Ніно Пилипівно, а це хто на фотографії з вашою Тетяною? – спитала Ольга, впізнавши і ткнувши пальцем на Марка, власного чоловіка. Але почувши відповідь вона просто остовпіла

Цей день міг би стати для Ольги щасливим. Чоловік мав повернутися з відрядження, і вона заздалегідь вигадала, що приготує для нього на вечерю. М’ясо замаринувала вже з ранку, для салатів все приготувала, після роботи відправить м’ясо в духовку, наріже салати, пиріг випече. Потім приведе себе в порядок, одягне нове плаття, яке купила минулого тижня на розпродажі, і чекатиме коханого, за яким сильно нудьгувала, коли він був у від’їздах. Ольга з Марком були одружені вже вісім років, а їй здавалося – тільки вчора одружилися. Так вона любила чоловіка, що для неї медовий місяць продовжувався. Ось тільки Марк став часто їхати у відрядження, і це пригнічувало.

Дітей у пари поки що не було. Спочатку для себе пожити хотіли, а потім Марк сказав, що не готовий поки мати дітей, і Ольга погоджувалася з чоловіком, не змушувати його, якщо час не настав. Сама вона мріяла про доньку чи сина, було все одно, хто з’явиться в їхній родині – хлопчик чи дівчинка. Потай вона мріяла навіть про те, які і де купуватиме пелюшки. Звичайно, нині на пелюшки мода вийшла, але Ольга була старомодною в цьому питанні, вважала, що вбирати в костюми дитину з перших днів неправильно. Вона допомагала дружині старшого брата няньчити племінників і бачила, як на це тендітне створіння намагаються натягнути вбрання, а навіщо?! Її молодшу сестру мама спочатку сповивала, і Ольга тоді була хоч і маленькою, але уважно стежила, як мама це робить і запам’ятовувала, а тепер так хотілося спробувати самій! Але квапити події вона не збиралася.

Ользі хотілося якнайшвидше закінчити роботу і повернутися додому, щоб зайнятися приємними турботами. Працювала вона у фірмі «Доброділи» зі старими, турботу про яких і доручали їхні багаті діти. За спеціальністю роботу довго не могла знайти, а тут подруга запропонувала робоче місце та Ольга не шкодує. Підопічні всі люди адекватні, особливої ​​турботи не вимагають, треба було лише допомагати їм у господарстві – продукти принести, приготувати обід, в аптеку збігати. А от платили навіть дуже добре, тож Ольга трималася за цю роботу. Чоловік, хоч і їздив у відрядження, зарплату приносив більш ніж скромну, і Ольга була рада, що сама добре заробляє.

Ось і зараз Ольга мала знайомство з новою підопічною. Двері відчинила молода жінка і, привітавши Ольгу, відразу почала все пояснювати.

— Бабуся у нас не так давно інсульт перенесла, у легкій формі все пройшло, дякувати Богу, але мені б не хотілося, щоб вона поки що з дому виходила. Самій мені навіть продукти ніколи привезти буває, у нас дитина нещодавно народилася, тому вирішила на якийсь час запросити людину. Просто приходьте щодня, готуйте обіди та вологе прибирання проводьте. В цей час за спиною почувся плач дитини, і Ольга здригнулася від несподіванки. Жінка поспішила до колиски з малюком, а в Олі серце закололо. Так захотілося також народити малюка, притиснути до себе таке беззахисне тепле немовля. Тоді, напевно, вона б стала почуватися куди щасливішою. Ні, треба все ж таки з Марком говорити на цю тему, розповісти, як Ользі хочеться дитини. Раптом він уже дозрів і погодиться.

— Ну, я поїду? – Усміхнулася онука бабусі і Ольга стрепенулась.

— Так, звичайно, – Ольга навіть розгубилася трохи, – обіцяю дбати про Ніну Пилипівну, як про рідну.

Подякувавши Ользі та побажавши їй удачі, Таня поїхала. А Ніна Філіппова відразу почала говорити.

— Знаєте, Олечко, я цілком здорова і цілком могла б обходитися самостійно, але Тані чомусь на думку прийшло найняти мені доглядальницю. Прикро навіть!

— Я не доглядальниця, – поправила Ольга, – я просто помічниця, а внучка ваша права, краще підстрахуватися зайвий раз і бути спокійною.

