– Та вона тих доньок видає за будь-кого! Лиш би з хати випхати скоріше! – шепотали родичі на Ольгу. – А ти попробуй чотири дівки на ноги поставити!
Тої неділі Ольга бігала по хаті, переживала, бо накривала на стіл для сватів. Її найстарша донька збиралася заміж. А на весіллі жінка так раділа, аж пританцьовувала. Першого зятя сином назвала одразу і світилася від щастя.
Доньок в Ольги було аж 4. Не раз родичі між собою шепталися, що вона всіх швидко заміж видає, щоб скинути з себе той тягар.
Та не слухала їх Ольга, лиш зітхала, дивлячись на свічки у формі 40. А казала донькам, що цю дату святкувати не прийнято. А торт який дорогий купили.
– Та ми не будемо святкувати, просто заїдемо до тебе і все! – заспокоювали її красуні дівчата. – Ми так скучили за тобою, за нашою хаткою! – додала старша донька.
– Не важливо яка там цифра сьогодні, ми б все одно приїхали до тебе! – додала молодша і ніжно обійняла матір.
Не минуло й року, як Ольга стала вдовою. Одразу такий тяжкий смуток накрив її. Ніби частина її душі опустіла. Жили вони з Семеном душа в душу. Він ніколи їй поганого слова не сказав, квіти все дарував і на руках носив.
Жили зі господарки і мали скромні підробітки. А коли народилась друга донечка чоловік аж під вікнами ходив, молився, що хоче синочка.
– Бог любить трійцю, давай народимо ще одну дитинку! Точно буде хлопчик!
Але сказати, що Семен не обожнював своїх дівчаток — промовчати. Любив своє жіноче царство і все нахвалював маленьких господиньок.
Коли Ользі стукнуло 35, вона дізналась, що вагітна четвертий раз. Тоді Семен вже нічого не казав, хлопчик, дівчинка. Лиш покірно чекав на результати УЗД.
А коли почув. що то знову дівчинка і махнув рукою.
– Бог послав мені своє жіноче царство! – сміявся. – Нема ліпших, як мої золоті дівчатка!
Любив їх до останнього дня, поки раптово не зліг. Для доньок ця втрата була колосальною. Старалися матір підтримати при кожній можливості.
Та час лікує. Ольга поринула з головою у клопоти, роботу, господарку.
Як найстарша дочка пішла вчитися в коледж, то стала помічати, що дівчина довше гуляє. А на питання відповідати соромиться.
– А тебе хлопець зʼявився? – якось акуратно спитала Оля.
– Так! Я не хотіла казати, думала ти будеш сердитися!
– Ні! Зовсім ні! А давно ви дружите? Може запроси його до нас? Хоч подивлюся!
Сидів Павло розгублений перед уважною Ольгою, все зиркав на свою кохану, боявся зайвого сказати. А коли вечеря закінчилась, Ольга одразу до доньки:
– Гарний у тебе хлопчина, вихований, порядний, з манерами! Зразу видно, що кохає! А як прийде час, то заміж за нього можеш йти спокійно!
– Ти серйозно? – донька світилася від щастя. – Дякую, мамо!
Так у родині Ольги відбулося перше весілля. Збирали всіма силами. Одні батьки лиш знають, якою ціною їм далося те весілля. А попереду ще три. Важко самим дівчат піднімати.
Дівчатка з дитинства були маминими. Як почали підростати, то все мамі допоможуть.
А через трохи і друга дочка оголосила, що виходить заміж. На весіллі Ольга була найщасливішою. Зятя сином називала.
– Ну тепер їм легше буде!
– Ага! Двох виплаха, дві лишилися! – шушукалися родичі.
– І зятями дуже не перебирає! Аби швидше в невістки дівчат віддати!
– Мої зяті гарні хлопці! – зненацька додала Ольга, коли почула, як сусідки біля церкви її обговорювали. – І хто вам сказав, що доньки мої – тягар для мене? бог не посилає дітей тим, хто з ними не справиться!
Третя донечка вийшла заміж через 4 роки. У той день Ольга танцювала, аж підстрибувала. З нею залишалася наймолодша.
Зяті в Ольги були справді орли. Шкода, що чоловік не бачив їх. Так мріяв про синів, а тепер он які парубки!
Ольга зятів шанує як рідних синів. І вони до неї тягнуться, як до мами. Не раз подзвонять, спитають як справи, чи не треба щось допомогти.
Навіть є у них традиція. Вітати Ольгу в день її річниці шлюбу з покійним чоловіком. Назвали той день — День тещі. Приїжджають з квітами, тортом і шампанським і довго сидять на літній терасі.
А сусіди дивляться і тихо заздрять, розуміючи як сильно помилялися.