Микола їхав за зимовими шинами на свою машину. Чоловік зупинився біля старенького будинку, взяв свій телефон і набрав номер продавця. Відповіді не було. – Невже сплять? – подумав він. Микола вийшов з машини, озирнувся. Дзвінка на хвіртці не було, вікна в будинку світилися. Микола прочинив хвіртку, яка не була закрита на засув. – Господарі! – гукнув він. Але і тут відповіді не було. Чоловік зайшов у двір, дійшов до дверей і постукав. – Іду! – почулося за дверима, і Микола напружився. Чомусь голос здався дуже знайомим. За секунду вхідні двері відкрилися і Микола остовпів від побаченого

Перший сніг випав так недоречно, хоча температура поки що трималася не дуже низька. Сніг на дорогах відразу змішувався з брудом, але на узбіччях і тротуарах вже не танув. А Миколі завтра з раннього ранку треба поїхати за місто на термінову угоду. Нещодавно чоловік організував своє ріелторське агентство, працював тільки з ексклюзивами, і розумів чудово, що отримати від продавця згоду на повне представництво завжди непросто, тому втрачати клієнта, який погодився підписати контракт, йому не хотілося б.

Микола розблокував екран телефону, подивився прогноз погоди та схопився за голову – на завра обіцяли ожеледицю, хоч і місцями, але на літніх шинах їхати – неприпустимо, тим більше, якщо врахувати, що більшість автолюбителів виїдуть, незважаючи ні на що, на «лисій» гумі. Ну як він дотяг до останнього?! На стару машину все наперед купував – і гуму, і склоомивачі під потрібну температуру, а тут, купив автомобіль два місяці тому, і так і їздив, ні про що не турбуючись. Робота закрутила, все з голови вилетіло геть-чисто. І що тепер робити? Магазини спеціалізовані всі вже закриті, залишалося спробувати успіх у цілодобовому супермаркеті.

Микола миттю перевдягся, завів дистанційно автомобіль і, випивши кави, вирушив до супермаркету. Однак, попри його очікування, у відділі з автотоварами вибір шин був не дуже великий, а на його диски розміру зовсім не було. Думки всякі в голову лізли – може, поїхати все ж таки на літній? Їздять якось інші. Але ні, може плачевно закінчитися така поїздка. Такого Микола не міг би допустити, краще вже угоду втратити.

Він сів у автомобіль, думаючи тепер вже про те, що говоритиме клієнтові. Чи може на таксі поїхати? Ну а де гарантія, що таксисти встигли «перевзути» свої машини. І тут Миколу осяяла думка, що можна пошукати зимову гуму і по оголошенню. І Микола відразу відкрив сайт і почав гортати потрібні пропозиції. Ось! Варіант не дуже новий, але ціна не завищена. Можна поїздити якийсь час. До того ж диски йшли в комплекті.

Микола, не роздумуючи, написав повідомлення і йому одразу відповіли. Приїхати можна було прямо зараз, щоправда, жив продавець не дуже близько і район той Микола знав – дорога туди погана, але робити нічого, довелося поїхати. Погода була жахлива, і Микола подумав, що дружина мала рацію, напевно, в Одесі в цьому плані жити куди як простіше. Ганна давно мріяла переїхати в теплі краї, ще до зустрічі з Миколою, але Микола їй пояснював, що ріелторів там і без нього хоч греблю гати, а тут працювати простіше і спокійніше. Та й місцевий ринок нерухомості він знає, як свої п’ять пальців, адже давно крутився у цій сфері, а там що ж, все вивчати з нуля. Ні, Микола на переїзд ніяк не погоджувався.

Згадавши про Ганну, Микола засумував. Як вона там? Дружина поїхала до села до бабусі, а зв’язок там не ловив ніколи нормально, тож і поспілкуватися до пуття їм не вдавалося. А ось він візьме і поїде завтра за нею! А що? Підпише договір із клієнтом, а потім – до села! І бабусю Ганни відвідає, і Ганна як зрадіє! Він без неї нудьгував. Нехай одружилися вони лише рік тому, а Микола вже звик до того, що Ганна постійно поряд, готує смачні обіди, наводить вдома затишок, якого коли раніше не було. І взагалі, будинок став ніби теплішим. А скоро діти з’являться, тоді буде ще веселіше.