— Ну так, – кивнула Ніна Пилипівна, – а мені все веселіше буде! А то заточили мене в ці стіни, а я так хотіла хаті своїй доживати, але, на жаль і ах! Молодим скрізь у нас дорога, настав час і попросили з речами на вихід.

— Як це? – Здивувалася Ольга.

— Та ось так! – Кивнула багатозначно співрозмовниця, — Будинок був у мене великий, від чоловіка залишився. Ми з Танечкою удвох залишилися після його смерті. Донька з дому втекла, коли Тані тільки три виповнилося. Так я її й виростила, а про матір і чути не хоче тепер. І ось онука народила нещодавно, думала, стопами матері своєї піде, втече, дитину мені залишить. Вона так переживала, що чоловік пропозицію не робив їй, боялася, покине, а він ні, вирішив з нею з’їхатися, ось мені і запропонували будинок звільнити. Зять мені цю квартиру ось купив, і Танечку з дитиною не ображає. Гарна людина попалася в моєї онучки, але мені одній тут дуже нудно.

— Ніно Пилипівно, а може, чайку? – Запитала Ольга, щоб згладити атмосферу і відволікти стареньку від сумних думок, – я принесла печиво і бублики.

— А давайте! – усміхнулася Ніна Пилипівна, і підвелася.

— Та ви б відпочивали, – запротестувала Ольга, – я сама все зроблю, тільки скажіть, де й що.

— Та якщо я тільки й буду, що відпочивати, то довго так не протягну, – відповіла господиня і попрямувала у бік кухні.

Після чаювання Ніна Пилипівна запропонувала Ользі подивитися фотографії, з любов’ю розповідаючи про кожну. Ольга раз у раз поглядала на годинник. Здавалося, що минуло вже кілька годин, а щоразу проходило лише п’ять хвилин. Спочатку Ользі було нудно розглядати чужі фотографії, але раптом погляд затримався на знімку, який Ольга мимоволі взяла до рук.

— Ніно Пилипівно, а це хто на фотографії з вашою Тетяною? – спитала, ткнувши пальцем на Марка, власного чоловіка, сама не розуміючи, навіщо поставила це дурне запитання, коли все склала вже в голові.

— А це він і є, – відповіла жінка, – зять мій, Марк.

У Ольги миттєво пересохло в роті, здавалося навіть, що язик прилип, і вона більше ніколи не зможе навіть слова вимовити, але довелося брати себе в руки.

— А весільних фотографій у вас нема? – Запитала Ольга сухо, – гарна пара, напевно, і весілля шикарне було?!

Очі вже палали від сліз, що навернулися, але вона всіма силами стримувалася, щоб не розридатися.

— А не було в них весілля, – старенька примружилася, – адже я не знаю навіть, розписалися вони, чи ні. Начебто Таня казала, що збираються, але потім я до лікарні потрапила, та й вилетіло це все з голови.

— Ясно, – видихнула Ольга, – Ніно Пилипівно, а ви не заперечуватимете, якщо я піду вже сьогодні? Супчик я вам зварила, продукти є, у нас сьогодні як день знайомства був …

— Так, звичайно, Оленька, йдіть. Заговорила я вас своїми фотографіями, але ви не ображайтеся, адже в них все моє життя…

Ольга не пам’ятала, як вискочила з під’їзду, насилу віддихавшись від емоцій, що нахлинули, вона притулилася спиною до стіни і так стояла, поки телефон не завібрував.

— Привіт, рідна, скоро буду вдома, – радісно сказав Марк, і Ольга пересмикнула плечима. Як же він міг так прикидатись?! Невже нічого святого не лишилося в ньому?

— Я дуже рада, – сказала Ольга і натиснула на червону кнопку.

Готувати вечерю тепер не хотілося, і того захоплення від очікування повернення чоловіка вона не могла більше відчувати. Лігла на ліжко і тепер змогла дати волю почуттям та сльозам. Ось які у нього, виявляється, відрядження. І на які гроші, цікаво, він квартиру бабусі купив? Невже витратив усі їх із Олею накопичення. Яка Ольга безглузда, що погодилася накопичувальний рахунок відкривати на його ім’я. За роздумами навіть не помітила, як пролетів час і ось, грюкнули вхідні двері.

— Оль, ти вдома? – Крикнув Марк з коридору, але Ольга мовчала.

Він увійшов до кімнати з букетом квітів і стурбовано запитав:

— А що сталося? Тобі погано?

— Ні, мені добре, – зухвало відповіла Ольга, – краще навіть не може бути!

