Поліна готувала на кухні вечерю, колу у двері подзвонили. Жінка швидко витерла руки об рушинк. Вийшла в коридор, відкрила двері і побачила на порозі незнайому жінку, з якою було ще двоє дітей. – Ви до кого? – одразу запитала Поліна. – Вибачте, а Сергій тут живе? – відповіла незнайомка. – Так, він живе тут, – здивовано промовила Поліна. – А що вам від нього потрібно?! – Розумієте…, я сестра Сергія, – раптом сказала жінка. – Сестра? Але як це можливо? У Сергія немає ні братів, ні сестер! – Поліна здивовано дивилася на незнайомку, не розуміючи, що відбувається
– Та яка ти господиня? Не зрозумій, хто! Он, дивись, бруд по кутках!
Олексій сварився так, що, напевно, всі сусіди чули. Тані було дуже ніяково і наче соромно. Так, вона не ідеальна господиня, сьогодні, наприклад, підлогу не помила. Але вона просто нічого не встигає. Адже від чоловіка допомоги немає, а у них двоє дітей.
– Олексій, Микитка вчора погано себе почував, я з ним сиділа.
– А що ти свою донечку не попросила допомогти? Живе тут, нахлібниця! Нічого не робить!
– Вона ж ще теж маленька, їй вісім.
– І що? Рито, іди сюди!
На кухню увійшла схвильована дочка Тані. Олексій не був її батьком, Таня вийшла за нього заміж із п’ятирічною донькою на руках. Вона вже тоді розуміла, що Олексій ніколи не замінить Риті тата, але все ж таки сподівалася, що він хоча б буде з нею ласкавим. Але цього не сталося. Олексій любив наголошувати на тому, що це не його дочка.
Щоправда, до свого сина Микити він теж з особливою батьківською любов’ю не ставився, хоча сам умовив Таню на дитину відразу після шлюбу.
– Ти чому посуд не помила? – подивився він на доньку Тетяни.
– Не встигла… – схвильовано, відповіла Рита. – Я уроки робила.
– А мені яке діло до твоїх уроків! Сидиш на моїй шиї, будь добра відпрацьовувати їжу!
Олексій й раніше сварився на Риту, але шматком хліба не дорікав. І Тані стало дуже прикро за свою дочку.
– Взагалі, я їжу купую за аліменти, – тихо сказала вона. – Тому Рита на твоїй шиї не сидить.
– Так? Та ви всі сидите на моїй шиї! Нероби! Як ви мені набридли!
А Тані теж це набридло. Навіть у найтерплячіших і покірливих є точка неповернення. Таня стільки закривала на все очі, намагалася постійно чоловікові догодити, не навантажувала його дітьми та побутовими клопотами. А у відповідь чула лише образи та докори.
– Якщо ми тобі набридли, – спокійно сказала Тетяна, – ми тоді йдемо.
– Не сміши мене! Куди ви підете? Ти ж не маєш нічого, я тебе з твоїм причепом практично на вулиці підібрав!
Ці слова стали тією самою точкою неповернення. Після них Таня зрозуміла, що більше не зможе так жити. Щонайменше заради дітей.
Взявши Риту за руку, вона вийшла з кухні і почала збирати свої речі та речі дітей.
Олексій лише сміявся. Казав, що коли ця вистава скінчиться, Таня ще проситиме його пробачити її. Та Таня знала, що краще вони й справді на вокзалі ночуватимуть, ніж вона залишиться в одному будинку з цим чоловіком.
Коли вона з дітьми переступила поріг квартири, слідом за нею полетіли не найкращі слова. А потім двері зачинилися, і Таня почула, що чоловік зачинив їх на замок, який можна відчинити лише зсередини. Щоб Таня, не дай боже, не повернулася, поки його немає.
Куди йти вона не знала. Олексій був у якомусь сенсі правий, у неї нічого свого не було. Квартира, де Таня жила до розлучення, належала колишньому чоловікові, і той їх із донькою виставив звідти. Якийсь час вона жила з Ритою у подруги, потім винайняла житло.
І куди їй зараз йти, вона не уявляла. Колишній чоловік хоч і платив аліменти, із донькою не спілкувався. У нього зараз була інша сім’я. Батьки колишнього чоловіка також нічого не хотіли про них чути. А мами Тані не стало, коли їй виповнилося вісімнадцять. Батька вона не знала, а вітчим теж пішов в інший світ, та й з ним у неї були не найтепліші стосунки.