З приємними думками Микола доїхав до потрібної адреси, і навіть дорога, вся в ямах, не дратувала його, як це було раніше. Припаркувавши автомобіль біля дерев’яного паркану, що покосився, Микола написав повідомлення продавцю про те, що під’їхав, але той не відповідав і навіть не читав його. Почекавши кілька хвилин, Микола вийшов із машини, озирнувся. Дзвінка на хвіртці не було, вікна в усьому будинку світилися. Микола прочинив хвіртку, яка не була закрита на засув, і гукнув: «господарі!». Але відповіді не було.

Попереминавшись з ноги на ногу. Микола тихо посвистів. Загавкав сусідський собака, і Микола справедливо зазначив, що в цьому дворі, собаки, мабуть, немає. Він уже сміливіше зайшов у двір, дійшов до дверей і постукав.

– Іду! – Почулося за дверима, і Микола напружився. Чомусь голос здався дуже знайомим, ніби говорила його Ганна.

«Маячня!», – майнула думка, але тут же двері відчинилися і Микола побачив… Так, її, свою кохану Ганну. Вона, побачивши на порозі Миколи, здригнулася і спробувала зачинити двері, але Микола машинально підставив ногу, не дозволивши їй це зробити.

– Ганно, ти що тут робиш? – Запитав він у дружини, не впізнаючи власного голосу.

– А це за колесами, мабуть? – Вийшов з ванної чоловік, обгорнутий махровим рушником нижче пояса, – А я зовсім забув, довго вас не було, вже збираюся спати.

Він наблизився до Ганни, і, обійнявши її за плечі, розвернув і підштовхнув легенько зі словами:

– Йди від дверей, дме ж, а ти в халатику, по-літньому, – потім звернувся до Миколи. – Ви зачекайте п’ять секунд, я щось накину і підемо в гараж.

Микола, що вміє тримати себе в руках за будь-яких обставин, стиснувши зуби і стиснувши кулаки, кивнув ледве помітно і спустився з ганку. Він думав, як поводитися. , Що робить Ганна в цьому будинку і ким він їй доводиться.

Почувши скрип дверей, Микола мимоволі обернувся, чоловік кивнув у бік гаража.

– Ваша дружина так на мою сестру схожа, я навіть розгубився, – сказав Микола.

– Буває, – відповів продавець, але те, що Ганна не його дружина, звичайно, не сказав, – Якось ми з Ганною йшли по ринку, а на неї якась тітка накинулася, мовляв, Ганна у неї намагалася чоловіка відвести. Це ж нісенітниця. Ганна так розхвилювалася, ледве заспокоїла.

– Треба ж, – продовжив Микола гру. – Мою сестру теж Ганною звуть, а чоловік Сергій.

– Справді! – пожвавішав той, – Я теж Сергій!

– Шкода тільки, що чоловіком він моїй сестрі тільки називається, у ЗАГС не поспішає вести.

– А в нас навпаки, Ганна не хоче узаконити, – відповів Сергій, – теж би провів би хтось виховну бесіду, та шкода, що брата в неї немає.

– Це так, – протягнув Микола, розмірковуючи в цей момент, що Сергій теж обманутий, мабуть, не знає, бідолашний, що Ганна вже заміжня?

– У мого приятеля ось випадок був, – Миколі хотілося дізнатися все, раз хлопець виявився балакучим. – Зустрічався з жінкою півроку, теж все ніяк не міг умовити, щоб заміж вийшла за нього, а потім якось з’ясував, що вона заміжня була, і примудрялася на два будинки жити. Тож, – Микола багатозначно розвів руками. – І таке трапляється часто. Як казав хтось із класиків, жінки підступні! Але що найдивовижніше в цій історії – приятель її вибачив і продовжує стосунки. Навіть не знаю, як би я повівся на його місці. А ви пробачили б таке?

– Швидше, ні, – не роздумуючи, відповів Сергій, відчиняючи ворота гаража, до якого вони вже дійшли. – Ну от, дивіться, – вказав він на колеса, – в принципі ще сезон, а то й два можна від’їздити, залежить, як експлуатувати будете. Шипи тут всі майже на місці.

Микола підійшов до коліс, але думки його були далеко в цей момент. Він дістав телефон, перевів гроші Сергію за колеса і, схопивши в кожну руку по одному, швидким кроком пішов до хвіртки.

