Рита сиділа в кріслі-гойдалці і повільно розгойдувалася. У квартирі була тиша. Чоловік ще був на роботі, дочка Марійка гуляла з подружками, а син Олежик катався з гірки на подвірʼї. Рита сперлася на спинку крісла, заплющила очі. Ще трохи, і вона засне… Але в цей момент пролунав несподіваний телефонний дзвінок. Він був такий різкий, що аж серце стрепенулося і на душі вмить стало тривожно… Рита взяла телефон – дзвонила її старша сестра Ліля. – Риточко, у нас ох, що коїться! – раптом сказала вона в слухавку. – Що таке, що сталося?! – Рита аж стрепенулася від несподіванки
Рита сиділа в кріслі-гойдалці і повільно розгойдувалася.
У квартирі була тиша: чоловік ще був на роботі, тринадцятирічна Марійка гуляє з подружками, десятирічний Олежик катається з гірки у дворі.
Риті з вікна видно, як хлопці один за одним скочуються вниз, влаштовуючи біля підніжжя гірки купу-малу.
За вікном був ясний зимовий день. Сонячне проміння проникало в кімнату, і від цього здавалося, що в квартирі ще тепліше.
Рита сперлася на спинку крісла, заплющила очі. Ще трохи, і вона засне.
Але в цей момент пролунав телефонний дзвінок, який за одну секунду витягнув жінку з дрімоти.
Він був такий різкий і несподіваний, що аж серце стрепенулося і на душі миттю стало тривожно.
Рита взяла телефон – дзвонила її старша сестра Ліля.
– Риточко, у нас ох, що коїться! – раптом сказала вона в слухавку.
– Що таке, що сталося?! – Рита аж стрепенулася від несподіванки.
– Батько маму з дому виставив, сказав, що з нею розлучатиметься!
– Нічого собі! А що ж там у них таке? – здивовано запитала Рита.
– Коли батька з лікарні виписували, лікар йому сказав, що всі навантаження заборонені – нічого тяжкого не піднімати, не нервувати, вчасно приймати пігулки. І ніякої роботи. От батько і звільнився.
– Правильно зробив – він на своєму заводі майже п’ятдесят три роки відпрацював. Скільки можна? Та й років йому вже не сімнадцять, а сімдесят, – сказала Рита.
– Я те саме кажу. У нього ж така слабість була, добре, що оклигав. А мама виказує йому постійно – навіщо, мовляв, кинув роботу, двох пенсій на життя не вистачає, – продовжила розповідати Ліля.
– Цікаво, а чого це вона сама зі своєї бухгалтерії втекла, як тільки пенсію почала отримувати? Їй тоді ще й шістдесяти не було, шість чи сім років тому.
– Рито, і знаєш, що вона зробила? У батька якісь ліки закінчилися, він зібрався в аптеку. А мама у нього з кишені картку витягла і заявила, що нема чого витрачати гроші на такі дорогі ліки – обійдетеся, мовляв, Федір Іванович.
– А він що? – запитала Рита.
– Пішов у банк, сказав, що картку загубив, замовив нову.
Мама в магазині набрала продуктів, а розплатитися карткою батька не змогла – її банк заблокував.
Прийшла додому – репетувала, ніби батько її зганьбив. Ну і він, коли мама до сусідки попліткувати пішла, зібрав її речі у дві великі валізи і виставив у під’їзд. Вона від баби Каті вийшла, об них і зашпорталася. Почала знову галасувати, але їй хтось із сусідів втихомирив.
– І куди вона пішла?
– До нас вона прийшла, Рито… Ми з Андрієм на роботі були, діти їй, звісно, двері відкрили. Приходимо, а тут – привіт!
Рито, ми за ці два тижні не те що пересварилися, тут таке вже було! Почала вона за Мишка казати:
– Ти навіщо його так годуєш – як дорослого мужика!
А ти ж знаєш, що Мишкові чотирнадцять і він важкою атлетикою вже рік займається.
До Христини подружка прийшла – вони обидві на танці ходять. Дівчата увімкнули комп’ютер і почали вчитися, як робити макіяж для виступів.
Так мама їм там наговорила, на кшталт… Що це негідно так фарбуватися дівчині, а подружку виставила. І так щодня – не одне, так інше! Дві сварки щодня на порожньому місці.
– Лілю, можеш не розповідати – у нас минулого року щось подібне було, – поспівчувала сестрі Рита.
– Ти ще головного не знаєш – як вона причепилася до Андрія через засувку у ванній. Поки мами не було, все було гаразд.
А на другий день, як тільки ми прийшли з роботи, вона почала:
– Я мало не весь день у ванній не просиділа! Невже не можна засувку на дверях відремонтувати! Таке враження, що твій чоловік зовсім недолугий і нічого не вміє робити!
Андрій подивився, а там штир металевий у мізинець завтовшки весь вигнутий.
Він їй і каже:
– А навіщо ви зачинені на засувку двері відкривати намагалися? Треба було спочатку засувку відсунути, а потім відкривати. І скільки ж у вас сили, люба теще, що ви все так зламали!
Ти не уявляєш, що було далі! Мені взагалі дісталося за всіх: і дітей я виховувати не вмію, і готую абияк, а якого чоловіка собі обрала – нікому не побажаєш.
