У Миколи з Христиною були заручини. Зібралася вся численна рідня з обох боків. Все пройшло більш менш нормально і родичі розʼїхалися… А через тиждень було знову оголошено терміновий збір усієї рідні. Але цього разу зі сторони нареченого. – Значить так, діти, племінники, онуки, діти дітей… – почав строго голова сімʼї Борис Іванович. – По-перше, я хочу привітати всіх тих з вас, хто працює у моїй фірмі, з тим, що із завтрашнього дня ви можете не приходити на роботу. – У сенсі?! Тату, ти про що?! – здивувався його син, дядько Петро. Всі присутні застигли, не розуміючи, що відбувається
– Віто, у твого брата заручини, ти приїдеш? – подзвонила мама дочці посеред робочого дня.
– Так. Мені Микола дзвонив, запрошував, – важко зітхнула дівчина.
– Збереться вся родина, у тому числі сім’я Христини. Будь ласка, поводься порядно! – пирхнула Марина В’ячеславівна.
– У нас різні поняття про порядність, мамо, – посміхнулася Віталіна, чим викликала невдоволення матері.
– Господи, і в кого ти така? Уся сім’я у нас звичайна, а ти не як усі! – тепер уже мама зітхала, розуміючи, що дочку не виправити.
А справа була в тому, що сім’я у Віталіни була, так би мовити, незвичайна, зарозуміла і сварлива. І зараз весь всі були схвильовані знайомством з новим членом сім’ї, яка має ще довести, що гідна носити їхнє прізвище!
Віталіна була для всіх проблемою. Смілива, добра, але водночас і сильна дівчина, яка махала рукою на звичаї і правила сім’ї – це не те, чим можна було пишатися.
Вона переїхала у велике місто і вступила на вчитися на юриста, хоча всі в її сім’ї хотіли бачити в ній лікарку, бажано кардіолога.
А на чолі всього цього неподобства була бабуся!
Та, про яку навіть вдома говорили, як про божество, пошепки і з великою повагою.
Саме вона була ініціатором усіх цих сімейних посиденьок.
Діду ж було все одно на все це. Він створив, поставив на ноги і примножив свій бізнес, який приносив хороший дохід і годував не лише бабусю, а й інших родичів. Тому йому пробачалося на таких заходах не бути присутнім!
Віта ж, на відміну від інших, ніколи не намагалася залізти в дідусеву годівницю, воліючи мати не тільки свою думку, а й свій дохід, щоб позбавити сім’ю можливості нею керувати.
І це найбільше не подобалося родині…
Віта уявила реакцію поважної бабусі на її нову стрижку і хмикнула.
Каре, вкладене легкими локонами, замість довгого русявого волосся.
Кричуще неподобство, “зіпсоване волосся” (на думку бабусі), зате жваво і яскраво (на думку Віти).
До батьків дівчина приїхала дні за три до заручин, взявши на роботі відпустку.
– Господи! – невдоволено підібгала губи Марина В’ячеславівна. – Що це у тебе на голові?
– Волосся, – спокійно посміхнулася дівчина.
– Тепер ти виглядаєш, як легковажна.
Відповідати на зауваження матері Віта не стала. Сенсу в цьому не було!
А після напруженого обіду взагалі побігла до діда, одного з небагатьох, з ким вона могла нормально спілкуватися.
– Віточко, дівчинко моя! – щиро обійняв внучку Борис Іванович.
– Щось ти, дідусю, похмурий! Що таке? – дівчина помітила пригнічений стан свого старшого родича.
– Та щось дивне відбувається останнім часом. Начебто є в компанії у нас черв’ячок і ось він точить потихеньку, точить… – зізнався чоловік. – А зрозуміти не можу, в чому річ.
– Не хвилюйся, діду. Я тут з тобою попрацюю, попрактикуюся? Може, разом щось і зрозуміємо, – запропонувала Віта.
Їй так було простіше. Вона наче тут, але далеко від сім’ї і зайнята. Чим не казка?
Та й дід погодився. Бо чудово знав, що у його внучки є невгамовна енергія і любов до своєї справи.
