Олена сиділа на дивані і дивилася турецький серіал. Раптом пролунав дзвінок телефону. Дзвонила її донька Настя. – Мамо, що з татом? – на одному подиху запитала Настя. – Як це що з татом? – не зрозуміла Олена. – Ти зараз з ним? – запитала донька. – Ні, його немає вдома, – відповіла Олена. – То ти нічого не знаєш? – важко зітхнула Настя. – Не знаю чого? – почала хвилюватися жінка. – Декілька хвилин тому, мені подзвонила бабуся і повідомила одну новину…, – сказала Настя, на секунду зупинилася, щоб зібратися з думками, і все розповіла матері. Олена вислухала донку і заціпеніла від почутого
– Григорій! Постав майонез на місце! З твоїми проблемами такого не можна!
– Не можна обмежувати себе в насолодах! Я хочу майонезу! І взагалі, вчені говорять про те, що…
– Твої вчені давно сказали, що середня тривалість життя чоловіків у нашій країні не перевищує шістдесят шість років! І про те, що ти дожив до сімдесяти двох, дякуй не своїм ученим, а Господу Богу!
Олена, що стала мимовільним свідком словесної суперечки між двома людьми похилого віку, посміхнулася і відійшла вбік. Вона знаходилася у супермаркеті, намагалася купити продукти на тиждень, але ніяк не могла збагнути, скільки і чого брати. А тут ця літня пара, яка явно прожила разом більше сорока років і не втратила смаку до життя. Колись Олена була впевнена в тому, що її шлюб із Вадимом теж триватиме не менше сорока років, але це було так давно, що вже здавалося сном чи вигадкою.
– Давай тоді замість майонезу купимо сметану! Ну не можу я вареники їсти без нічого! – повз Олену знову пройшла вже знайома їй парочка, і вона провела їх поглядом.
Вже зовсім дорослі, котрі навчилися разом долати якісь життєві перешкоди, але не втратили взаємоповагу та вміння чути один одного.
– Григорій! Ну які вареники! Я зварю овочевий суп!
– Галино, прошу! Тільки не суп! Мені від нього вже зле!
– Тобі зле через твої проблеми, а не від мого супу.
Олена посміхнулася, дивлячись їм услід, а потім знову наблизилася до холодильника з молочними продуктами. Було так незвично вибирати щось із їжі з урахуванням того, що окрім неї самої ніхто їсти вдома не збирається. Що ж взяти? Пакет молока чи краще кефір? Вадим завжди пив з ранку каву з молоком, а Олена більше любила міцний чай, тоді навіщо їй зараз молоко?
Взявши до рук кефір, Олена ще трохи подумала і поставила його на місце. Ну, навіщо їй кефір? Що вона робитиме з ним? Пити на ніч? Ну так вона ніколи цього не практикувала, кефір пила її дочка, що вічно стежила за фігурою. Настя вже третій місяць жила окремо, тому й у кефірі не було потреби.
Підійшовши до каси, Олена з подивом виявила, що купила лише булку хліба, плавлений сир та пачку чаю. Раніше в чеку вона мала не менше двадцяти позицій, а тепер лише три. Так дивно!
Крім того, що це було незвично, така скромна покупка викликала в Олені новий приплив суму та розпачу. Вже другий тиждень вона жила одна: донька Настя вступила до інституту, навчалася в іншому місті та винаймала квартиру на пару з подругою, а чоловік Вадим десять днів тому пішов від Олени у невідомому напрямку. Звичайно, вона підозрювала, що у чоловіка хтось з’явився і, швидше за все, Вадим пішов до іншої жінки, тільки повірити в це до кінця Олена ніяк не могла. Вирішила, що поки вважатиме, що чоловік поїхав у тривале відрядження: так було простіше їй, та й доньці Олена ще нічого не говорила.
— Як ти там, холостячка? — увечері Олені подзвонила її приятелька Наталка.
