Ось, помилуйтеся, можете рвати, але це копія, оригінал у мене. Свекруха прочитала все, що написано на аркуші, і стала як укопана.
– Ти нагуляла дитину! Я у цьому майже впевнена! — закричала свекруха на Христину.
— А я маю прямі докази, що це зробили саме ви! — гордо відповіла невістка.
Христина вже вкотре збирала речі, щоб поїхати до батьків разом із маленьким сином. Життя в будинку батьків чоловіка виявилося просто неможливим. Вона знала, що через тиждень Мишко приїде до неї з квітами та подарунками, почне на колінах просити про повернення назад. І вона, звичайно ж, піддасться, адже хлопчику потрібний батько.
Однак ситуація ставала все більш безвихідною. Свекруха просто не давала їй життя.
— Цього разу ми з Миколою їдемо назавжди і більше не повернемося. Будь ласка, не приходь до моїх батьків, не стукайся у двері, — серйозно сказала чоловікові Христина. — Якщо ти наполягатимеш на нашому поверненні, ми знімемо окрему квартиру, і ти нас не знайдеш. Я розлучуся з тобою, і причина тобі добре відома. Мені набридло жити так роками, вислуховувати образи, тікати та повертатися.
Для дитини така атмосфера дуже шкідлива. Якщо ти тато, то ти це розумієш.
– Мила, ну я поговорю з мамою, попрошу її змінити свою думку, – белькотів чоловік, бігаючи по квартирі за дружиною.
— Це я вже чую в тисячний раз, — сухо відрізала Христина.
З цими словами жінка взяла в одну руку невелику валізу, посадила на інше плече півторарічного синочка і вийшла з квартири. Біля воріт її чекало таксі.
— Ну, нарешті приїхали! — радісно відповіла Людмила Іванівна, зустрічаючи дочку. — А Коленька як виріс! Іди сюди, мій золотий, бабуся тебе поцілує.
Маля кинулося до бабусі, і вона взяла його на руки. Спочатку малюка нагодували різними смаколиками, а потім дідусь покликав хлопчика до себе в кімнату, щоб пограти. У цей час мати розмовляла із донькою.
— Ну що, я сподіваюся, цього разу схаменулась? Якого разу ти вже від нього тікаєш? Все з кінцями рвати треба, Христя! Ти ж розумієш, що повертатись не можна.
– Мам, ну я все розумію, і навіть справа не в тому, що я люблю Мишка. Просто для мене головне – син. А синові потрібний батько. Що я скажу Кольці, коли він виросте, про тата? Що тато нас покинув? Чи правду, що я сама від нього втекла? Адже без батька йому буде дуже важко, хлопчик.
— У нього є дідусь, — відповіла Людмила Іванівна, — котрий його по-справжньому любить, а не той інший. Батько платитиме аліменти, у вихідні з ним бачиться.
— Та не бачитиметься він! – Розплакалася Христина. — Мамо, ти просто не розумієш, яка ситуація у цьому жахливому будинку. Його мати, якщо тільки ми поїдемо, не дозволить Мишові близько підходити до моєї дитини. Ти ж не знаєш найголовнішого, вона вселяє своєму синові, що дитина не від нього.
– Як це не від нього? – сплеснула руками жінка. — А чому ти цього мені раніше не розповідала?
— Та мені соромно було, мамо, — почала виправдовуватися дочка. — Соромно, що мене звинувачують. У мене крім Миші взагалі нікого не було, але, оскільки я працювала офіціанткою, коли ми познайомилися, його свекруха вигадала історію, що в мене було багато чоловіків. Адже в її розумінні офіціантка не лише чай, каву та їжу розносить, а ще й іншим займається. І переконати її в цьому абсолютно не можна.
– Так зроби тест ДНК, щоб довести, що дитина його, – відповіла мати.
— Ти знаєш, мамо, я думала про це. Але, розумієш, якось принизливо виходить, що рідний батько сумнівається у спорідненості із сином. Після цього, якщо я зроблю цей тест і кину йому в обличчя, я не зможу з ним жити. Мені буде гидко, адже він міг би сам поставити свою матір на місце, але він цього не робить.
— Та тюк твій Мишко, — жорстко заявила Людмила Іванівна. — Мамчин синок, і я теж була проти вашого шлюбу, але як розумна жінка не хотіла заважати тобі. Коли ти закохалася в нього, я хотіла, щоб ти сама навчилася на своїх помилках. Але тепер бачу, що наслідки надто великі, не треба було пов’язувати своє життя з цим синком з інтелігентної родини, адже для них ми всі челядь, а не люди.
