Поліна поверталася з відрядження у якому мала пробути два тижні, але вийшло так, що вона звільнилася набагато раніше. Жінка переступила через поріг свого будинку, і одразу відчула недобре. У її коридорі валялися якісь речі. – Невже Сергій взагалі не прибирав?! – обурилася Поліна. Раптом вона почула, як зі спальні долинали знайомі голоси та сміх. Поліна тихо зняла взуття, підійшла до дверей кімнати, різко відчинила їх, і остовпіла від побаченої картини. Ось чого-чого, а такого жінка, аж ніяк не очікувала побачити
— Привіт, Поліно, — голос Василини по телефону був бадьорим і радісним. Поліну це здивувало.
Найчастіше її сестричка перебувала у поганому настрої, але сьогодні все було інакше. – Чим займаєшся? Так само в офісі п’яту точку відрощуєш?
— Звичайно, адже гроші самі себе не зароблять. А як ти? Що нового? — Поліна пропустила повз вуха зауваження про свою фігуру. Жінка не мала комплексів.
– Та особливо нічого, – якось дивно простягла дівчина. — Ти на обід до того ж кафе ходиш? Якщо я до першої години під’їду, то зможемо з тобою поговорити?
– А чому ні? Під’їжджай. Давно з тобою не бачились. Тільки врахуй, мій обід триває рівно годину і більше.
— Пам’ятаю я, пам’ятаю, — посміхнулася Василина і швидко попрощалася зі своєю родичкою.
Через три години після цієї розмови обидві сестри вже сиділи у кафе, яке знаходилося поряд з офісом Поліни.
— Ти щось їстимеш? — Поліна дбайливо запитала у сестрички.
— Так, я дуже голодна. Ти пригощаєш?
— Бери собі що хочеш. Я потім сама розрахуюсь.
Як тільки Василина отримала ствердну відповідь від сестри, вона одразу покликала офіціанта. Дівчина замовила собі найдорожчу страву у закладі та два великі десерти.
— Ого, дитино, не забагато? — Поліна здивувалася, коли їм принесли кілька тарілок із усілякими смаколиками.
— Я така голодна, ти навіть не уявляєш! Вдома на одній гречці сиджу, – приступивши до трапези, видала дівчина.
— У тебе що, з фінансами туго?
— А коли у мене з ними легко? — з повним ротом засміялася Василина. — Ти ж знаєш, мені з грошима ніколи не щастило. Скоро буде двадцять сім, а я досі не знаю, ким стану, коли виросту.
— З достатком нікому не щастить, якщо людина не народилася у сім’ї мільйонерів. Щоб заробити гроші, потрібно постійно працювати. У тебе із цим як? Ти пішла з тієї компанії, де тобі платили копійки за те, що грала в ігри на робочому комп’ютері?
– Ні, я досі там вважаюся діловодом, – дожовуючи черговий шматок м’яса, видала дівчина. — Тобі добре говорити. Тебе майже відразу у твоїй компанії підвищили до начальника відділу, а мене керівництво навіть не помічає.
— Василино, щоб тебе помітили, треба щось робити. А ти як себе у цій фірмі зарекомендувала? Іграми під час робочого процесу?
— Ой, давай, не починай, га? — неприємно примружилася Василина. — Я ж не для цього тебе покликала на обід, а з іншого приводу.
— І з якого? – хмикнула Поліна. Ця фраза їй здалася не розумною та смішною. У кафе жінку покликала сестра, а за все мала платити сама Поліна.
І так завжди було. Сестри народилися та виховувалися у спільних батьків. Проте Василина з самого дитинства ні до чого не прагнула і пливла за течією. А от Поліна, навпаки, все життя добре вчилася і досягала всіх поставлених цілей. Але цю нелегку працю молодша сестричка ніби не помічала. Вона вважала, що Поліна просто щаслива і гроші самі пливли до неї назустріч.
Василина відкрито заздрила й тому, що її родичка вдало вийшла заміж. Чоловік Поліни теж обіймав керівну посаду в одній будівельній фірмі. Подружжя довго і наполегливо працювали, щоб купити собі хорошу нерухомість в елітному районі, а також придбати аж три автомобілі.