Вона була в курсі відходу з родини Вадима, намагалася підтримувати Олену і дзвонила їй щовечора. Сама Наталка вже вдруге була розлучена, ставилася до краху сім’ї відносно спокійно і про своїх колишніх чоловіків відгукувалася не найприємнішими словами.
– Звикаю, – відгукнулася Олена, поставивши серіал на паузу і без особливого апетиту поклавши в рот шматочок хліба, намазаного плавленим сиром, – Поки що незрозуміло. Живу наче. Намагаюся з роботи пізніше йти, вдома дуже сумно.
– А ти собаку заведи! — засміялася в слухавку Наталка. — Будеш з ним гуляти вечорами, можливо, чоловіка якогось підчепиш.
— Не хочу, — відповіла Олена, все ще воліючи вважати, що Вадим скоро повернеться, — З собакою одні проблеми: то гуляти, то годувати, то до води водити. Ні, не потрібний мені собака.
– Тоді чоловіка заведи! — Наталка знову кинулася за старе. — За тобою ж Мельник доглядає! Ну давай вже, приймай від нього не тільки квіти, а й щось серйозніше.
Ні, і з цим Олена не була згодна. Не потрібний був їй Мельник, та й взагалі ніхто не потрібний був. Хіба що Вадим, такий звичний, такий рідний. Коханий чоловік – єдиний у житті Олени і став найближчим чоловіком за двадцять два роки життя. Жили вони довго, всяке в сім’ї відбувалося, але Олена була впевнена в тому, що знаходиться за Вадимом, як за кам’яною стіною.
А потім він раптом почав змінюватись. Олена помітила зміни ще кілька місяців тому, але вголос нічого не говорила. Вадим став пропадати у вихідні, пізно повертався додому, з дружиною практично не спілкувався, начебто приховував щось. Олена не лізла до чоловіка, знала про те, що Вадим – людина не найвідвертіша, а погане і зовсім до останнього триматиме в собі.
— Краще б одразу його про все спитала! — нарікала після відходу Вадима Наталка. — Готова була б до його відходу, а не ось це все зараз переживати.
— Я вже давно здогадувалася про те, що в нього щось відбувається, — промовила Олена, яка, на свій подив, навіть не плакала, — я просто старанно заплющувала на це очі.
– І що? Хто вона?
– Вона? Ти про кого? — перепитала Олена.
– Жінка, до якої він пішов! Хто вона?
– Я не знаю, — щиро відповіла Олена, — я не питала Вадима про неї, а сам він нічого не розповідав.
Це було правдою. Десять днів тому Вадим, повернувшись додому, підійшов до Олени і коротко повідомив:
– Я йду. Більше так жити не можна, не хочу діставати ні тебе, ні себе. Давай просто розлучимося, без зайвих питань та образ. Квартира мені не потрібна, я ні на що не претендую.
Олена приголомшено мовчала. За плечима було двадцять два роки спільного життя: спільна дочка, квартира, дві машини, дача за містом. Все це Вадим залишав сімʼї за винятком одного автомобіля.
— Невже нічого не можна виправити? – з подивом запитала Олена, все ще не вірячи в реальність того, що відбувається, – Можливо, якщо постаратися …
— Нічого не можна виправити, — сухо зупинив її Вадим. — Я вирішив. А ти знаєш, що я своїх рішень не змінюю.
Олена кивнула. Не стала зупиняти чоловіка, вважала образливим повзати у чоловіка в колінах і вмовляти залишитися. Наступного дня їй зателефонував Юра Мельник – найкращий друг Вадима та за сумісництвом його колега по роботі.
– Я не зрозумів, – сказав він, – Від тебе Вадим, чи що, пішов?
– Пішов, – відповіла Олена, – Ти, бува, не знаєш, заради кого він мене залишив?
– Ні, звичайно!
Олена була не впевнена у правдивості слів Юри. Все ж таки чоловіча дружба так сильно відрізнялася від жіночої, і чоловіки до останнього покривали один одного, тримаючись за свої стосунки.