Уся в нього!
І з наступного дня розпочалася їхня спільна робота.
Дід вводив онуку в курс справи, а Віта, тепло всім посміхаючись, вводила колектив в оману.
Дід підписував договори, а перед цим онука, з максимально недолугим виглядом, їх вивчала.
Родичі, які спочатку напружилися, стали потихеньку розслаблятися, на що й очікувала дівчина.
Бо ж коли людина не відчуває чогось незвичайного, що може трапитися, вона починає помилятися!
І поки дівчина була у діда, вдома щосили йшли приготування до заручин і знайомства з родичами водночас.
Хто придумав усю цю нісенітницю, Віта не знала, але здогадувалася, що тут мама вирішила похизуватися, щоб втерти носа іншим родичам.
Ну що? Кожен по своєму шаленіє. Віта тільки з’явиться на цьому святі безумства, а потім повернеться до свого цікавого, яскравого та насиченого життя.
На заручини, в ресторан, Віта приїхали разом із Борисом Івановичем.
Судячи з обстановки за столом, бідолаху Христину вже встигли вразити.
– Бабусю, може досить уже? – вперто захищав свою наречену Микола.
– А що таке? Просто я хочу розуміти, кого собі вибрав за дружину мій онук! – пафосно відповіла йому Олена Степанівна.
– Повір, вона явно краща за мене! – посміхнулася Віта, підійшовши до столу. – Привіт бабусю! Рідня! Ой, а тут знову смачно пахне? Підступом? Ні?
– Віталіно! – ахнула бабуся. – Май повагу! Ти на кого схожа? Що за несмак?
– Бабусю, на людину я схожа! Уявляєш, так виглядають свобода і щастя! – усміхнулася дівчина, обіймаючи Олену Степанівну.
– Віто, як ти? Я дивлюся, з твоїм характером тебе досі ніхто не взяв заміж? – хмикнула двоюрідна сестра Віти, Софійка.
Інші підтримали родичку дружним сміхом.
– Вже краще так, аніж жити з мужиком, який з тобою весь час свариться, дорікає, але при цьому навіть нормально заробити не може! А ти йому ще догоджаєш, – закидаючи виноградинку в рота, прямо подивилася на молоду родину дівчина.
Софія розгублено втупилася в свою тарілку, нервуючи, а чоловік її почервонів від злості.
Але зробити нічого не міг, та й побоювався він Віту, якщо чесно.
Він якось вирішив її на місце поставити, у своєму розумінні, але таку відсіч отримав!
З того часу він її стороною обходить.
Рідня за столом вдала, що нічого не почула, зате дід уважно подивився на молодих родичів.
– А ти у нас святий! – сказав Максим, якийсь троюрідний, начебто, брат Віти.
– Принаймні я не просаджую гроші дідуся на ігри, – з холодною посмішкою відповіла дівчина.
– Та як ти смієш?! – ахнув хлопець, нервово зімнувши серветку в руках.
– Не зачіпайте мене і вас ніхто не чіпатиме, – жартівливо сказала дівчина. – І взагалі, не про мене йдеться!
Усі похмуро дивилися на Віталіну.
– Христино, мені дуже приємно з тобою познайомитись! – тепло посміхнулася вона нареченій брата. – Не звертай увагу на нашу рідню. Отакі вони вже є – єхидні й підступні.
Молодий чоловік, що сидів поруч із нареченою Миколи, голосно й щиро засміявся.
– А ви, мабуть, родич Христини? – хмикнула з повагою Віталіна.
Інші явно перейнялися бабусею і рештою родини і тепер сиділи, похнюпивши голови. Чи то від сорому, чи то з переляку.
– Брат. Двоюрідний. Я просто проїздом був у гостях і теж вирішив відвідати це свято, – посміхався чоловік. – Якби не ви, то я звідси втік би.
– Ого, все не так погано! Мій брат – чудова людина! Тому живе окремо від батьків, – підморгнула братові Віта. – А це свято було вимушене.
