Микола прокинувся й сів на ліжку. Раптом він почув, що хтось зайшов у квартиру. Через хвилину в кімнаті зʼявилася його мати. – Знову гульбанив вчора? – почала вона з порога. – Все, мамо, годі! Завтра я піду на роботу. Мати пішла на кухню, і тут же почувся її голос: – Ти навіть посуд за собою не можеш помити! Микола зайшов на кухню. Мати вже помила посуд. На підвіконні біля холодильника стояв якийсь пакет. – Все, я пішла, – сказала жінка. Микола зачинив за матір’ю двері і кинувся до пакета. Він відкрив його й ахнув
Микола прокинувся, сів на ліжку і взявся за голову. Він раптом почув, що хтось зайшов у квартиру. Через хвилину в кімнаті зʼявилася його мати.
-Знову гульбанив вчора? – запитала вона з порога.
-Мамо, все… Більше не буду…
-Ти це щодня обіцяєш. Тобі вже тридцять три. У тебе дочка росте, а ти навіть телефон їй не можеш поповнити. Ти коли на роботу влаштуєшся? Чи ти думаєш ми тебе все життя годуватимемо?
-Все, мамо, годі! Завтра я піду на роботу.
-Ти це ще з нового року обіцяєш. Згадай, яким ти раніше був спортом займався, на змагання їздив…
Продовжуючи сваритися, мати пішла на кухню, і тут же почувся її голос:
-Ти навіть посуд за собою не можеш помити!
Микола зайшов у туалет, потім у ванну. Як завжди, в голову лізли важкі думки:
-Треба за розум братися. Досить на батьківських харчах сидіти. Вони і мою дочку утримують і мене. Квартиру мені цю однокімнатну купили. Ще якихось п’ять-шість років тому усе добре було. Як я зміг так швидко змінитися?
Треба якусь роботу знайти…
Микола зайшов на кухню. Мати вже помила посуд і тепер, стоячи на табуретці, прикріплювала до стіни іконку. Прикріпила, злізла, подивилася, чи не криво.
-Це Миколай Чудотворець, – кивнула вона на іконку. – Молись йому щодня і проси, щоб він тобі твою дорогу в житті показав. Він обов’язково допоможе, я цю іконку у церкві освятила.
-Гаразд, – кивнув головою син.
Але цікавила його не ікона, а пакет, що стояв на підвіконні біля холодильника.
-Я пішла.
-Мамо, завтра я на роботу піду влаштовуватись… Але це далеко… Дай пʼятдесят гривень на дорогу.
-І що я тепер тобі щодня на дорогу даватиму?
-Тільки раз. Якщо візьмуть, щось придумаю…
Мати дістала гаманець, дала необхідну суму.
-На! Останній раз!
-Дякую, мамо!
-Продукти в холодильник склади!
Він зачинив за матір’ю двері і кинувся до пакета з продуктами.
Микола відкрив його й ахнув.
-Ковбаса, яйця, хліб, маргарин, цибуля… Краса! – подумав він.
Батьки жили непогано. Утримували його дочку, йому постійно приносили продукти.
Він склав все у холодильник, і подався в одне місце, куди навідувався мало не щодня.
Біля потрібної крамнички стояв його друг Петро і вмовляв господаря, розкривши брудний пакет:
-Подивися, які огірки. Усього за сорок гривень.
-Не потрібні мені твої огірки, – відмовлявся той. – Ти мені й так уже заборгував.
-Степан, дай біленької! – Микола простягнув гроші.
-Будь ласка, будь ласка! – подав той таку бажану ємність.
-Миколо, а в мене огірки є, – з надією глянув йому в очі Петро.
-Ну що, Петре, з тобою робити? Ходімо до мене!
Вони наче тільки-но встигли сісти за стіл, а вже біленька скінчилася.
-Миколо, треба б ще, – запропонував Петро.
Наче все мало б піти, як завжди, але тут погляд господаря квартири зупинився на іконці, і здалося йому, що з осудом дивиться на нього святий тезка.
Одразу згадав він, що обіцяв матері влаштуватися на роботу.
-Петре, йди один!
-А ти що?
-Все! Йди!
Випровадив він свого друга і знову підійшов до іконки. Невміло перехрестився:
-Тезко, допоможи! Покажи дорогу, якою треба йти. Мені вже тридцять три. Соромно на батьківських харчах сидіти. Вони і мене, і дочку мою утримують. Допоможи!
Він знову перехрестився. І подався до кімнати.