Натомість ще за кілька днів Юрко з’явився на порозі будинку Олени. Подарував їй квіти і зізнався, що вже давно сподівався на те, що вони з Вадимом розлучаться. Олена посміхнулася і зробила висновок про те, що Юрі було відомо, де і з ким жив її колишній чоловік.
Жодних стосунків з Юрієм Олена не планувала. Прийняла від нього квіти, а ще прийняла до уваги його слова. Продовжила жити своїм життям, звикаючи до короткого списку покупок та вечірньої самотності.
За кілька днів їй зателефонувала донька.
– Мамо! Що з татом? Ти в нього?
Олена відчула, як наростає хвилювання.
— Як це у нього? І що з ним?
— Ти не знаєш? Тато в палаті! Мені бабуся зателефонувала. Ти не знаєш про це? Мамо, що відбувається?
Олена, не розбираючи дороги, вискочила з хати. На ходу набрала номер свекрухи, від неї дізналася, що Вадим знаходиться в першій міській. Олена кинулася туди, дорогою підганяючи таксиста і не звертаючи уваги на те, як той порушував правила дорожнього руху.
До Вадима її не пустили. Натомість їй вдалося поговорити з його спеціалістом, а потім ще й зі свекрухою.
— Вадиму потрібна процедура, від якої він категорично відмовляється, — зі сльозами на очах промовила Ірина Анатоліївна, — Мені заборонив щось говорити тобі, щоб ти не надумала шукати гроші!
Олена, похитнувшись, ледь встояла на ногах.
– Вадим жив у вас? Усі ці два з половиною тижні?
Ірина Анатоліївна кивнула:
– Так, у мене. А вчора йому стало погано, я викликала швидку. Тільки вчора я і дізналася про те, що у нього проблеми, спеціаліст сказав про процедуру та відмову Вадима від неї. Мовляв, дуже дорого, треба дачу продати або кредит брати. Загалом, він не хотів бути для тебе тягарем, вирішив, що сам з усім розбереться.
Олена схопилася за голову:
– Господи! Я думала, що він пішов до іншої жінки! Який він не розумний! Чому він мені нічого не сказав? Я б щось придумала!
— Він не розумний, як і більшість чоловіків, — відповіла свекруха. — Як дізнався про свою проблему, так одразу й здався. Вирішив, що не хоче перекладати на тебе свої проблеми, він справжній чоловік! Весь у батька, той теж до останнього хорохорився. А я, хоч і обіцяла Вадиму тобі нічого не казати, мовчати не буду!
Олену впустили до Вадима за два дні. Стан його стабілізувався, Вадим міг розмовляти, але чомусь вважав за краще мовчати.
— Я про все знаю, — сказала Олена, сідаючи поруч із чоловіком і намагаючись взяти його руку до своєї. Вадим руку прибрав, а потім відвернувся від Олени.
– Мати тобі сказала, – пробурмотів він. – Так я й знав. У будь-якому випадку це нічого не змінює.
— Вже змінило, — заперечила Олена, — я домовилася з Наталкою, вона позичить гроші. Вадиме, не треба так на мене дивитися! Так, я теж маю право на свою думку, хоч ти її й не питав. Тобі потрібна процедура і тобі її зроблять.
– Я сам все вирішу, – буркнув він, – Навіщо ще Наталку в це посвячувати? Краще б вважала, що я з іншою жінкою живу, їй богу! Не дарма мені Юрко саме це й порадив.
Олена посміхнулася про себе, а вголос нічого Вадиму не сказала. Нехай Вадим і далі вважає Юрку своїм найкращим другом, Олена у ці справи не лізтиме. Але про здоров’я чоловіка вона просто повинна була подбати незважаючи на його небажання та опір. Все-таки, середня тривалість життя чоловіків у країні становить шістдесят шість років! Вадиму всього сорок сім, ще жити та жити. І Олена зробить усе можливе для того, щоб Вадим жив далі. А з нею чи без неї – хай сам вирішує.