«У цих жахливих умовах він рятував людей — і цивільних, і військових». Історія наймолодшого парамедика з «Азовсталі»
«Виконував би наказ до останнього», — ці слова Назар Гринцевич сказав у відповідь на запитання пропагандистів в одному з відео, які вони зняли після виходу бійців з «Азовсталі». Гринцевич із позивним «Грінка» на заводі був наймолодшим парамедиком.
Хотів бути тільки військовим і служити тільки в «Азові»
У березні 2022-го хлопцю виповнилось 19. Мама Назарія Маріанна Колос розповідає: її син завжди мріяв бути військовим і обов’язково служити у полку «Азов».
«У березні минулого року йому виповнилось 18, а вже у квітні він подався до лав полку. Успішно пройшов один з найжорсткіших курсів молодого бійця. Це справді відбір кращих з кращих, і він пишався, що його пройшов», — каже жінка.
Маріуполь став для Назарія другим домом після Вінниці. До початку повномасштабного вторгнення, він встиг послужити лише 10 місяців, освоїв курси парамедика й отримав орден «За мужність» III ступеня за порятунок поранених.
«Як матір я не дуже хотіла, щоб він був військовим. Але я підтримую його вибір. Любов до медицини — для нього справа душі. В дитинстві допомагав лікувати рани в братика чи сестрички. Тож у полку він одразу пішов на курси парамедика» — розповідає мама.
Крім рідних, у Вінниці на Назара чекає кохана дівчина Катерина Перець. У лютому вони провели кілька незабутніх днів у Маріуполі.
«Планували зустрітись у квітні, але потім вирішили у лютому. Взяли квитки. Був повний потяг людей, ніхто не підозрював, що за кілька днів щось таке може трапитися», — згадує Катя.
Тоді Назар показав дівчині місто, вулиці, торгові центри Маріуполя. Тепер це все залишилось тільки в пам’яті, бо більшість місць знищила росія.
«Місто розгромлене, торгові центри розбомблені, і квартира, в якій ми зупинилися, згоріла».
Дбав про те, як потішити
Після 24 лютого, коли на вулицях Маріуполя точилися бої, Назара контузило. Потім він отримав осколкове поранення в обличчя і перелом ребер. Рідним про це нічого не розповідав.
«Про те, що він поранений, я дізналася не одразу. Відчувала, що щось не так, і розпитувала його. Признався лише згодом. Сказав: “Мамо, це все дрібниці проти того, що я бачу тут щодня”».
Через деякий час Маріуполь опинився у повному оточенні, а Назар із бійцями — на «Азовсталі». Звідти з рідними спілкувався зрідка і коротко. Більшість його повідомлень виглядали однаково: «Все добре, не хвилюйся». Розповідав, що багато поранених і загиблих, що не вистачає медикаментів, їжі та води. І в цих умовах рятував людей — як цивільних, так і військових.
«17 травня отримала від нього останнє повідомлення: “Мамо, чекай. Я не знаю, скільки мене не буде на зв’язку”. З 18 травня з ним зв’язок зник повністю. Я не знала, що думати. Потім прочитала у ЗМІ, що був наказ і вони вийшли з “Азовсталі”».
За тиждень рідні побачили відео, в якому Назар мужньо відповідає на всі питання пропагандистів. Відтоді зв’язку з ним немає. Рідні знають лише, що він у полоні в Оленівській колонії. А в телефоні дівчини Мар’яни фото букета тюльпанів. Назар зумів їх подарувати, навіть перебуваючи на «Азовсталі».
«Назар відрізнявся від інших хлопців тим, що був справжнім чоловіком для мене. Коли з’явився зв’язок, Назар через подругу передав мені квіти. Він завжди дбав про те, щоби мене потішити. Для мене він, звісно, найкращий».
Цей текст був написаний у серпні як частина спецпроєкту «У сталевих обіймах». У ньому ми зібрали понад 30 історій різних людей, яких об’єднала «Азовсталь». Усе це — історії про надію й боротьбу, про жагу до свободи й любов до України.
Нині Назар Гринцевич нарешті в Україні, він — один із 215 героїв, яких 21 вересня звільнили з російського полону.