Христина Анатоліївна прийшла до дочки рано-вранці. – Доню, що сталося? – захвилювалася жінка, коли зайшла на кухню і побачила Марію всю в сльозах. Марія не відповідала. – Марія, щось з дитиною? – продовжувала розпитувати Христина Анатоліївна. – Ні, мамо, з малюком все добре, – заспокоїла жінку донька. – Тоді чому ти так гірко плачеш? – мама уважно подивилася на Марію. – Мамо! Ось чому! – несамовито вигукнула Марія і простягла Христині Анатоліївні свій телефон, на якому було відкрито смс-повідомлення. Христина Анатоліївна взяла телефон, прочитала повідомлення і заціпеніла від прочитаного
Георгій тихенько поставив важку дорожню сумку на землю і з розкішним букетом білих троянд квапливо помчав до хати. Він, бажаючи зробити сюрприз для дружини, без попередження приїхав додому після несподіваного відрядження. Перед тим, як зустрітися з дружиною, яку не бачив стільки часу, чоловік вирішив купити її улюблені білі троянди. Він з нетерпінням передчував, як тихенько зайде в будинок і приведе нічого не підозрюючу дружину на подив своїм раптовим поверненням, а потім міцно обійме кохану і поцілує. Георгій зупинився на веранді, щоб зняти чоботи, і почув голос тещі, що долинав з кухні.
– Я давно тобі казала, що ти гідна більшого, що настав час прощатися і ставити крапку, а ти мене все не слухала. Достатньо ти з ним нажилася, стільки терпіла! Досить вже… Нарешті зробила правильний висновок. Нехай тепер шукає наївну дівчинку, яка мовчатиме. Повір моєму життєвому досвіду, Марійко. Так буде краще, ти не вагайся. А його раніше треба було ставити на місце. Ні, шкодувала все… Наважуйся, тим більше тягти вже нікуди… Такі справи треба швидше вирішувати…
Георгій був здивований тим, що почув на веранді. Йому здалося, що земля пішла в нього з-під ніг у той момент, коли Христина Анатоліївна, мати його дружини, говорила про те, що Марія з ним намучилася. Вона вмовляла дочку покинути Георгія. Приголомшений почутим чоловік швидко взувся і, схопивши залишену дорожню сумку, пішов, тихенько зачинивши за собою ворота і тримаючи в руках букет білих троянд.
На душі в чоловіка стало хвилююче. У голові не лягало те, що він нещодавно почув. У нього з тещею завжди були добрі, теплі стосунки. Те, що Христина Анатоліївна вважала свого зятя негідним Марії, чоловіка вразило до глибини душі. Зважаючи на все, Марія для себе вже все вирішила. Але Георгій не дозволить їй першій поставити крапку у їхніх стосунках. Він дав собі слово, що покинутим не залишиться. Чоловік любив дружину беззавітним, світлим коханням, але раз Марія з ним нещаслива, то йому доведеться відпустити кохану жінку і викреслити її зі свого життя.
Георгій зупинився в свого близького друга. Він провів безсонну ніч, згадуючи слова, почуті у власному будинку. Єдиним гідним виходом із ситуації чоловік вважав закінчення відносин за власною ініціативою, що він і поспішив зробити. Георгій дістав телефон і написав дружині повідомлення, в якому зізнавався, що знайшов іншу жінку і більше до неї ніколи не повернеться. У повідомленні Георгій попрощався з дружиною та побажав їй щастя. А рано-вранці чоловік, перебуваючи в пригніченому настрої, поїхав подалі, вирішивши, що в рідному місті йому нічого робити.
Після прибуття у Київ, Георгій поміняв номер телефону, видалив усі фотографії дружини, щоб забути про минуле та почати життя з чистого листа. Він влаштувався працювати водієм автобуса та винайняв невелику кімнату. Щоб не думати про те, що трапилося, чоловік з головою пішов у роботу і повертався додому пізно ввечері, щоб провалитися в сон і забути до ранку. Так пролітали дні за днями.
Марія, дружина Георгія, яка з нетерпінням чекала на повернення чоловіка з заробітків, була шокована повідомленням, яке прийшло їй вночі. Вона, сподіваючись, що неправильно його прочитала чи не так зрозуміла, знову і знову перечитувала, обливаючись гіркими сльозами. Коли Христина Анатоліївна прийшла до дочки рано-вранці, вона виявила її, що сидить на підлозі і відчайдушно плаче. Жінка ахнула, і підбігла до дочки, що плакала.
– Марійко! Марія, що з тобою сталося? – розпитувала вона, вирішивши, що з дитиною, що ще не народилася, щось сталося.