У вітчима був син, який і жив зараз у тій квартирі, де раніше проживала мама Тані. Але дівчина на неї жодних прав не мала, квартира належала вітчиму та його синові.
Зі зведеним братом Таня теж не спілкувалася. У дитинстві вони майже не дружили, він був молодший за неї на п’ять років. Та й жив він зі своєю матір’ю, лише іноді в них бував.
А після того, як не стало матері вона його бачила лише один раз.
Після того, як Таня одружилася з Олексієм, подруг у неї не стало. Йому вони всі не подобалися, і поступово Таня перестала з ними спілкуватися. Не розумною була, наївною. Думала, що чоловік – це головне.
Грошей у Тані було зовсім мало. Досить, щоб переночувати кілька разів в хостелі, та поїсти.
Звичайно, за хвилин десять прийшло усвідомлення, що, можливо, вона поспішила. Треба було хоч якось підготувати ґрунт. Але Таня справді більше не могла це жити так, та й за Риту було дуже прикро. Дівчинка стала дуже неспокійною, хвилювалася від одного погляду свого вітчима. Це неправильно.
Поки Таня думала, ноги її самі несли до того будинку, де вони колись жили з мамою. Цілком випадково, цей будинок був у тому ж районі, де й Таня жила з чоловіком та дітьми.
У вікнах світилося світло. На цьому подвір’ї Таня дуже довго не була. Приїжджала лише на прощання до вітчима, і ось тоді вона й бачила зведеного брата Сергія востаннє. Було це вісім років тому, тоді тільки-но народилася Рита. Тоді вона висловила свої співчуття та запропонувала якусь допомогу, якщо потрібно. Це була їхня коротка і єдина розмова.
Таня з дітьми піднялися на другий поверх, а потім подзвонила до квартири. Відкрила їй молода та усміхнена жінка.
– Доброго дня, а ви до кого?
Таня запізно подумала, що Сергій міг цю квартиру і продати, і зараз там живуть зовсім сторонні люди. Але все ж таки вона вирішила спробувати удачу, раз все одно прийшла.
– Вибачте, а Сергій тут не живе?
– Проживає, – здивовано промовила жінка, а потім гукнула кудись углиб квартири, – Сергію, це до тебе!
На щастя, до дверей вийшов і справді зведений брат Тані.
– Таня? – здивовано промовив він. А вона зраділа, що він хоч би її впізнав.
– Привіт, – Таня змучено посміхнулася. Однорічний Микита заснув у колисці, а ось Рита була втомлена і схвильована не менше за неї.
– Що ти тут робиш? – Запитав Сергій.
– Чи можу я з тобою хвилину поговорити?
– Так, заходьте…
Таня залишила колиску на сходовому майданчику, щоб не забруднити підлогу. Акуратно взяла сплячого Микиту і, підштовхнувши Риту, увійшла всередину.
Жінка, яка відчинила їй двері, теж здивовано і трохи обурено дивилася на них. І щоб не виникло непорозуміння, Таня представилася.
– Мене Тетяна звуть, це Рита, а це Микита. Я зведена сестра Сергія.
Здавалося, жінка видихнула. А то виглядало все дуже дивно.
– А я Поліна, дружина Сергія. Ви проходите.
Ноги гули. Хотілося пити та просто відпочити. Тож Таня погодилася.
Микиту поклали на ліжко. Поліна поставила чайник, а Сергій сів за стіл навпроти Тані.
– Що сталося?
– Мені дуже незручно, – промовила Таня, косячись на свою дочку. Вона вже стільки пережила.
Поліна, начебто, вловила емоції жінки і покликала Риту до вітальні.
– Говори, що таке… – сказав Сергій, коли його дружина з донькою Тані покинули кухню.
– Я пішла від чоловіка. Просто зібрала дітей та пішла. У нікуди. Рита дочка від першого шлюбу, і він її просто дістав. І мене. Сьогодні я зрозуміла, що так не можу.
– Це правильне рішення, – кивнув Сергій.
– Вибач, я не знала, що ти одружений, хоча це, звісно, не дивно. Думала, може ти дозволиш нам пожити у тебе кілька днів, поки я не придумаю, як викручуватися. Але якщо це незручно, скажи. Ми одразу підемо. Я розумію, що ми тобі ніхто.