– Але весілля не буде! – сказав Микола, похмуро дивлячись на родичів. – Точніше, ми просто розпишемося і все!
– Та ти що?! Що за неповага до сім’ї?! – вигукнула бабуся.
– Справді, Миколо? Не хвилюйся. Я організую все сама! – хижо подивилася на рідних Віта.
– Хоча, може, й правильно. Стара я вже стала на весіллях гуляти, – так само владно здалася Олена Степанівна.
Загалом, Віті вдалося перевести на себе всю “любов” найдорожчих родичів, а Христина з Миколою, нарешті, видихнули!
Віта з дідусем замовили собі смачну й ситну вечерю, втомившись за день на роботі, і, під осуджуючими поглядами родичів, продовжили розмову про щось тільки їм зрозуміле.
– Віто, сонечко, жінки стільки не їдять! – посміхалася дружина дядька, тітка Зіна.
– Багато їсть той, хто багато працює! Тим більше, це не пиріжки за серіалом! – відмахнулася Віта, продовживши розмову з дідусем.
Тітка образилася, тому що Віта, незважаючи на відмінний апетит, була худою, на відміну від пишної тітки Зіни, котра любила з чаєм дивитися серіали. Але про те, що додається до чаю, любителька пиріжків не говорила.
– Дякую за вечерю! Сьогодні було навіть трохи душевно! – голосно подякувала родині Віталіна. – Але ж можна я піду? Так втомилася, що ох!
– І я з тобою! – зазбирався дід. – Миколо, Христино, радий був зустрічі!
– Я з вами поїду, – збиралася й бабуся.
На цьому сімейні посиденьки було офіційно закінчено.
Усі полегшено зітхнули.
– І що це було? – тихо спитала Миколу Христина.
– А це моя мила сестричка і мої бабуся з дідусем! – хмикнув хлопець.
– Але як твоя сестра так спокійно ставиться до них? – крадькома обвела дівчина пальцем усіх гостей. – Вона ж одна проти всіх!
– Наші батьки в одну мить вирішили стати бізнесменами і віддали нас на виховання бабусі та дідусеві. Ось вона і вправлялася з ними в дотепності. А ще вона багато чула і слухала. Ну і виховання …. – усміхнувся Микола. – Я ж був уже старший і особливо не вникав у все це. Та й удома з’являвся рідко, а Віті доводилося з бабусю багато спілкуватися.
– І як вона витримала?
– Ой, моя люба! – хитро посміхнувся чоловік. – Витримували бабуся з дідусем! Вчилася сестричка добре, мови немає, але в іншому… Бачила худого дядечка в окулярах, у строгому костюмі? Це дядько Петро. Улюблений син бабусі. Так Віта, коли він брався її повчати, клала всяку живність йому в черевики. Особливо жаб любила, знаючи, як він їх побоюється!
– І до неї не сварилися?
– Ще й як! Тільки вона робила свої каверзи ще підступнішими і ніколи не заперечувала, що це вона. А дружину Петра, таку тітоньку Зіну, вона прозвала, Пиріжечком. Тому що та забирала у Віти пиріжки, нібито для збереження її дівочої фігури, а сама за серіалами їх з’їдала.
– Нічого собі! – ахнула Христина.
– Тітка Зіна з дядьком Петром невдовзі винайняли квартиру і почали жити окремо, подалі від цього всього! І цьому, зненацька, зраділа бабуся.
Ось і зараз, незважаючи на строгість і невдоволення, Олена Степанівна була щиро рада внучці.
– А що? Максим справді грає? – похмуро запитав дід дорогою додому.
– Справді. Я сама випадково дізналася від однокласника. А він брехати не буде.
– Зрозумів. А Софійка?
– Теж правда. Але її, схоже, це влаштовує. Адже навіть сьогодні вона воліла промовчати, хоча знає, що ми її захистимо, якщо потрібно.
– Софійка нерозумна. Так їй і треба. Він і перед весіллям такий був, але заміж за нього вона пішла, хоч я й відмовляла, – включилася в розмову бабуся. – І взагалі! Настав час закінчувати цей аукціон щедрості до всіх. Набридло! Їм кажеш, що вони не праві, а вони кивають згідно, хоч не права я. Підлабузники. Не хочуть ріднитись і не треба!
