Микола був на роботі, коли пролунав телефонний дзвінок від матері. Дивно. Вони розмовляли вчора, все було гаразд. – Мамо, що сталося? Щось із татом? З тобою? – захвилювався чоловік, піднявши слухавку. – Ні. З нами все гаразд. Просто мені треба поговорити з тобою без твоєї дружини. Щоб її навіть поряд не було. Сам із нею потім поговориш, – несподівано сказала жінка. – Мамо, мені ніколи, у мене робочий день, – відмахнувся син. – У тебе незабаром обід, от і подзвони, – наполягла мама. – Добре, – погодився він, але Микола навіть уявити не міг, що хотіла від нього його мати
Дзвінок від матері пролунав у розпал робочого дня. Микола завжди дзвонив їй сам увечері чи вранці. Дивно. Вони розмовляли вчора, все було гаразд.
– Мамо, що сталося? Щось із татом? З тобою?
– Ні. З нами все гаразд. Просто мені треба поговорити з тобою без твоєї дружини. Щоб її навіть поряд не було. Сам із нею потім поговориш.
– Мамо, мені ніколи, у мене робочий день.
– Що у вас там працювати, папірці перекладати і на комп’ютері грати.
– Мамо, я не граю. Я програміст.
– Назвати можна хоч пройдисвіт. Суті не змінює, сидиш та граєш.
– Все. Досить обговорювати мою роботу. На завод, як ти хотіла, я не піду. Подзвоню ввечері.
– Ні. У тебе незабаром обід, от і подзвони.
– Добре, але ти позбавляєш мене нормального обіду.
– Нормальний це вдома – перше, друге та компот. А в тебе не зрозумій що. Ви цілими днями п’єте чай.
– Ти помиляєшся, мамо, каву.
***
– Розповідай, що у вас сталося, – запитав Микола, передзвонивши до матері, як і обіцяв.
– Нічого. Ми знаємо, що твоя дружина отримала спадок. Він не маленький. Машина гарна, дві квартири. У вас і так є все. Треба одну квартиру віддати нам.
– Ви ж живете у гарній квартирі, у центрі. Її квартири у іншому місті.
– Отож і треба віддати нам. Ми її продамо. Гроші дуже потрібні.
– Я чогось не знаю? Процедури батькові я оплачую, і вашу комуналку теж. Куди ж гроші? У вас дві пенсії.
– У твого двоюрідного брата народилася дуже нездужа дитина. Гроші потрібні йому.
– Це в якого? У мене їх сім. Усі збирають чи ти одна добра?
– Це не має значення, головне допомогти.
– Це важливо. Можна організувати збір грошей в інтернеті.
– Ось я тобі й казала, що не програміст ти, а прой…
– Мамо! Це зовсім не те.
– Гаразд, не те, то не те. Грошей треба багато й одразу. Ми самі все зробимо. Вона нам квартиру, а ми вирішимо це питання.
– Спочатку кажи кому потрібні гроші. Може, й квартири буде мало. – із сарказмом сказав Микола.
Мати просила грошей постійно, але Микола оплачував лише комуналку, бо половина квартири була його, батько написав дарчу давно. А ще він оплачував процедури для батька. Іноді купував їм продукти, але все робив сам. Жодних грошей у руки не давав. А все тому, що гроші плавно переходили до Вірочки, сестри Миколи.
– Все. Мені ніколи. Сестра твоя дзвонить. До неї в мене теж справа є. Поговори з дружиною, скажи їй. Вона має допомогти. Усе. Бувай
Говорити із дружиною Микола не збирався. Спадщина її, як вона вирішить, так і буде. Швидше за все, вона все продасть і купить квартири їхнім дітям. Проти цього Микола нічого не мав. А ось проблему, яку озвучила мати, треба ще перевірити. На сторінках родичів у соціальних мережах він не знайшов нічого. Ну, якщо немає інформації, то значить шукатиме далі. Микола пригадав усі свої зв’язки, знайомства, однокласників, однокурсників. Потім довелося тихо та культурно вивідувати все у родичів. Слава богу, всі були здорові.
– Мамо, говорити треба правду, а не грати на здоров’ї родичів, тим паче дітей. Я так розумію, що все знову твоя улюблена Віра вигадала. Мовчиш. Для чого їй гроші?
– У вас три квартири, дві машини, а в Віри нічого.
– Мамо, ви їй купили квартиру, машину. Де вони? Вона все продала та живе з вами. Де її чоловік, який має її забезпечувати? Він пішов. Чому? Бо Віра програла навіть його гроші.
– Це він все підлаштував!
– Мамо, вона і ваші пенсії тринькає. Розплющ очі.
– Не може бути. У всьому винен її колишній.
– Він боровся. Андрій дуже непоганий хлопець, але ви на нього переклали всю провину. А ти йдеш на обман заради того, щоби дочка спустила гроші з цілої квартири. Може вам ще всю спадщину віддати?
– Нам дуже важко з нею жити.
– Не тисни на жалість. Я Вам допомагаю, а для неї нічого не зроблю. Як тобі не соромно?
– Інакше б ти не дав грошей.
– Я й так не дам. І всім розповім про Віру.
– Не виноси сміття.
– І не здумай просити у родичів для неї. Всі вже знають, одна ти сподіваєшся і віриш.
– Знають? І ти знав?
– Я тебе давно попереджав. Чому я не даю вам грошей, а просто за все сплачую? Ось тому!
– А як же її син, твій племінник? У нас на нього не вистачає грошей.
– У нього є батько. Він готовий забрати дитину. Незабаром так і буде, бо аліменти йдуть не туди. Здогадайся, куди їх витрачає Віра.
– Він забере Рому?
– Так, мамо. Це його син, а Вірі довіряти не можна. Я буду тільки радий за племінника.
***
Невдовзі все сталося, як казав Микола. Батько через суд визначив місце проживання Роми, а Віра має платити аліменти.