тільки зайшла в кабінет. Жінка поставила сумку на стіл, ввімкнула компʼютер. Раптом вона помітила, що Алла Вікторівна якось дивно на неї дивиться. – Алло Вікторівна, все гаразд? – запитала Оля. – Навіть не знаю Оля, навіть не знаю, – пробурмотіла Алла. – Щось сталося? – захвилювалася вона. Алла Вікторівна мовчки встала, поклала на стіл перед Ольгою тонкий конверт. – Що це? – здивувалася Оля, відкрила конверт і побачила там кілька фотографій. Ольга переглянула фото і заціпеніла від побаченого
— Хто це тобі зараз дзвонив? На роботі зі всіма так мило спілкуєшся і вдома, я дивлюся, не особливо соромишся?!
Чоловік дивився на Ольгу недобрим поглядом.
— Перестань, Дмитро, це з роботи дзвонили, по справах, — втомлено виправдовувалася дружина.
— Та нормально я спілкуюся, та там і спілкуватися особливо нема з ким, — додала жінка і притихла.
— І що це тебе зупиняє? – примружився Дмитро. – Вибір не багатий? Чи ти вже з усіма тісний контакт налагодила?
Чоловік говорив, не підвищуючи голосу, але Ольга добре знала цей тон, і нічого доброго він не віщував.
— Дмитро, ну послухай себе, що ти кажеш? Тобі не спадає на думку, що ти мене ображаєш своїми підозрами?
– Підозрами? Які підозри, якщо ти відкрито, не соромлячись, прямо на моїх очах…
— Ну, годі вже! Чому я маю виправдовуватися і миритися з звинуваченнями через просту розмову з колегою? – спробувала обуритися дружина.
— А я, на твою думку, не ображений твоєю поведінкою?! Ти за моєю спиною крутиш то з одним, то з іншим!
— Та з яким одним чи іншим? Що ти вигадуєш? Мені просто зателефонували з роботи. Це мій начальник відділу Віктор Михайлович, йому п’ятдесят років!
– І що?! Та хоч сімдесят! Це ще раз доводить, що таких осіб, як ти, нічого не зупиняє!
— Яких таких? — узялася в боки Ольга.
Вона знала, що сперечатися марно, але просто мовчати у відповідь на звинувачення не могла.
– Таких! Яким байдуже, з ким фліртувати!
— Це тобі байдуже, до кого ревнувати! Ти і до ліхтарного стовпа приревнуєш!
— А ти ліхтарному стовпу оченята не будуй! – гаркнув Дмитро.
Ольга відчула, як підступають сльози.
– Як ти можеш? – здавленим голосом промовила жінка. — Як ти можеш жити зі мною, якщо мені не довіряєш? Навіщо це все, якщо ти підозрюєш мене в невірності?
— А як мені тобі довіряти, якщо ти мене постійно провокуєш? – розмахуючи руками, спитав чоловік. — То в магазині продавцю посміхаєшся, то колеги тобі дзвонять посеред ночі!
– Я посміхнулася продавцю без задньої думки! Він посміхався, я зробила те саме у відповідь!
— А ти не думала, чому він саме тобі посміхався, га?
— Не тільки мені, він з усіма був привітний.
— Ні, люба моя! Може, він був ввічливий і з усіма, але тобі він посміхався з особливим значенням!
— Навіщо йому? Ну от поясни! У чому логіка?
— А тому, що він бачив, якого роду перед ним особа!
— Якого ще роду, господи?!
Ольга закрила обличчя руками, слухати це було неможливо. Сварка з приводу привітного продавця в супермаркеті відгримів лише годину тому, і тут треба було подзвонити Віктору Михайловичу.
— А такого, що чоловіки таких жінок… Не дуже розбірливих… За версту чують! Вони бачать, до кого можна клеїтись, а до кого ні! Щось тітці тій, що перед тобою стояла, він так не радів, а як тебе побачив, то ледве з-за каси не вистрибнув!
— Ти це все зараз вигадав, не було такого! – у розпачі вигукнула дружина. — А навіть якщо й так, я не можу відповідати за всіх чоловіків, які дивляться на мене чи мені посміхаються! Що ти зрештою від мене хочеш?! Щоб я вдома сиділа та нікуди не виходила? Або мені паранджу вдягнути?
— Поводься пристойно. Це все, про що я завжди тебе просив! Просто поменше на всі боки дивись у пошуках відповідного об’єкта, і все!
— Я не шукаю жодних об’єктів! Ти все вигадуєш сам, а потім і мене дістаєш!
Вона нарешті розсердилася як слід, і це додало їй впевненості.