– Бабусю, ти чого? – розгубилися Віта й Борис Іванович.
– Втомилася я. Мені поговорити хочеться, посперечатися. Віточко, поживи з нами? Хоч до від’їзду? І Миколу з Христиною запроси до нас, – попросила жінка. – Хоч посидимо по-людськи.
– Чи посперечаємось? Га? – підморгнула їй Віта.
– А як же ж без цього? – щиро посміхнулася жінка вперше за весь вечір. – Бо я вже й забула, коли розслаблялася востаннє нормально.
Так і вирішили.
Віта запросила брата з його дівчиною в гості до бабусі, накрила на стіл і, незважаючи на всі побоювання Христини, вечір пройшов чудово!
Бабуся чіплялася до Віти, та їй відповідала, Олена Степанівна бурчала, але була дуже задоволена, що не сховалося від очей Миколи й Христини.
А через тиждень було знову оголошено терміновий збір усіх родичів.
– Так, діти, племінники, онуки, діти дітей… – почав строго Борис Іванович. – По-перше, хочу привітати всіх, хто працює у мене, з тим, що із завтрашнього дня ви можете не приходити на роботу.
– У сенсі?! Тату, ти про що?! – здивувався дядько Петро.
– Про звільнення, – уважно глянув на сина чоловік. – Ви звільнені. Усі. Включаючи начальника юридичного відділу і головного бухгалтера. Своїх друзів самі повідомите.
– Діду, ти чого?! – заметушився син Петра.
– Як виявилося, найдорожчим моїм родичам мало було з мене гроші брати, так ви вирішили ще в мене нишком тягнути, – сказав дід.
– Це Віта? Це вона винна? – підскочила дружина Петра, Пиріжок. – Завжди з нею самі проблеми!
Віта недобре їй посміхнулася, від чого жінка сіла на своє місце.
– А я тут до чого? – уточнив батько Віти, Анатолій.
– Ти знав і мовчав, – тепер уже й батькові дісталося.
Але Анатолій Борисович вважав за краще тільки строго подивитися на дочку, але Віта цим поглядом не перейнялася.
Він мав свій бізнес і не переживав особливо, але так само був офіційно влаштований у батька і отримував непогану зарплату, що було приємним бонусом.
– Так, і на грошову допомогу теж більше можете не розраховувати, – похмуро зауважив Борис Іванович.
– Але, діду Борисе?! – обурився Максим і всі підтримали його невдоволеним гулом голосів.
– Тихо! – сказала Олена Степанівна і в кімнаті справді стало тихо. – Скажіть дякую, що взагалі так все! І взагалі, я стільки років намагалася вас згуртувати, але тільки даремно час витрачала. Ви ж знахабніли настільки, що вже неможливо витримати.
– Це все ця Віта! – пробурмотів Максим.
– То що? – усміхнувся дід. – Усі вільні.
– Я ж порядно поводилася цього разу? – невинно кліпала очима Віталіна.
– Звісно! Тільки залишила всіх без грошей, розкрила їхні таємниці і знову дістала тітку! – усміхалася бабуся.
– Захистила Христину, зачарувала її й відстояла наше весілля, – додав Микола.
– Знайшла “черв’ячка”, впорядкувала документи і звільнила пів колективу! – зауважив дід. – І все це – за півтора тижні!
– Значить, відпустка вдалася! Можна повертатись! – химикнула Віта і зайнялася покупкою квитка.
Микола пообіцяв допомагати дідові, тож дівчина була спокійна.
Тепер її не скоро запросять на сімейну вечерю, якщо взагалі вона колись відбудеться.
Але хвилюватися з цього приводу вона не стала!
Та й ніколи їй. На неї чекає Олег, той самий двоюрідний брат Христини. Обіцяє незабутнє побачення! Хоча, все ж таки підозрює, що незабутнім його може зробити аж ніяк не він!