На відміну від сестри, Василина досі не була одружена. Дівчина зустрічалася з кількома хлопцями, але вона ні з ким так і не збудувала серйозних стосунків. Щодо квартири, то Василина отримала її від батьків. Коли батьків сестер трагічно не стало, Поліна одразу відмовилася від спадщини. Жінка буквально подарувала нерухомість родичці і жодного разу не згадала про це у їхніх приватних розмовах.
— То з якого ж приводу ти сьогодні прийшла на цю зустріч? – повторила своє запитання Поліна. Вона бачила, що сестричка мнеться і явно хоче про щось попросити її.
— Поліно, ти ж знаєш, що я живу на околиці міста, а працюю в центрі. Мені так складно діставатися офісу на громадському транспорті. Він ніколи не ходить за розкладом. Через це я постійно спізнююся вранці, а ввечері повертаюся коли вже темно.
– Давай ближче до справи, – Поліна глянула на годинник і вирішила поквапити Василину. Жінка вже зрозуміла, що намагається попросити її родичка.
— Ти не могла б позичати мені свою машину на якийсь час? У вас же із Сергієм їх все одно три. Я трохи назбираю гроші і куплю собі стару машинку, але до цього часу мені потрібно на чомусь пересуватися.
– Ох, Василино! — невдоволено пирхнула жінка. — У нас була домовленість, що ти в мене більше нічого не просиш. Скільки разів я давала тобі гроші, і ти ніколи їх не повертала!
— Я повернула б, якби вони в мене були! — ображено видала дівчина, а потім знову благаюче зиркнула на родичку. — Прошу тебе, Поліночко, ну допоможи своїй сестричці.
– Гаразд, – невдоволено буркнула жінка, – дам тобі ключі, але ненадовго. Думаєш, ми просто так купили три машини? У нас два седани та один позашляховик. На останньому ми зазвичай їздимо на природу, а тепер мені доведеться кататися на ньому містом. Знаєш, скільки він палива бере? І взагалі, я не люблю їздити на ньому, він великий та незручний.
— Обіцяю, я скоро візьму кредит та куплю собі власну машину. Це ненадовго!
Проте свою обіцянку Василина так і не дотрималася. Після цієї зустрічі у кафе минуло рівно півроку. Дівчина навіть не думала повертати машину сестрі. Щоправда, іноді Поліна таки просила пригнати автомобіль назад до будинку, але потім родичка все одно його забирала.
Ще через шість місяців старшій сестрі це остаточно набридло. Вона посварила Василину по телефону і вимагала повернути ключі від машини.
— Ти сказала, що скоро оформиш кредит, але так і не зробила!
— Поліно, але я збираю гроші, розумієш? Як буде достатньо коштів, я ще позичу у банку і, нарешті, обзаведуся машиною.
— Вже рік минув, Василино! Я більше не вірю тобі. Завтра я їду у відрядження на два тижні. Коли повернуся, хочу, щоб моя машина стояла біля будинку. Ти мене зрозуміла?
– Зрозуміла, – грубо заявила дівчина. — Яка ж ти жадібна, Поліно! Якби батьки живі були, їм було б за тебе соромно! — сказавши це, Василина кинула слухавку, а її сестра ще довго відходила від такого нахабства.
Розповідати про цю сварку чоловікові Поліна не стала. А сам Сергій навіть не здогадувався, що між сестрами були напружені стосунки. У сім’ї взагалі було не все так гладко, як здавалося на перший погляд. Ділитись із чоловіком своїми проблемами Поліна не хотіла. Вона хотіла спокою та розуміння у своїй сім’ї, але як виявилося… на неї чекав особливий сюрприз.
Наступного дня жінка зібрала валізу і поїхала до робочого відрядження. Поліна розраховувала перебувати у від’їзді майже півмісяця, але вийшло так, що вона звільнилася набагато раніше.
Повернувшись у рідне місто, Поліна навіть не припускала, що чекатиме її у власній квартирі.