— Якщо ти переконаний, що я тобі невірна, то давай розлучимося! І сьогодні ти спиш на дивані!
Дмитро ще щось говорив і сердито вимовляв, коли вона пішла до спальні і щільно зачинила за собою у двері.
***
Вранці чоловік був мовчазний і за сніданком до дружини не чіплявся, але безсонна ніч позначилася на ній не найкращим чином.
— Ти наче стомлена якась. Не виспалася? — поспівчувала Алла Вікторівна.
— Та щось голова важка, — обманула Ольга.
Обговорювати сімейні стосунки із сторонньою людиною їй не хотілося, та й вона була не впевнена, що літня дама її зрозуміє. Проте та виявилася проникливою.
— Якщо щодня зранку голова важка, то вдома якісь проблеми, — філософськи зауважила вона. — Не хочеш поділитися зі старшою колегою?
Жінка дивилася уважно та співчутливо, і Ольга здалася. Вислухавши докладну розповідь про вчорашні перипетії, Алла Вікторівна похитала головою.
– Так, ситуація складна. Я розумію, що ти відчуваєш.
І помітивши в очах недовіру, колега продовжила:
— Мій перший чоловік був таким самим. Не так подивлюся – відразу сварка. Одного разу він мало не накинувся на листоношу, який приніс мені листа. Просто тому, що той назвав мене на ім’я та по батькові. І жодні пояснення, що мої дані вказано на конверті, його не зупиняли.
— Дмитро, дякувати Богу, просто влаштовує сварки, — зітхнула Ольга.
— Це поки що, — запевнила молодшу колегу жінка. — Потім він зміниться і… Скільки років ви одружені?
— Три роки буде за місяць, — похмуро відповіла Ольга.
Вона раптом згадала, що на річницю було вирішено піти до ресторану. А це додаткові ризики…
— Ну от, ви просто поки що мало одружені, образи і підозри не накопичилися в достатньому обсязі, — передрікала колега. -А через пару років його претензії стануть ще гіршими, він почне пригадувати всякі «а пам’ятаєш?» Сам себе накручуватиме… А там і до непоправного недалеко…
Жінка зітхнула, зняла окуляри в тонкій оправі, уважно їх оглянула і надягла назад на ніс.
— А потім ти випадково з’ясуєш, що твій чоловік тобі зраджує, — раптом продовжила Алла Вікторівна.
Ольга від несподіванки відкрила рота.
– Як це? Так бути не може! — впевнено промовила вона. — Він же все це не переносить, зради, таємні погляди, посмішки та інше.
— Ну, так воно так і працює, зрадник тому й підозрює в зраді іншого, бо в самого пір’ячко на писку…
– Не вірю! — похитала головою Ольга. -Я не уявляю, щоб мій чоловік …
— Я розумію, повірити важко, — покивала Алла Вікторівна. — Але на власному досвіді можу тобі сказати, що чим більше він до тебе чіпляється і викриває, тим більше шансів, що він сам далеко не білий і пухнастий.
— Але якщо він сам мені зраджує, то навіщо йому взагалі цю тему порушувати? – Не могла зрозуміти Ольга. — За ідеєю він, навпаки, повинен сидіти тихо і навіть тем таких не заводити, щоб я не запідозрила!
– Та хто ж знає, навіщо? Може, він у такий спосіб виправдовує свою зраду. Типу, коли мені дружина зраджує, то й мені можна?
Алла Вікторівна знизала плечима і знову почала оглядати окуляри. Ті блищали бездоганною чистотою, і жінка повернула їх на місце.
— Ну не знаю… Якось не віриться… — простягла Ольга.
***
Річницю весілля відзначали, як і планувалося, у ресторані. Сварка гриміла два вихідні дні та ранок понеділка.
Втомлена Ольга прийшла на роботу з єдиною мрією — посидіти в тиші.
— Що, відсвяткували? — зі співчуттям поцікавилася Алла Вікторівна.
— Навіть згадувати не хочу… — похмуро пробурмотіла Ольга.
Вона сиділа в офісному кріслі, безвольно опустивши руки і відкинувши голову на спинку.
– Хто цього разу? Офіціант? — усміхнулася прониклива колега.
— Та там цілий ансамбль, — простогнала співрозмовниця. — Спершу був таксист. Так як передбачався банкет із ігристим, на своїй машині їхати не було сенсу, от і довелося викликати таксі.
Алла Вікторівна слухала та не зупиняла.
— Потім під підозру потрапив чоловік моєї найкращої подруги… Хоча ще влітку Дмитро їздив із ним на рибалку, і вони начебто добре ладнали, — продовжила перераховувати Ольга.