Завантаживши покупку у багажник, Микола глянув ще раз на суперника. Хоча який там він суперник, навіть смішно ставало від думки. Той простягнув йому руку, але Микола не подав свою, а сказав, дивлячись йому в очі:

– Рекомендую до паспорта Ганни заглянути, щоб не вийшло, як з моїм приятелем! – І поспішив у автомобіль.

Насправді, не було в Миколи таких приятелів, зате сам опинився в такому становищі, тільки в ролі законного чоловіка. Він сів у машину, повернув ключ запалення і ось тепер відчув весь тягар розчарування. Як Ганна так змогла з ним вчинити? Давно вона із цим Сергієм? Може, ще до Миколи зустрічалася з ним.

Говорила йому мама – даремно дружину не відправляє на роботу. Ну і що, що заробляє сам достатньо, життя штука складна, буває всяке. Даремно маму не послухав. Довелося б Ганні працювати, не до нудьги було б, тоді весь вільніший час сім’ї б присвячувала. Хоча, як кажуть, «свиня бруд скрізь знайде», так і такі жінки, як Ганна, завжди знайдуть момент, щоб сходити «наліво». Микола з гіркотою почуттів видихнув і різко натиснув на педаль газу. Сніг посилювався, дорогу було погано видно, двірники не впоралися. Але Миколі було все одно, всі думки його були про Ганну і про те, як він так міг помилитися в ній.

Виїхавши на темну дорогу, яку освітлювало лише світло від фар його автомобіля, Микола помітив дві фігури попереду і, вдавивши в підлогу педаль гальм , повернув убік кермо, і за кілька секунд миттєво поринув у темряву.

Розплющивши очі, він поступово почав розуміти, що знаходиться в палаті. Микола спробував підвестися, але нічого з цього не вийшло. Він повільно повернув голову до вікна і, побачивши верхівки дерев, вкриті пухнастою сніжною шаллю, відразу згадав події, після яких опинився тут. Цікаво, скільки часу минуло. Двері відчинилися, і Микола почув жіночий голос:

– Ну, нарешті! Як ви? – медсестра наблизилась до ліжка Миколи і подивилася на нього з такою теплотою, що стало навіть легше на душі. – Як почуваєтеся?

– Бувало й краще, – спробував усміхнутися він, але не зміг. – Давно я тут?

– Третя доба. Але ви не хвилюйтеся, нічого страшного з вами не трапилося, все можна виправити. Головне, прийшли в себе, тепер ми вас швидко на ноги поставимо. – Ой, я піду дружину вашу покличу, сидить у коридорі, додому не йде, от зрадіє!

Медсестра поспішила піти. Микола хотів сказати, що дружину він бачити не хоче, та пізно збагнув.

Вже за хвилину до палати вихором увірвалася Ганна з накинутим на плечі халатом і, наблизившись до Миколи, зупинилася біля його ліжка.

– Я так хвилювалася за тебе, – сказала вона тихо, витираючи сльози.

– Та ти що? – вимовив Микола насилу, але і з ноткою іронії. – Чого саме хвилювалася? Що залишиться один тільки чоловік, а ти звикла до двох. Чи скільки їх у тебе? Жінка на ринку не помилилася?

– Миколо, ну пробач мені, – Ганна присіла на сусіднє вільне ліжко і, зиркнувши на діда, що лежав біля раковини і з цікавістю розглядав Ганну, уловлюючи кожне слово, прошепотіла, – Давай не з’ясовуватимемо тут відносини.

– А ми взагалі не будемо їх з’ясовувати, – сказав вже впевненіше Микола, – до моєї виписки звільни мою квартиру і подай документи на розлучення.

– Ні, – простогнала Ганна з благанням, – Не кидай мене, Миколо. Ну помилилася я, з ким не буває. Сергій в школі за мною бігав, я над ним сміялася. А кілька місяців тому випадково зустрілися, обмінялися номерами. Він почав мені вірші писати у повідомленнях, потім на каву запросив. Розповів, що з четвертого класу присвячував мені вірші, показав усі зошити. Мені здалося це дуже зворушливим. І як усе закрутилось, я сама не зрозуміла. Хотіла навіть від тебе до нього піти, а ось тепер усе усвідомила. Ти для мене найдорожчий. Не відкидай мене.

Микола прошепотів, ледве утримуючи сльози:

– Іди! І більше, щоб я тебе не бачив! Ніколи!