– Мамо! – несамовито вигукнула Марія і простягла Христині Анатоліївні свій телефон, щоб та прочитала повідомлення, яке Марії написав її чоловік.
«Марія, я покохав іншу жінку. Я більше не повернуся до тебе. Живи своїм життям. Будь щасливою. Прощай назавжди», – прочитала жінка вголос повідомлення від Георгія і здивувалася від несподіванки.
– Мамо, за що він так зі мною? Він знайшов собі когось, доки працював у іншому місті. А про мене вирішив забути. Як мені тепер жити далі? А моя дитина? У чому винен мій малюк, який ростиме без батька? Ми так давно мріяли про цю вагітність. Тепер вона настала, а сенсу життя нема!
– Не кажи так, доню, – ласкаво прошепотіла Христина Анатоліївна, – Не гніви Бога. Ось який у тебе сенс, справжнісінький і потрібний. Скоро ти станеш матір’ю. Про це треба думати, а не плакати. Час допоможе, люба моя. Твої переживання пройдуть, а дитинку ми з тобою піднімемо. Ти не хвилюйся. Я тобі допоможу.
Після слів матері Марія трохи заспокоїлася і перестала плакати, вона сумно схлипувала, шкодуючи себе та майбутнього малюка. Як і казала Христина Анатоліївна, час допоміг, і вона потроху заспокоїлася. Любити чоловіка менше вона не стала, але глибоко в душі заховала свої почуття до нього. Марія все ще вірила в те, що одного разу двері до її будинку відчиняться, і на порозі з’явиться Георгій. Більшість часу думки її були зайняті дитиною, яку вона носила під серцем. Незабаром приємний клопіт заповнив життя Марії і позбавив її від переживань. У встановлений термін Марія народила здорового сина, який був точною копією свого батька. Сина Марія назвала Романом. І часто зверталася до нього, говорячи:
– Романе Георгійовичу, хлопчику мій маленький, не хочете перекусити?
Роман ріс спритною, тямущою дитиною, і з ним дні пролітали ще швидше. Коли йому виповнилося три роки, Марія вирішила поїхати з малюком к Київ в гості до близької подруги, яка рік тому поїхала туди і кликала Марію погостювати хоч тиждень. Через два дні після приїзду Марія повела синочка до столичного зоопарку. Так як він знаходився неподалік будинку, в якому жила Алла, подруга Марії, жінка вирішила поїхати автобусом. Там вона й зустріла чоловіка, якого не бачила вже кілька років. Георгій виявився водієм того самого автобуса, куди Марія сіла разом із сином. Вона розгублено подивилася на чоловіка і несамовитим голосом вимовила:
– Георгій!
Здивований Георгій, забувши про свою роботу, якийсь час невідривно дивилася на Марію, а потім, прийшовши в себе, прошепотів:
– Привіт, Марія.
Чоловік не одразу звернув увагу на світловолосого хлопчика, якого Марія тримала за руку. Він з жалем подумав про те, що Марія вже встигла народити дитину від іншого чоловіка, адже вони так мріяли про сина. Важкі переживання, які давно не давали про себе знати, знову охопив душу Георгія, і він помітно похмурнів.
– Мамо, хто цей дядько? – Запитав Роман в матері.
– Цей дядько – твій тато, – відповіла Марія так, щоб Георгій почув, а потім мовчки вивела сина з автобуса.
Георгію здалося, що йому почулося. У його голові все ще лунали ці слова твій тато. Він кілька секунд збентежено дивився вслід жінці з дитиною і розумів, що не може зараз упустити її. Георгій повинен розібратися у тому, що відбувається. Він вибачився перед пасажирами і, вискочивши з автобуса, помчав за дружиною та сином. Георгій різко взяв Марію за руку і зупинив її.
– Скажи, це правда? – випалив чоловік.
– Що?
– Це мій син? – Запитав він, вказуючи поглядом на дитину, що стояла поруч.
Марія ствердно кивнула і сказала схвильованим голосом:
– Я ніколи тебе не обманювала, і зараз говорю правду. Тобі треба йти. На тебе там люди чекають.
Георгій подивився на свій автобус і зрозумів, що справді має повертатися на робоче місце. Наразі не місце і не час для з’ясування стосунків. Але він не міг просто так піти, забувши про почуте.
– Мені насправді треба йти. Але я чекатиму тебе сьогодні на цьому місці рівно о дев’ятій вечора. Будь ласка!
