Тая вискочила з під’їзду і попрямувала на роботу. Вона уважно дивилася під ноги. Вночі пройшов дощ – можна втрапити в калюжу. Дівчина вийшла на тротуар і раптом… Уткнулася головою комусь у спортивну кофту! Дівчина підняла очі і побачила гарного молодика. – Ой, вибачте, я випадково, калюжі… – пробурмотіла Тая. – Так можна і з ніг знести, – засміявся високий хлопець у спортивному костюмі. – Не переживайте, жартую, як така тендітна дівчина може мене знести? Тая теж по сміхнулася і пішла на ро боту… Наступного ранку вона вийшла з під’їзду і раптом застигла від побаченого
Симпатична і статна Тая вискочила з під’їзду і попрямувала у бік школи, де вона працювала перший рік після закінчення навчання.
Поспішала, а сама дивилася під ноги. Вночі пройшов дощ, так і дивися, мо жна втрапити в калюжу.
Вона вийшла на тротуар і раптом уткнулася головою комусь у спортивну кофту.
Злякано піднявши очі, вона побачила перед собою веселий погляд карих очей та добродушну усмішку молодого чоловіка.
– Ой, вибачте, я випадково, кругом калюжі… – пробурмотіла Тая.
– Так можна і з ніг знести, – сміявся високий і широкоплечий хлопець, з темним волоссям у спортивному костюмі.
– Так, такого знесеш… – чомусь промайнула думка у Таї.
– Не переживайте, жартую я звісно. Як така тендітна дівчина може ме не і знести, – він голосно засміявся. – Мене тільки якщо трактор зрушить з місця.
Тая теж засміялася, уявивши цей трактор.
– Оце так… Пробачте, я на роботу поспішаю, – сказала Тая і попрямувала далі.
Але молодик раптом запитав:
– Ви тут живете?
– Так, в цьому будинку, – кивнула вона і пішла швидким кроком.
Не варто спізнюватися на уроки. Цього Тая собі не могла дозволити, бо сама вимагала в учнів дисципліни.
Наступного ранку Тая вийшла з під’їзду і раптом застигла від побаченого.
Біля будинку стояв той самий хлопець. Видно було, що він чекав на неї.
– Доброго ранку, – сказав молодик. – З учорашнього дня я все думав, як вас побачити, але вирішив, що вранці ви все одно підете на роботу.
Мене звуть Захар, а вас?
– Тая, – відповіла дівчина. – Ви знаєте, ранок не найкращий час для розмов… Я знову поспішаю, не можу спізнитися на роботу.
– А де ви працюєте?
– У школі.
– Ну я чомусь так і подумав, так і знав, що переді мною вчителька, – засміявся він, і вона теж посміхнулася. – А давайте ввечері годині о сьомій зустрінемося тут же ж, якщо ви не проти. Я теж працюю, до шостої.
Тая трохи подумала і погодилася.
О сьомій годині Тая вийшла з будинку і одразу побачила Захара.
Він поглядав на двері під’їзду, а побачивши дівчину, полегшено видихнув:
– Фух, слава Богу, а я вже переживав, що ви передумали…
Того вечора вони гуляли в парку, розповідали один про одного.
Вони сміялися і їм було легко спілкуватися. Захар два роки працював інженером, свою роботу любив і багато чого міг розповісти, хоча Тая дивувалася, що там може бути цікавого.
Ось у неї так, вона працює з учнями і до кожного потрібен підхід.
Зустрічалися вони місяців сім чи вісім, коли Захар вирішив зробити Таї пропозицію.
– Виходь за мене, Таю, – простягаючи троянди, сказав Захар при черговій зустрічі.
А потім дістав з кишені коробочку з каблучкою.
Для неї це було несподівано. Вони якось ніколи на цю тему й не говорили.
– Ой, Захаре, якось так це все неочікувано, але я все одно погоджуся, – почервонівши, відповіла Тая і роздивляючись каблучку, підставила свій пальчик. – Яка краса!
Дівчина посміхалася від задоволення…
…Було весілля, були гості, було весело. Оселилися молоді в Таї.
Вона жила у двокімнатній квартирі, яку залишила їй бабуся.
Стареньку забрали батьки у свій приватний будинок.
Бабуся часто була слаба і їй був потрібний догляд.
Захар жив у сусідньому будинку з батьками.
Тож вибір житла був очевидним.
А згодом у них народилося двоє діток – донька і син.
Жили дружно, виховували дітей, працювали, їздили на море відпочивати.
Потім придбали трикімнатну квартиру, діти закінчили школу, а там і донька закінчила інститут, пішла шляхом матері.
А син пішов на службу.