— Що зроблено, то зроблено, мамо, минулого не повернеш, — відповіла дочка. — Тепер треба вирішувати, як бути далі. Скільки разів до тебе йшла, але не розумію, як вчинити.
Минув тиждень з моменту від’їзду Христини до батьків. Молода жінка пішла з малюком погуляти на майданчик, а в цей час у будинок до Людмили Іванівни, як завжди, з’явився зять із великим плюшевим ведмедем у руках.
— Що ти прийшов сюди? Ану, викидайся! – Жінка схопила віник і замахнулася на Михайла.
— Зачекайте, Людмило Іванівно, давайте я вам зараз поясню, — почав виправдовуватись чоловік.
— Та нема чого мені пояснювати! Ганчірка ти, ось ти хто! – Закричала жінка на весь під’їзд. — Христина мені все розповіла. Твоя мати запевняє, що Коленька не твій син, і після цього ти ще приходиш сюди, щоби повернути дружину з дитиною?! Не потрібні нам твої іграшки, і чоловік такий Христині також не потрібен. Вона собі знайде іншого, нормального, котрий навіть чужого сина прийме. А ти від свого відмовився.
— Та не відмовився я, — благаючим тоном відповів Михайло тещі. — Ви неправильно зрозуміли. Це мама вигадує, але я їй не вірю.
Поки баталії біля дверей квартири тривали, сходами стала підніматися Христина з малюком. Хлопчик побачив Михайла здалеку і побіг до нього з криками:
– Батько! Батько!
Батько простягнув дитині іграшку і погладив його по голові.
— Як же я за тобою скучив, мій любий, — сказав він. — Татко тебе дуже любить. Погостював у бабусі з дідусем, тепер настав час додому. Ти поїдеш додому до батька?
– Так, – радісно відповів хлопчик.
Христина приречено зітхнула, дитина була для неї всім. Вона зрозуміла, що не встоїть і зараз поїде додому до чоловіка. Людмила Іванівна відмовляла дочку, але робити не було чого. Довелося відпустити, вона не мала права командувати в чужій сім’ї.
Як тільки молодята повернулися в будинок свекрухи та свекра Христини, Алла Зіновіївна з порога почала принижувати невістку.
— Ну що, у свого залицяльника була разом із сином, а тепер нагулялася, можна й моєму Мишкові голову дурити?
— Змовчи, мамо, я просив тебе не розмовляти з нею так! – Закричав Михайло. – Ти руйнуєш мою сім’ю.
— Гаразд, гаразд, синку, добре, мати відстане, мати ж дурна, нічого не розуміє, а ти живи й далі з чужою дитиною, — продовжувала бурмотіти свекруха.
Цього разу Христина зрозуміла, що діяти потрібно не відкрито, а зовсім інакше. Треба спробувати помовчати деякий час і не вступати в суперечки з Аллою Зіновіївною, а знайти на неї такий компромат, щоб вона раз і назавжди відстала.
Молода жінка давно інтуїтивно відчувала, що свекруха має свої якісь скелети в шафі, не дарма ж у народі кажуть, що свекруха невісті не вірить, якщо в самої дещо в тіні. Відчуває свою провину, от і відіграється на невістці. Жінка вдала, що вона не чула образи свекрухи, і пішла займатися сином.
Христина згадала, що до Алли Зіновіївни завжди заходить її подруга Марія Віталіївна, з якою вони давно не розлили вода. Жінки завжди разом пили чай і годинами розмовляли. Але раніше ввічлива невістка ніколи не підслуховувала розмови свекрухи. Тепер вона вирішила слухати кожне слово, щоб з’ясувати якусь інформацію про життя своєї «родички».
Однак, за місяць молодій жінці не вдалося почути нічого такого. У розмовах звучали лише нескінченні образи її персони.
Однак незабаром їй пощастило. Якось увечері Алла Зіновіївна була дуже засмучена, і подруга засиділася в неї допізна. Молода жінка скористалася тим, що син спить і причаїлася під дверима свекрухи.
— Алусю, ти вибач за пряме запитання, — сказала Марія Віталіївна. — Все хочу тебе спитати, а що ти так сильно прив’язалася до дівчинки? Ну ти звідки така впевнена, що Колька не твій онук? Залицяльника її бачила?