— Офіціантів було аж два, і мені довелося відповідати за обох, — жінка сіла прямо і потерла скроні.
— За сусіднім столиком святкували чийсь ювілей, і один імпозантний дядечко мав необачність запросити мене на танець.
– Ти пішла? – уточнила колега.
– Ні, звичайно, – закотила очі до стелі Ольга. — Дядько ввічливо відкланявся, а Діма повів мене до туалету з’ясовувати, що за старий до мене клини підбивав. Наприкінці вечора дійшло до того, що чоловік став із підозрою коситися на мого двоюрідного брата, можете собі уявити?
Алла Вікторівна скрушно покивала головою.
— Кажу тобі, Олю, твій чоловік, мабуть, далеко не такий прибічник сімейних цінностей, яким себе виставляє.
— І що мені робити, Алло Вікторівна?! Я втомилася! Я більше не можу цього виносити!
Ольга закрила обличчя руками та розплакалася. Напоївши жінку водою і трохи заспокоївши, старша колега порадила:
— А ти спробуй простежити за ним. З’ясувати, як і з ким він проводить час. Він же не сидить вдома усі вихідні? І з роботи, напевно, строго до шостої вечора не приходить?
– Ні, звичайно. Додому він майже завжди пізно приходить, у них завжди якийсь проєкт до здачі готується. Або партнери підводять… – підтвердила Ольга. — А у вихідні він часто з друзями в лазню ходить чи на рибалку.
— Ну от, отже, треба за ним простежити і дізнатися, чим він справді зайнятий.
— І коли я цим займатимуся? — гірко зітхнула Ольга. — Та якщо він тільки дізнається, що я щось подібне роблю, він усе проти мене переверне! Скаже, що раз я за ним стежу, то в мене не все чисто!
Жінка зіщулилася, уявивши, чим їй може обернутися провал задуманого заходу.
— Ні, я на таке нізащо не наважусь! Я ж не детектив якийсь!
— Ну, у цьому я тобі можу допомогти, — заявила колега, наливаючи в чашки ароматний чай. — Мій старший син якраз, як ти висловилася, детектив. Він зараз у відпустці, і йому нічого не варто простежити кілька днів за твоїм чоловіком.
— Але ж це, мабуть, грошей коштує, — припустила Ольга.
З тим, що доведеться стежити за чоловіком, вона вже змирилася.
— А я його як собі попрошу. Він добрий син, матері не відмовить. Тим більше, якщо я розповім йому про твою ситуацію. Мій Михайло добре пам’ятає, як ми жили з його батьком.
На обличчя старшої колеги набігла тінь, мабуть, спогади були не райдужними.
***
— Ну, все як я й передбачала, Олю. Михайлу вистачило й кількох днів.
Алла Вікторівна поклала на стіл перед Ольгою тонкий конверт. Та вийняла кілька фотографій і почала їх розглядати.
— Зверни увагу, що жінка там не одна й та сама, — підказала колега. — З роботи він проводить, мабуть, колегу прямо до готелю. А у вихідні йде в лазню. Або куди там він тобі сказав…
— У тренажерний зал, — пробурмотіла Ольга, не зводячи очей із усміхненого обличчя Дмитра, що обіймає за талію незнайому жінку.
— Ага, до зали, — погодилася Алла Вікторівна.
— Повірити не можу… — бурмотіла Ольга, роздивляючись знімки. — Він завжди мене звинувачував, за кожен погляд чіплявся. Я собаку сусідську погладити не могла, щоб він не пред’явив мені, що в мене з сусідом якісь особливі стосунки… А сам…
– Як бачиш, – підтвердила колега.
— Він так і мене зводитиме і при цьому зраджуватиме. Я так жити не зможу, це точно! І що ж тепер? Що мені з усім цим робити? – несподівано розгубилася Ольга.
– А чого ти хочеш? – уточнила колега. – Можеш пред’явити йому і виставити геть. А можеш піти та подати на розлучення, а фотографії поштою надіслати. Ну чи ще якось…
Ольга поринула в роздуми.
Влаштовувати сварку і слухати виправдання чи зустрічні звинувачення жінка не хотіла, тож обрала другий варіант. Вона переїхала до матері і подала на розлучення з поділом квартири, купленої на спільні накопичення.
Фотографії Ольга кинула в поштову скриньку, знаючи, що чоловік регулярно перевіряє її на предмет листів від таємних залицяльників дружини.
Дмитро зробив кілька спроб повернути дружину, але мудра Алла Вікторівна попросила сина зустріти Ольгу кілька разів із роботи, оцінивши габарити суперника, чоловік відступив.