Марк поклав букет на тумбочку.

— Так, давай викладай, за що така немилість?

— А може, ти мені розповіси, за що так вчинив зі мною?

— Як? – Зігнувши брови, поцікавився Марк.

— Коли ти збирався мені всю правду розповісти про свої так звані відрядження? Про дитину? Коли?

— Що? – Протягнув Марк, — яку дитину? Ти збожеволіла чи що?

Ользі в цей момент здалося, що навіть колір очей чоловіка потемнів на кілька тонів.

— Тані теж кажеш, що вирушив у відрядження, чи вона правду знає?

— Якій Тані? – поводився так, ніби й справді її не знає.

— Ну, годі мене тут дурити! – спалахнула Ольга, наче сірник. Бракує духу зізнаватись, тоді мовчки речі збирай, і на вихід!

— Ні, так справа не піде! – Марк почервонів і глянув на Ольгу, — це мене дурити вистачить. Це ти, напевно, романи крутиш за моєю спиною, і витонченішого способу витурити мене з дому не знайшла?! Та тільки ти забула, мабуть, що ця квартира така ж твоя, як і моя!

— У будинку з Танею тобі тісно? – З образою вигукнула Ольга.

— Ну все, це вже ні до яких воріт… Або ти кажеш мені всю правду, Або сама збираєш речі!

— Марк, вистачить шоу влаштовувати, мені бабуся твоєї коханки все розповіла. Я і ваше фото бачила в альбомі у неї.

— Ах, тут ще й бабуся якась замішана? Клас! Браво! – Заплескав у долоні Марк, — А дідусь не з’явиться? Давай вже всіх перелічуй.

— Бабуся Тані, яка твою дитину народила, і якій ти купив квартиру, бабусі, щоби вона з’їхала з власного будинку. Так, до речі, де ти грошей узяв на такий скромний подарунок? Чи не наші заощадження витратив? Май на увазі, я це не залишу просто так!

Марк засміявся на повний голос, а Ольга заплакала, не в силах стримуватися.

— Олю, ти це все сама придумала чи хтось підказав?

— Ніна Пилипівна, бабуся Тані мені все розповіла, показала фото, на якому ти обіймаєш вагітну Таню.

— Так стоп! А це вже цікаво, – Марк набув серйозного вигляду, — Опиши мені цю Таню. Блондинка із короткою стрижкою? Невисока така?

— Так, стрижка Боб, ростом тобі до плеча! Забув, як виглядає мати твоєї дитини?! Тепер зрозуміло, чому ти не бажав дітей. У тебе він уже є!

— Слухай, Олю, я насправді не маю жодного відношення до цієї Тетяни. Вона однокласниця моя колишня. Зустрівся з нею якось. Хвалилася, що заміж вийшла за якогось бізнесмена. Попросила сфотатися разом, мовляв, нема жодної шкільної фотографії зі мною, а хочеться на згадку. Я тоді ще спитав, чи не заревнує чоловік, а вона посміялася, мовляв, не ревнивий він у неї, довіряє.

— Ти знущаєшся? – Перебила Ольга, – звідки бабуся тоді вирішила, що ти чоловік її онуки? Не намагайся викрутитись!

— А ось ми зараз і дізнаємося, звідки ноги зростають. Номери телефону Самохіної я не знаю, а ось будинок їх пам’ятаю чудово, недалеко від школи. Вчителі кілька разів мене відправляли дізнатися, чому вона до школи не ходить. Я приходжу, а бубуля її каже: «Таня у школі!». Збирайся, поїдемо з’ясовувати!

Поки Ольга переодягалася, Марк викликав таксі і вже за півгодини вони стояли біля хвіртки і спостерігали з-за куща бузку, як Таня розповідає якимось людям, як чудово ввечері посидіти в альтанці, та з самоваром!

— Слухай, здається, вона будинок продає, – сказав тихо Марк, задумливо поглядаючи на дружину.

— Схоже, — підтримала вона.

І Таня підтвердила їхні підозри, сказавши тим людям, що господиня вдома її бабуся, але Таня має довіреність на розпорядження майном.

Марк із Ольгою поспішили піти подалі від будинку, а коли побачили, що потенційні покупці від’їхали від будинку, повернулися на те саме місце, натиснувши на дзвінок.

— Відкрито, – крикнула Таня, а побачивши Марка та Ольгу, зблідла.

— Ти… Ви… Звідки тут?

Погляд її метався від Марка на Ольгу, від Ольги до Марка.

