Моя знайома скаржилася, що їй «на рот не натягується українська», захоплюється подругою, яка швидко вивчила у Швейцарії іноземну
Євген Рибчинський
Одна моя знайома, багатодітна матуся, напередодні війни розвелася з чоловіком, і коли орки були під Києвом, хащами чухнула на Закарпаття. Там перейшла на українську і стала писати патріотичні пости. За кілька місяців перебралася до Відня. Там обжилася і почала писати про життя наших за кордоном. І от днями зʼявляється допис, де вона розповідає про свою знайому з Луганська, яка у 2014 перебралася до Києва, а 2023 поїхала до Швейцарії.
Там вивчила німецьку, познайомилася з місцевим бізнесменом і одружилася, наразі чекає дитину. Моя знайома виражає захват і захоплення подругою, яка змогла «вирватися», швидко і добре вивчити іноземну мову і влаштувати особисте життя.
Все б нічого, але я теж знаю цю луганчанку. У Києві вона розповідала, що українці самі у всьому винні «зі своєю євроінтеграцією» і толерантністю до різних меншин, скаржилася, що їй «на рот не натягується українська», що треба повертати януковича і тд і тп. Тепер вона на «ненависному підо…стичному Заході», вивчила чужу мову і живе з толерантним європейцем.
Це ж просто диво! Правда? Українську вивчити не змогла, а німецьку осилила всього за рік.
Мораль цієї байки є така: ваті добре там, де нас, українців, нема! Вата готова адаптуватися до будь-чого крім українізації. Вата хоче з Україною в Європу, зневажаючи в собі все українське. Вата базікає рашистською, а до раші ні ногою. Вата буде слухати лепсів з шаманами навіть на Женевському озері. Вата завжди вважає винною саму жертву і визнає лише право сильнішого.
Саме тому Україна має бути сильною, національно свідомою і єдиною, саме тому Україна має перемогти імперію зла і проводити політику, спрямовану на ствердження національної гідності в сім’ї європейських держав. Саме тому вата має їхати куди подалі, а справжні діти України – повертатися додому. Бо, як писав мій родич, «лише на Батьківщині солодкою стає проста вода».