Навіть за нашого кота мені дісталося. Ти знаєш, наш Маркіз уже старий, поїсть і майже весь день спить на своїй лежанці. Так не знаю, що мати йому такого зробила, але він щодня ходив їй у капці.
– І чим усе скінчилося?
– Діти по кутах розбіглися, а чоловік мені сказав:
– Значить так: якщо твоя мама тут залишиться хоча б на один день, я подам на розлучення.
Я зібрала обидві її великі валізи і виставила за двері.
– І куди вона пішла? – запитала Рита.
– Так я тобі тому й дзвоню: вона до вас поїхала! З вокзалу дзвонила. Завтра до обіду чекайте.
Рита аж почервоніла
Вона посиділа пару хвилин, потім дістала з тумбочки пігулки.
– Все одно доведеться вставати – йти на кухню по воду… – подумала жінка.
Вона тихо встала, дійшла до кухні, запила пігулку, потім лягла на диван у вітальні.
Трохи заспокоївшись, вона набрала номер чоловіка:
– Миколо! До нас завтра моя мама приїжджає – Ліля дзвонила.
– Гаразд, ми скоро закінчуємо – сьогодні ж п’ятниця. Приїду додому, вирішимо, що робити. А ти не нервуй, пігулку випий, – відповів чоловік.
– Випила вже.
– Зрозуміло.
Характер у Людмили Іванівни – матері Лілі та Рити – був поганий.
Рита якось запитала батька, чому він з нею одружився і прожив стільки років.
– Чому одружився? Молодий був нерозумний. А Люда в молодості була гарна, коса нижче пояса. А як танцювала у клубі на сцені – ми тоді ще у селі жили – як співала! Ось і одружився. Хазяйка вона теж була хороша: все в домі вимито, вичищено, наготовано. На городі травинки зайвої немає. І вас, дітей, строго виховувала.
– Ага, строго! Сварилася ні за що! – згадала Рита.
– А язик у неї завжди злий був. А на старості з нею говорити взагалі неможливо стало. І жадібність звідкись поперла – все їй мало, всього не вистачає. Ох, залишиться вона біля розбитого корита…
Трохи полежавши, Рита відчула себе краще. Вона підвелася і пішла на кухню – годувати сім’ю треба. Поки чистила картоплю і смажила котлетки, згадувала минулий візит до матері.
Від неї тоді дісталося всім, але більше Марійці. Та випросила у батьків дозволу обрізати коси й зробити собі модну стрижку.
Дівчинка прийшла додому з перукарні дуже задоволена і постійно підходила до дзеркала – помилуватися новою зачіскою.
Бабуся не могла змовчати:
– Господи, ну чого ти перед дзеркалом крутишся? Чим там милуватися? Не вродилася гарною, а ти ще й косу прибрала. І давно хотіла тобі сказати: не носи ти маленьких спідниць – негарно.
Рита потім ледь заспокоїла дочку.
Саме після цих слів Микола виставив тещу з дому. І ось вона знову їде…
Після вечері діти пішли у свої кімнати, а Рита і Микола почали думати, як бути. Вони були згодні в одному: пускати Людмилу Іванівну в квартиру не можна.
– Минулого її візиту в тебе тиск скочив, а у Марійки нерви почалися. Повторення цього я не хочу. Тому зробимо ось що…
Коли наступного дня Людмила Іванівна подзвонила в двері, відкрив їй Микола.
– Здрастуйте, люба теще! Дозвольте вам допомогти.
Він узяв обидві валізи і поніс їх униз сходами.
– Куди ти мої речі потягнув?! – обурилася вона. – Я до вас приїхала!
– До нас? А хто вас запрошував? Це моя квартира, і я вас не кликав. Тому я зараз викличу таксі, яке відвезе вас на вокзал.
– Бач, який! Нехай Рита вийде і сама скаже мені, що не пустить матір в квартиру!
Рита вийшла на сходи:
– Так, ми тебе прийняти не можемо. Ось коли запросимо, тоді приїдеш.
Микола зніс валізи вниз.
– А я не маю грошей на зворотний квиток, – усміхаючись, заявила Людмила Іванівна.
– А навіщо вам гроші? Ось я вам купив квиток. Поїзд відправляється через три години. А ось вам у дорогу пиріжки й канапки. І ще: майте на увазі, якщо ви не поїдете, то ночувати будете ось на цій лавці.
В цей час під’їхала машина. Микола з допомогою водія поставив валізи у багажник.
– Ну, я тобі, зятьку, ще влаштую! – сказала Людмила Іванівна, сідаючи у таксі.
Про все, що сталося далі, Риті розповіла Ліля:
– Уявляєш, а батьки ж дійсно розлучилися. Тато сказав, що краще він собі сам суп зварить, аніж так житиме.
А оскільки це його квартира, то мама поїхала у село і тепер живе у будинку, який їй дістався від батьків.
Моя свекруха теж із цього села, так вона каже, що мама вже майже з усіма сусідами пересварилася.
Зате тепер у сім’ї ніхто ні з ким не свариться, ніхто нікого не дістає.
Ліля часто відвідує батька, стежить за його здоров’ям.
А на Новий рік Федір Іванович їздив у гості до молодшої доньки – Рити…