— Запитувати буду я! – відповів рішуче Марк, – і для початку скажи-но нам, Таня, як так сталося, що бабуся твоя мене вважає твоїм чоловіком?

Таня нервувала, але з відповіддю знайшлась швидко.

— Та я просто не знала, що мені робити. Батько дитини від мене втік, а бабуся переживала, просила познайомити. А з ким я познайомлю? Вона просила бодай фото показати. Ну, я вже хотіла з першим стрічним сфотатися, а тут побачила тебе і не розгубилася. Подумаєш, що такого? Яка різниця, що думає бабуся. Я ж не знала, що твоя дружина виявиться доглядальницею. Ще питання будуть? А то мені дитину спати укладати час.

— Та ні, все нам зрозуміло, – сказав Марк і взяв дружину за руку, — Сподіваюся, нам зрозуміло? – Запитав у неї.

Ольга кивнула і пішла за чоловіком.

— Ти пробач, – сказала вона вже вдома, — Без вечері тебе залишила. Хоча можу все приготувати.

— Не треба, – заперечив Марк, – апетит зник, завтра приготуєш. А зараз хочеться спати після стресу.

— Щось мені підказує, що такої дурниці нічого не варто і власну бабусю обдурити. Чому вона їй не купила, а винайняла квартиру? – З хвилюванням сказала Оля.

— Завтра дізнаємося, а поки спати, – відповів Марк і тільки встигнувши заплющити очі, заснув.

А Ольга ще довго стояла біля вікна і думала, чому люди так роблять з іншими.

Наступного дня Марк дізнався своїми каналами на роботі, що квартира, в якій живе бабуся Тані, чужа, і онука зняла її всього на кілька місяців.

— Он воно що, – Ольга переживала, ніби це її збираються обдурити і залишити на вулиці, – найняла людину доглядати бабусю, щоб звільнити час і продати її будинок. Цікаво, вона думала, що буде з її рідною людиною, якщо вона так зробить?

Марк знизав плечима.

— А давай, поїдемо до Ніни Пилипівни? – Запропонувала Ольга, – Можливо, зможемо їй якось допомогти.

— Поїхали, – погодився чоловік.

Ніна Пилипівна була рада бачити Ольгу, а коли за нею зайшов Марк, вона здивувалася.

— Ніно Пилипівно, це мій чоловік. Знайомтеся.

Літня жінка потерла очі і одягла окуляри.

— То це ж онуки моєї чоловік, – сказала і подивилася на Ольгу, — чи я помиляюся? Адже я його тільки на фотографії і бачила.

— Ви не помиляєтеся, Ніно Пилипівно, тільки Тетяна вас обдурила. Немає в неї жодного чоловіка, – сказала Ольга і погладила її по руці, – і якщо не поспішити, то вона обдурить вас ще раз, але тільки той обман буде значно серйознішим.

І Ольга коротко розповіла Ніні Пилипівні, що на неї чекає у найближчому майбутньому. Не забула перед розмовою дати їй заспокійливе.

— Та як же так, – погойдуючись, Ніна Пилипівна сиділа на ліжку.

— Все можна виправити, – запропонував Марк, — якщо відкликати довіреність, – Хочете, ми вас звеземо до нотаріуса?! Поки ще пізно не стало.

Бабуся тільки мовчки кивнула. А після того, як довіреність була відкликана, Ніна Пилипівна попросила відвезти її додому. Зрозумівши, що її план виявився провальним, Таня з гіркою досадою процідила:

— Звідки ви тільки взялися на мою голову!

Схопила сумку, яка була в неї вже напоготові і вискочила за хвіртку. У хаті заплакала дитина, і Ніна Пилипівна схопилася за серце:

— Не дарма я цього боялася! В матір пішла. Але що я буду з цією крихіткою робити?! Адже вік уже не той. До притулку його тільки відправити і залишається, я не потягну. – сказала з такою гіркотою, що Марк та Ольга переглянулись.

Через кілька місяців вони оформили всі документи, і оскільки Таня подбала залишити відмову від дитини, вони змогли її усиновити. Ніна Пилипівна непогано йшла на виправлення.

— Допомагатиму, — говорила вона, — з дітьми коли возишся, здається, ніби молодшаєш.

Про Таню вони більше нічого не чули, але бабуся вірила – вона знайшла свою долю і дуже щаслива, тому й не дзвонить своїй старенькій…

Джерело