Тамара з чоловіком вже лягали спати, як раптом Степан заявив: – Значить так, Тамаро, збирайся! Завтра зранку в місто поїдемо. Покажу тобі, що таке життя міське! Та й до дітей заїдемо. Вони приїхали до дітей в гості. Степан заніс в квартиру важкі сумки з домашніми смаколиками. Тамара виклала продукти на стіл і гарненько склала сумки – ще згодяться. – Ну все! – раптом сказав Степан. – Ми поїхали! Чого стоїш, Тамаро? Ходімо! – Як це розуміти, тату? – щиро здивувався син. – А це сюрприз! Скоро все дізнаєтесь, – сказав чоловік. Син з невісткою застигли від здивування
Тамара з чоловіком вже лягали спати, як раптом Степан заявив:
-Значить так, Тамаро, збирайся! Завтра зранку в місто поїдемо. Покажу тобі, що таке життя міське! Та й до дітей заскочимо.
-Та що я там не бачила?! – здивувалась Тамара. – Ну добре, давай зʼїздимо… Дітям хоч соління, молочка домашнього й сиру приготую, смаколиків різних.
-Ти приготуй, але знай – сидіти ми в них не будемо. В мене зовсім інші плани!
-Які ще такі плани, – подумала Тамара, але розпитувати не стала…
…Степан з Тамарою все життя прожили разом. Всяке бувало в сім’ї, але вони вже майже сорок п’ять років разом…
…День видався хороший, сонячний. Степан виїхав з гаража. Тамара вже поспішала до машини з великими сумками продуктів.
-Ой! А вбралася як! Прямо помолодшала, – сміявся Степан. – Красуня ти моя. Ще ого-го!
Старий посадив її на переднє сидіння.
-З вітерцем поїдемо, – хвацько сказав чоловік.
-Знову ти зі своїми жартами…
З молодості Степан був веселун. Тамара і полюбила його за ці його жарти і непередбачуваність.
А він її полюбив за веселий сміх і поступливий характер. Зараз обоє жартують і тут же сміються. А ще Степан може на ходу вигадувати невеличкі віршики. Не те що ідеальні, але виходить добре…
-І які ж у нас плани? – все допитувалась Тамара.
‐Приїдемо, все дізнаєшся, – хитро відповідав чоловік.
Вони приїхали до дітей в гості. Степан заніс в квартиру важкі сумки з домашніми смаколиками.
Тамара виклала всі продукти на стіл і гарненько склала сумки – ще згодяться.
-Ну все! – раптом сказав Степан. – Ми поїхали! Все, чого стоїш, Тамаро? Ходімо!
-Як це розуміти, тату? – щиро здивувався син.
-А це сюрприз! Скоро все дізнаєтесь, – сказав Степан.
Син з невісткою застигли від здивування…
…Степан під’їхав до магазину.
-Вибирай все, що забажаєш, – просто сказав він.
-Так вже й усе? Ти що в лотерею виграв, чи що? – засміялась Тамара.
-Якби я виграв, ми б уже засмагали десь на пляжі!
-На пляжі, аякже, – сказала Тамара.
Вона вже давно дуже хотіла новий чайничок, такий щоб гарний був і великий. І от знайшла!
-Дивись, як тобі? – запитала вона Степана.
-Беремо. Якщо купуємо чайник, то й чай з цукерками треба.
-Щедрий який! – сміялась Тамара.
Було все – цукерки, печиво, чай і кава, чашки новенькі.
-Все. Закругляйся, пора нам. Повезу тебе в ресторан. Зголодніла? – раптом сказав Степан.
-А що ж за свято таке?! – сплеснула руками Тамара. Та ми з тобою по ресторанах і не ходили майже.
Старенький тільки посміхався у пишні вуса.
Степан привіз її в ресторан. З самого ранку по місту їздять. Пора й пообідати.
-Добре пообідали. Зараз би й полежати, – Степан все ще не розкрив своєї таємниці дружині, а вона більше й запитувати не стала. – Може ти на каруселі хочеш, чи в цирк.
-Ні. Тільки не каруселі. Ти ж чудово знаєш, що я боюсь. Та й засміють нас. Ти вже думай, що кажеш. А цирку мені щодня з тобою вистачає!
-Тоді в кіно. Про любов. На останній ряд.
-Може, вже додому поїдемо. В тебе якийсь день спогадів молодості. Ніби й не дата ніяка…
-А ось тут ти не вгадала. Дата. Та ще й яка дата. 130 років!
-Як ще 130 років?
-А нізащо не здогадаєшся. А я все вирахував, – з гордістю заявив Степан.
-То це ти дату вираховував? А я думала, що це за цифри, папірці. Калькулятора купив. Ну, і що за дата?
-Наша дата, спільна.
-Мене 130 років тому ще й не було. Та й тебе теж. Понавигадував і мене в оману вводиш.
-Хоч і понавигадував, а дата наша. У нас з тобою сьогодні день народження. Один на двох. Нам 130 років. Ювілей! Я ж кожен місяць, кожен день врахував. Ось і вийшло, що сьогодні у нас свято!
-Та як таке можна вирахувати? – сплеснула руками Тамара.
-У мене в школі одні п’ятірки були з математики.
-Знаю я твої п’ятірки перевернуті, математик ти мій, – сказала Тамара і замислилась.
А може й справді вирахував. Їй 63 роки, Степану незабаром 67…
-Сама побачиш. Я тобі всі розрахунки покажу.
-Та добре. Я тобі й так вірю. Молодець. Я б нізащо й не здогадалася.
Вдома вони пили чай із нового чайника з цукерками та печивом.
А на завтра Тамара обіцяла пиріг із яблуками спекти смачний.
-А раптом Степана помилився у розрахунках на один день, і свято тільки завтра буде, – подумала вона, але чоловікові нічого не сказала.
А Степан сидів і думав, як вони добре провели день.
Адже в розрахунках у нього щось і справді не так пішло, не зміг він точний день визначити…
Просто вирішив, що дата сьогодні та й все. Але яка різниця?
Головне, що його коханій було приємно і вони чудово провели час…