Ганна намагалася щось заперечити, але Микола не дав цього зробити, і вона миттю вискочила з палати.

Сльозинка покотилася по щоці чоловіка, але він її змахнув і, глибоко вдихнувши, задумався. Як вона може так поводитися?! Просто – пробач… Наче суп пересолила. Граючи почуттями інших, вона вважає себе правою. Але довго думати не вдалося. Микола заснув.

Так, минули його дні в цих похмурих стінах – прокидався, думаючи про Ганну, засинав, і знову прокидався. Адже він так її любив…

Коли чоловіка виписали, він ішов додому з якимось дивним почуттям. Тепер йому треба вчитися знову жити без Ганни, але він зможе, він її забуде неодмінно.

Відчинивши двері, Микола одразу вловив приємний аромат, що долинав з кухні і на мить навіть усміхнувся, подумавши, що Ганна для нього обід готує, чекає на нього. І стало страшно відразу від такої шаленої думки. У цей час із кухні вийшла мама, і Микола з полегшенням видихнув.

– А ти тут як? – запитав і обійняв матір.

– Потягом! – Усміхнулася вона, – Я ж до тебе тиждень додзвонитися не могла, і Ганні твоїй дзвонила, вона не відповідала, а потім надіслала повідомлення, що ти в палаті, ключі залишила у сусіда. Я вранці приїхала, одразу до лікарні зателефонувала. Дізналася, що тебе вже виписують і взялася за готування.

– Чудово! – Микола зняв куртку і пройшов на кухню. – Я дуже радий, що ти приїхала, хоч би з такого приводу, бо все у тебе справи, і в мене справи…

– І що ти робитимеш? – Мати погладила Миколу по плечу.

– Житиму! Права ти була, мамо, коли в Ганні розгледіла щось погане, а я не вірив. Не хотів, вірніше, вірити.

– Та чого вже про це говорити…

– Це так.

– Миколо, я розумію, що зараз не час, але скажу все одно. – Мама зітхнула, відклавши убік вилку. – Я в поїзді Олесю зустріла, вона теж їхала сюди. Думала, їде відвідати своїх, але вона сказала, що вирішила назавжди повернутися. Такою стала красуня.

– Вона завжди красунею була, – різко сказав Микола і відвернувся до вікна.

Олеся була його першим коханням. Вони мріяли, що завжди будуть разом, все життя. Хотіли разом вступати в Київ, але мама Миколи не дозволила поїхати – у рідних місцях ВНЗ теж багато, нічого матір одну кидати. І Микола не поїхав. Спробував переконати Олесю у своєму місті кудись вступити, але вона поїхала. А мати через три роки повідомила сина, що виходить заміж, їде. Микола довго їй пробачити не міг, що втратив Олесю. І довго вірив, що помириться з коханою, але вона залишалася непохитною, казала, що він зрадив їхню мрію, потім там вийшла заміж. А Микола не міг її забути, поки не зустрів Ганну. А тепер почув про Олесю, і так важко стало на душі.

– Миколо, ти хоч чув? – Голос мами вирвав із роздумів.

– Що?

– Я кажу, Олеся розповіла, що розлучилася з чоловіком майже одразу після весілля, і зараз одна. Ось я тут і подумала.

– Мамо, вибач, але ти сама сказала, що не час. Давай відкладемо цю розмову. Мене щойно зрадила дружина, я не хочу про жінок навіть чути. А Олесі я коли зрадив, дарма послухався тебе.

– Та я вже сама шкодую, що тоді зажадала від тебе такого, а потім сама ж одного залишила. Але, можливо, можна все виправити. Як вважаєш, є надія?

– Надія є завжди…

З Олесею Микола, звісно, ​​зустрівся, але лише за два роки. Це була випадкова зустріч, яка нічого не обіцяла, проте час усе розставив по місцях, і Микола таки одружився з Олесою.

– Знаєш, все в цьому світі відбувається невипадково, – казав Микола, коли вони сиділи разом біля каміна в зимовий вечір, – Якби я тоді не поїхав за цими шинами, то не дізнався б про Ганну всю правду … не виїхав би на дорогу в такому стані… не приїхала б мама… не зустріла б у поїзді тебе… І я б ніколи не був уже щасливий.

– Ми ніколи не були б щасливі, – поправила його Олеся.

Джерело