Сів на ліжко і раптом відчув, що очі закриваються. Ліг на подушку й заснув.
І снилося, що йде він рідним містом, знайомою вулицею. Щоправда, до кінця цієї вулиці він рідко доходив. А тут іде та й іде. Ось доходить до скверика і бачить гурт хлопців.
Тут сон ніби перервався, і знову він на початку вулиці, і знову нею йде. А вже темніє. І знову цей гурт хлопців бачить.
І тут він прокинувся.
Микола сів на ліжко, покрутив головою.
-Що ж це таке? Наче хтось веде мене туди. І в кінці ці хлопці, ніби сваритися збираються…
Він підвівся.
-Піду сходжу! – вирішив Микола.
Дійшов він до тієї вулиці і пішов у той напрямок, у якому уві сні ходив. А вже вечір справді темніє – все, як уві сні.
Ось і скверик, і хлопці. Тут він зрозумів, що, справді, зараз буде сварка – четверо на одного, а ще зрозумів він, що це дорослі мужики і причепилися вони до мужика, який років на десять старший за них. Приблизно його ровесника.
Микола, схаменувшись, кинувся допомагати. Все закінчилось швидко. Хлопці розбіглися.
Микола кинувся до лежачого чоловіка:
-Все добре?
Той підвівся і раптом глянув на Миколу:
-Микола?! – здивовано запитав він.
-Олег?! – Микола впізнав свого друга, ще по юнацькій спортивній школі.
-Ти як тут опинився? – той підвівся.
-Микола Чудотворець привів, – усміхнувся Микола.
-Дякую, йому велике! – теж усміхнувся друг.
Вони радісно потиснули руки.
-А що це все означає? – запитав Миколи, кивнувши на тих хлопців.
-Це бізнес, Миколо…
-Який бізнес?
-Звичайний. Років десять мене не було. Ось повернувся у рідне місто, вирішив свою справу розкрутити, але декому це не сподобалося…
-Он воно що…
-А ти, Миколо, як?
-Погано. Спорт закинув, з дружиною розлучився. Гульбанити почав…
-Так, кидай це все і йди до мене працювати начальником охорони.
Він кивнув на джип, що стояв неподалік.
-Ходімо, он моя машина!
-Не зрозумів, а що у тебе за бізнес?
-Величезну базу пам’ятаєш?
-Це недалеко звідси?
-Так. Вона без господаря залишилася. В мене гроші були. Ось я її й викупив. Без охорони точно не обійтися. Сам бачиш.
-Бачу.
-Сідай! – кивнув він на машину. – А то ті хлопці вже знов збираються.
Вони сіли і джип плавно рушив з місця.
-То ти згоден? – запитав Олег.
-З чим?
-Начальником охорони у мене працювати?
-Так, звичайно, згоден.
-Ти чого гульбанити почав? – поцікавився друг.
-Сам пояснити до ладу не можу. Одружився дочка народилася. Грошей дедалі більше стало бракувати. Часу – також. Адже я ще заочно в академії навчався. Ось якось, коли особливо все навалилося і спробував. Так легко стало, адже я до цього зовсім не гульбанив. Швидко мене затягнуло…
-Тепер у тебе на це часу не буде. Так, і в цій твоїй академії треба відновитись.
Микола, звичайно, розумів, що робота буде не з легких, але не настільки ж. Мало того, що базу охороняти треба і з цими конкурентами розбиратися. Так ще й усіх численних власників магазинчиків на території бази перевірити треба. І всі кадрові питання на ньому.
Миколі просторий кабінет дістався і машина. Ось і доводилося з раннього ранку до пізнього вечора сім днів на тиждень по місту мотатися. Помічники, звісно, є, але за все йому самому відповідати доводиться.
Щоправда зарплата у Миколи була дуже хороша.
А батьки які раді були! Вони про зарплату навіть не питали. Для них головне, що син уже майже місяць не гульбанить.
Вибрав якось Микола вільний вечір і до своєї колишньої прийшов. Гроші приніс, дочці телефон купив. Вона вже у третій клас пішла. Зраділа, що тато прийшов, і телефону теж, звісно.
Дружина поки що з недовірою до нього поставилася. Не могла повірити, що він так швидко змінився, але радісні іскорки надії в її очах раз у раз зʼявлялися.
А ще, він щовечора підходить до маленької іконки Миколая Чудотворця, хреститься і дякує святому за те, що той спрямував його на правильний життєвий шлях…
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.