Діти живуть своїми сім’ями, іноді приїжджають у гості й привозять онуків.
Вже сорок вісім років живе Тая з Захаром. Було в їхньому житті багато чого. Сварилися, мирилися. Зрад правда не було, поважали і довіряли один одному.
Про розлучення навіть ніколи не думали.
Напевно, як і в багатьох у такому віці їхній шлюб уже тримався не на коханні, а на звичці й терпінні, причому кожен із них думав, що терпить саме він.
Пройшла пристрасть і молодість, настала зрілість, можливо вже й мудрість постукала до них у двері.
А попереду – старість.
Таю часто дратував чоловік. Сперечався, помилявся, купував не те, забував важливе.
– Знову чашку за собою не вимив, поставив у мийку, от і стоїть брудна. Ти ж знаєш, що я терпіти не можу, коли в мийці є немитий посуд, хоч навіть і одна чашка, – невдоволено казала дружина.
– Ну що такого трапиться, якщо чашка постоїть у мийці, – бурчав чоловік не зі злості, але теж дратувався, намагався виправдатися.
Так і йшло їхнє життя. От вже обоє на пенсії.
Якщо дратувалась Тая, або раптом дуже посваряться з чоловіком, жінка часто думала, як би могла скластися її доля.
– Ось, якби я вийшла заміж не за Захара, а знайшла б когось цікавішого, багатшого, красивішого. Може, я поспішила тоді, погодившись за нього вийти заміж? Дарма віддала свою молодість такому нудному і нецікавому. Може, навіть і невдалий шлюб, але правда живемо, як усі.
У нас все є, квартира, машина і дача. Діти влаштувалися у житті вдало.
Тая від цих думок ще більше злилася і дратувалась, ближче до сьомого десятка нерви вже не ті. Чоловік дратує, а треба терпіти, тримати себе в руках. Вночі вона намагалася відсунутись від нього подалі:
– Бач як хропе, як набрид, – казала вона.
Жінка правда не знала, що теж іноді хропе. За собою не відчувала і чомусь навіть не думала, що чоловіка теж може дратувати щось у ній. Так і жили…
…Якось Таї наснився сон про чоловіка. Наснилося, що Захара більше немає, немає і все.
Вона шукала його, а потім до неї дійшло страшне, мабуть не стало її чоловіка.
Вона кликала його, що є сили і прокинулася від того, що її обіймав Захар і стривожено питав:
– Таєчко, що з тобою? Таєчко, чому плачеш? Щось не так?
За вікном ніч. І тут дружина раптом заплакала в голос.
Вона в одну мить зрозуміла, що ніхто в житті більше ніколи її так дбайливо не обійме і не назве ласкаво «Таєчка».
Ніхто, окрім її рідного чоловіка, бо до неї більше нема нікому діла.
Тільки Захар, її коханий і рідний Захар терпітиме її звички, галас, роздратування, вимоги. Близьких і так мало.
А Захар, який обійме вночі й заспокоїть, взагалі один-єдиний. Більше нема такого Захара.
Один, ось цей повний і лисуватий чоловік поруч. Який ніжно обіймає і розпитує, дбає про неї.
Слава Богу, що живий. Злякалася вона, побачивши той сон. Слава Богу, що це був лише сон…
– Нічого, Захаре, нічого, сон наснився поганий. Давай спати далі.
Тая обійняла чоловіка і, притулившись до нього, заснула. Вона зрозуміла, що це для неї найдорожча людина на світі, хоч і дратувала її.
Вони були вдвох, найрідніші і найближчі люди. Їй було спокійно і тепло поруч із чоловіком.
А потім вони все одно сварилися через дрібниці. Та Тая ніколи більше ні про що не шкодувала і не думала, що могла б вийти за іншого.
Не потрібен їй ніхто, крім Захара, берегла вона свого чоловіка.
Вона розуміла, що одній дуже погано.
Від самотності людям важко, і не хотілося їй залишатися без нього. А сон той не забула, пам’ятала вона про нього.
Тая якось довго не могла заснути і думала:
– Тільки чоловікові моєму є до мене справа, що ось поряд спить і хропе. Адже він теж, напевно, міг знайти якусь кращу за мене, багатшу і красивішу, добрішу і терпляишу…
Але вибрав саме мене. І терпить, значить любить. І живе зі мною поруч, поки не настане час розставання назавжди.
І краще б він прийшов якомога пізніше. Я сподіваюся на це…
Так і заснула Тая з думками про чоловіка, про свого єдиного, який теж терпить її.
Адже недаремно кажуть, що терпіння поволі своє візьме.
Будь-які труднощі терпінням здолати можна…
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.