— Ой, та що тут бачити, Маша, — махнула рукою свекруха Христини. — І так усе зрозуміло. Вона офіціанткою працювала та ще й така молода, а в молодості все не без гріха, навіть я зі своїм філологічним…
– В сенсі? – Здивувалася подруга.
— Ну… — Алла Зіновіївна з побоюванням озирнулася на всі боки, а потім напівпошепки почала розповідати.
— Машко, ти єдина, від кого я не маю таємниць. Загалом, коли я заміж за Петю виходила, я вже була. Сергія, пам’ятаєш, з нашого курсу, кинув мене тоді. Я нікому не казала, що у нас роман був, а потім одразу за Петю вийшла. Він давно за мною увивався, а мужики хіба в цих термінах щось розуміють?
Ось він і думає все життя, що Мишко – його син. Але я ніколи не зізнаюся Петі, ніколи в житті. Він сина любить, а якщо дізнається правду, одразу трапиться інфаркт, адже у нього хворе серце.
Марія Віталіївна трохи чашку з чаєм на підлогу не впустила.
– Ось ті рази! — сказала вона, ледь оговтавшись. — Ну, тим більше, а що ж ти тоді до Христинки так пристала, якщо сама…
– Та ну не подобається мені вона! — розлютилася Алла Зіновіївна, почувши ім’я невістки. — Дурненька і простушка, ні розуму, ні освіти. Не рівня вона нам із Петром.
Почувши все це і не вірячи до кінця, що в неї в руках такий великий козир, Христина вирішила перевірити. Волосся свекра і чоловіка були потрібні їй для аналізу ДНК. Довелося попрацювати, щоб дістати волосинку свекра та чоловіка з фолікулом.
Взявши потрібний матеріал, Христина з’їздила до лабораторії і не пошкодувала грошей на аналіз. За кілька днів у неї на руках були очікувані результати — 0% збігів. Проте вдома жінка продовжила поводитись як ні в чому не бувало, щоб дочекатися потрібного моменту.
Чекати довго не довелося. Одного дня, поки Петро і Михайло були на роботі, малюк почав пустувати — стрибати по всіх кріслах і диванах у квартирі. Христина робила йому зауваження, та той не слухався.
— Коли вгамуєш дитину? — закричала свекруха.
— Загалом, ви як доросла жінка і мати мали б знати, що діти у цьому віці всі гіперактивні і не дуже слухаються батьків. І ви самі наполягли, щоб сім’я вашого сина жила з вами, не даєте Михайлові винайняти квартиру. Що тепер вас не влаштовує? – Упевнено заявила Христина.
— А хто тебе навчив бути такою зухвалою, насмілилася? – обурилася свекруха. — Колька твій скаче по диванах, бо він не нашої породи.
Христині того й треба було.
– Що ви хочете цим сказати? — спитала вона.
– Ти нагуляла дитину! Я у цьому майже впевнена! — закричала свекруха на Христину.
— А я маю прямі докази, що так вчинили ви! — гордо відповіла невістка.
– Що що? Я тебе не розумію… — Алла Зіновіївна завмерла і подумала, що не дочула.
— Та ви все розумієте, зараз, хвилинку… — молода жінка сходила до своєї кімнати і принесла звідти листок. — Ось, помилуйтеся, можете рвати, але це копія, оригінал у мене. Свекруха прочитала все, що написано на аркуші, і стала як укопана.
— Безсоромна, — прошипіла вона, — підслухувала мої розмови, копалася в нашій кімнаті з Петром?
– Та хто ще з нас і безсоромна, – посміхаючись, сказала Христина. — Я чоловікові чужого сина обманом не приписувала. І так, можу зробити ще одну ДНК, довести, що Коля – син Михайла, та закрити питання разом. Але вже тоді не зневажте, мила свекруха, листок, який зараз у вас, виявиться у Петра Олексійовича. Мені його, звичайно, дуже шкода, адже у нього хворе серце.
— Ну… гаразд, — сказала свекруха, осідаючи на край дивана, їй справді стало погано. — Давай укласти договір. Ти нічого не знаєш, а я забуду про все, що про тебе говорила та думала раніше. Живіть з Мишком, як хочете, їдьте, куди хочете, але не кажи Петру, він не переживе.
Христину цей договір цілком влаштував. З того часу свекруха, звичайно, невістку не покохала, але перестала до неї чіплятися. А через півроку Михайло та його дружина нарешті взяли іпотеку та переїхали в окреме житло. Бабусі та дідусі з двох боків по черзі відвідують Колю.