– І куди ви підете? – хмикнув Сергій. – На вокзал?
– Не знаю, – зізналася Таня.
– Знаєш, ця квартира колись була більше твоєю, ніж моєї. Ти тут жила зі своєю мамою та моїм батьком. І я розумію, чому ти прийшла сюди. Залишайтеся принаймні сьогодні.
У Тані немов камінь з душі впав.
– Дякую. Правда, дякую. Я вигадаю, що робити.
Сергій кивнув.
Поки Таня та Рита пили чай, Сергій розмовляв зі своєю дружиною. Тані було дуже ніяково: впали, як сніг на голову. Але коли така безвихідь, незручність якось відходить на другий план.
Їм виділили кімнату, якраз ту, де раніше Таня жила. Звичайно, тут все змінилося, але все ж таки це навіювало якусь ностальгію.
Вночі Таня майже не спала. Все думала, що їй робити. Навіть якщо вдасться зняти якусь кімнату, далі що? Був би Микита трохи більший, можна було б на роботу вийти. Хоча, може, і з ним вийде. Хоч якась робота, щоби оплачувати житло. А жити можна на аліменти та декретні. Коли вона розлучиться з Олексієм, ще й він платитиме аліменти на сина. А коли Микиті два виповниться, можна віддати його в садок. І тоді вже повернутися до своєї фірми. Звісно, там не дуже багато платять, але з урахуванням аліментів їм вистачить, щоби прожити.
Загалом, треба придумати, як бути зараз і пережити лише рік. А потім усе буде гаразд.
Тільки після цього, вже під ранок, Таня заснула.
Вранці вона тихенько відвела Риту до школи, а заразом прогулялася з Микитою. А коли повернулася, на неї вже чекали Сергій та Поліна.
– Я все вигадала, – промовила вона. – Я знайду сьогодні якусь дешеву кімнату, і ми тут же з’їдемо. Саме сьогодні мають прийти гроші за декрет. Досить, щоб щось зняти.
Таня тараторила, щоб зведений брат та його дружина не вирішили, що вона хоче сісти їм на шию.
– Стривай, присядь, – промовив Сергій, посміхаючись маленькому Микиті. – У нас є пропозиція.
– У мене є квартира, – промовила Поліна. – Я її здаю. Зараз вона порожня: місяць тому з’їхали мешканці, нових поки що не знайшла. Поживіть поки що там, потрібно буде лише за комунальні послуги платити.
– Ти серйозно? Мені так незручно.
– А потім, коли віддаси сина в садок, будеш вже щось вигадувати, – усміхнувся Сергій.
Таня, не витримавши, розплакалася. Таке полегшення прийшло. Вона впорається. У її дітей буде дах над головою. Та й підробіток вона все одно знайде, багато хто працює з маленькою дитиною на руках.
– Ну, ти чого? – посміхнувся Сергій.
– Розумієш, я не наважувалася до тебе йти. Ми ніколи не дружили, та й не родичі все ж таки. І я вам так вдячна за допомогу. Ви ж не зобов’язані…
– Знаєш, – сказав Сергій, – хоч ми й не дружили, я пам’ятаю твою маму. Вона дуже добре ставилася до мене, завжди була мені рада. А ще я пам’ятаю, як ти дозволяла грати мені у твоєму телефоні. І як ми разом дивилися якийсь фільм. Пам’ятаю, як у свій час ти водила мене на секцію, бо батьки не могли. Ти і твоя мама теж не зобов’язані все це робити. Але робили. Нехай ми й не родичі, але й не чужі люди.
– Дякую, – прошепотіла Таня.
Цього ж дня вони переїхали до квартири Поліни. Квартира була невеликою, але двокімнатною. Незабаром Таня подала на розлучення та на аліменти. А потім влаштувалася на підробіток. Так, платили копійки, але для неї і копійка була не зайвою.
А за два роки Микита пішов у садок. Таня вийшла на свою роботу і продовжила винаймати квартиру Поліни, але вже почала платити і за оренду. Сама Таня наполягла, все ж таки вона вже не така безпорадна.
І так, з того моменту вона набула близьких людей. Сергій знову став їй братом, а у Рити та Микити з’явилися дядько та тітка.
І Таня ні про що не шкодувала, хіба що про те, що раніше не поговорила з Сергієм. Адже він виявився дуже гарною людиною. Але, мабуть, для всього свій час.