Георгій востаннє окинув дитину цікавим поглядом і повернувся до автобуса. У зоопарку думки жінки були зайняті лише чоловіком та його останніми словами. Вона не шкодувала, що сказала правду. Її здивувала реакція Георгія. По ньому було видно, що він шокований та спантеличений. Невже Георгій думав, що в неї могла бути дитина такого віку від іншого чоловіка? Сумніви і вагання хвилювали душу Марії. Розум уперто твердив їй, щоб вона залишила минуле і жила сьогоденням, у якому немає колишнього чоловіка, а душа наполегливо просило ще раз зустрітися з Георгієм і хоча б поговорити з ним. Зрештою, душа здобуло гору над розумом, і Марія, увечері залишивши Рому з подругою, вирушила на зустріч з Георгієм.
Від хвилювання у неї тремтіли руки. Вона тремтіла всім тілом і жадала якнайшвидше подивитися в очі чоловікові, якого все ще любила, незважаючи ні на що. Георгій стояв на зупинці, одягнений у тонку куртку і тримаючи в руці парасольку. Небо було похмурим та туманним. Не встигла Марія підійти до зупинки, як ринув дощ. Георгій підбіг до дружини і, розкривши парасольку, поспішив сховати Марію від зливи.
– Давай зайдемо, – запропонував чоловік, вказуючи на невелике кафе, що знаходилося поряд із зупинкою.
Жінка відповідно кивнула. Через десять хвилин вони сиділи за затишним столиком і пили гарячий ароматний чай. Напружене мовчання порушив Георгій.
– Цей хлопчик… Він, правда, мій сину? Ти сьогодні сказала, що…
– Так, – зупинила його Марія, – Коли ти покинув мене, я була в положенні. Я з нетерпінням чекала на твоє повернення, щоб поділитися з тобою цим щастям, а ти навіть не наважився подивитися мені в очі і сказати те, що написав тоді.
– Я був тоді вдома. Я все чув.
– Був? – Здивовано перепитала жінка, – Як це був і що ти чув? Я нічого не розумію.
– Я приїхав додому раніше, хотів зробити тобі сюрприз. Навіть квіти твої улюблені купив. Думав, що мене люблять і чекають.
– Хіба це не так? – З образою вигукнула Марія, червоніючи від емоцій, які переповнюють її.
– Я був у цьому впевнений доти, доки не почув вашу розмову з Христиною Анатоліївною. Улюблена теща старанно вмовляла тебе піти від мене і знайти кращий варіант. А ти сама не була проти, і не сперечалася з мамою, вона звинувачувала мене в тому, що я тебе втомив. Я зрозумів, що якби не почув ту розмову, то після повернення ти поставила б мене перед фактом. Я зрозумів, що не потрібний тобі, що не влаштовую тебе, як чоловік. Можливо, у тебе був хтось на прикметі. Тоді я розвернувся і пішов, потім написав повідомлення, що знайшов іншу, хоч це було неправдою. Нікого в мене не було… І нема. Я завжди був вірний тобі.
Марія, застигши, слухала чоловіка. Їй одночасно хотілося плакати та сміятися. Невже чоловік прийняв цю розмову на свій рахунок? Адже тоді вони з матір’ю обговорювали не Георгія, а начальника Марії, який не давав жінці спокою і просив її працювати за двох. Христина Анатоліївна вмовляла дочку залишити невдячну роботу і знайти собі більш спокійне місце, поки термін вагітності був дуже коротким.
– Як же ти не правий! – вигукнула жінка, що здивувалася від несподіванки, – Я ж тоді зовсім не тебе збиралася кидати, а свою роботу! Ти ж пам’ятаєш мого начальника Дмитра Сергійовича. Я часто на нього скаржилася тобі. Він, втративши совість, просив мене виконувати чужі обов’язки, постійно чіплявся і ображав мене. До того ж, платив справжні копійки. Це доводило мене майже до сліз. Мама, бачачи мій стан, переживала за мене і просила звільнитися з роботи. Тільки й усього. Я завжди любила тебе, люблю і любитиму. Але ти все за нас двох вирішив. Не дав жодної можливості порозумітися. Я б тобі про це розповіла. Але ти пішов, залишивши нас із Романом.
Жінка була настільки ображена, що тильною стороною долоні витерла сльози і, повернувшись обличчям до Георгія, встала і зібралася піти, але той її зупинив, схопивши за руку, притяг до себе і притулив до її губ.
З того моменту подружжя більше ніколи не розлучалося. Вони у коханні та злагоді виховували сина. І більше в їхніх стосунках не було подібних фатальних непорозумінь. Адже Марія та Георгій здобули дуже цінний урок…