Щойно Поліна переступила через поріг будинку, вона одразу відчула недобре. У її коридорі валялися якісь речі, а зі спальні долинали знайомі голоси та сміх. Жінка тихо зняла взуття, підійшла до дверей кімнати і різко їх відчинила. У цей момент усередині Поліни все стиснулося. Їй стало важко і прикро від картини, що постала перед нею.
– Кохана?! — Сергій явно не сподівався, що його шлюб закінчиться, як у анекдоті.
– Привіт, сестричко! — з-під ковдри визирнула Василина. — А ми на тебе не чекали. Ти ж наче тільки через тиждень мала повернутися. Втім, так навіть краще, — після цих слів дівчина натягла на себе халат Поліни і, хитро посміхаючись, попрямувала у бік ванної.
— Поліно, клянуся, це було лише один раз! Твоя сестра приїхала, щоб залишити ключі від машини, а потім ми порозмовляли, і якось все само собою вийшло. Я не винен… Пробач мені, будь ласка! — було видно, що Сергій жалкував за те, що сталося, що тільки посилило ситуацію. Втім, ошуканій дружині було все одно на його каяття. Такої зради жінка не змогла б пробачити за всього бажання.
– Сподіваюся, речі ти сам збереш. Я поки що посиджу на кухні, — сухо сказала Поліна і пішла з кімнати.
За п’ять хвилин до сестри підійшла Василина. Вона вже одяглася, але з її обличчя досі не сходила ця мерзенна усмішка.
— Та-ккк, негарно вийшло, — дівчина увійшла на кухню і сіла навпроти родички. — Але нічого не вдієш. Довго людині щастити теж не може. Ти особливо не хвилюйся, Поліно. У тебе в житті і так все непогано: кар’єра, квартира, машини. А чоловіка ти собі нового знайдеш.
– Ти це спеціально зробила? — Поліна глянула в очі сестрички і не побачила в них жодної краплі каяття.
– Ні, просто так вийшло. Хоча, якщо чесно, Сергій завжди мені подобався. Статний, розумний, багатий. Про такого чоловіка багато жінок мріють. Тепер ти його виставиш, а я пошкодую і прийму. Я не така горда, як ти. І так, якби ти не шкодувала для мене машину, залишилася б при чоловіку… Буде тобі уроком.
– Ага. Точно. Урок засвоєно, Василино. Сподіваюся, у вас все вийде, – сказала Поліна і вказала сестрі на вихід. — Забирайтеся з моєї квартири. Обидва.
– Я теж сподіваюся, що все вийде! — відповіла Василина, дивлячись на родичку. — Може, хоч тепер у мене все налагодиться. Коли ти вийшла заміж за Сергія, у вас одразу справи пішли вгору.
Почувши останню репліку сестри, Поліна гірко посміхнулася. Перш ніж зачинити за сестрою двері, жінка відповіла:
— Суть у тому, що наші справи пішли вгору не через Сергія… Але ти надто не розумна, щоб це зрозуміти.
Спочатку Василина не зрозуміла, що мала на увазі її родичка, але згодом дівчина все усвідомила. Виявляється, майно, яке належало Сергію та Поліні, заробила переважно дружина. Чоловік, звичайно, теж мав відношення до їхнього загального бюджету, але найчастіше він просто витрачав кошти та нікуди їх не вкладав. Тому поділ майна залишив Сергія із меншою часткою. Квартира та дві машини залишилися у Поліни.
Після того як Поліна розлучилася з чоловіком, Василина сподівалася, що її зв’язок із колишнім зятем продовжиться. Але Сергій одразу сказав дівчині, що не хоче мати з нею нічого спільного. Так, любовний трикутник розпався, не встигнувши сформуватися.
Через деякий час Василина зрозуміла, що їй буде складно без підтримки єдиної родички. Вона навіть намагалася налагодити стосунки з Поліною, але в неї нічого не вийшло. Старша сестра почала повністю ігнорувати молодшу.
— Зрадою щастя не знайдеш, — сказала Поліна і заблокувала номер своєї колись коханої сестрички.