Євген запросив батьків додому в гості, де обіцяв познайомити з Оксаною. – А батьки Оксани будуть, не будуть? – піднімаючись у ліфті запитала Ніна. – Зараз побачимо, – відповів чоловік. Син зустрів батьків, познайомив з Оксаною, і запросив за стіл. Ніна побачивши стіл скривилася, він був заставлений салатами з майонезом та всім, що Ніна не їсть. Раптом, у кімнату забігло два хлопчика-близнюка. Ніна глянула на них, і застигла. – Цього не може бути? – тільки й подумала жінка

Наречену сина Ніна Григорівна не злюбила одразу. Заочно. Вона вважала, що швидкоплинне захоплення сина швидко пройде і все повернеться в колишнє русло. Але за місяць син заявив, що зробив Оксані пропозицію.

Ніна Григорівна застигла, і промовчала в трубку. Син зрозумів посил матері і швидко попрощався.

Цілу ніч Ніна Григорівна не спала. Вона все думала, думала. Чому так пощастило її донькам, а старшому синові – ні. Дочки вийшли заміж за коханням, за прекрасних чоловіків. Нехай не ідеальних, але загалом хороших. А син?

Чоловік у вихідні поїхав з другом на рибалку і заночував у нього на дачі, а жінці не спалося. Переживала за всіх. Як там Андрій? Чи не холодно йому в необлаштованому літньому будиночку? Як Євген? Чи висипатиметься він, коли у квартирі двоє маленьких дітей?

Ніна Григорівна морально була готова до того, що син може одружитися з жінкою з дитиною. Але дві дитини – це занадто. Імовірність народження онука від єдиного сина зменшувалася з кожним днем. Можливо, колись, ця жінка і захочить втішити бабусю з дідусем рідним онуком. Це турбувало Ніну Григорівну найбільше.

Чоловік повернувся надвечір. Брудні чоботи Андрій Дмитрович скинув на порозі, забруднивши коврик. Ніна Григорівна, перебувала в поганому настрої, не змовчала. Навіть голос на чоловіка підвищила.

– Що це з тобою, кохана? – поцікавився чоловік.

Ніна Григорівна промовчала. Адже заступатися за сина почне, казати, що це кохання!

Але після вечері, коли Андрія Дмитровича вже добряче розморило перед телевізором, дружина не витримала:

– Євген зробив «цій» пропозицію, – раптом сказала Ніна.

– Нічого не зрозумів. Хто, що, кому? – здивувався Андрій.

– Оксані своїй, твій син зробив пропозицію, – пояснила жінка.

– Ну і добре, чомусь у голосі немає радості? – не розумів чоловік.

– Ти скажи мені, чому наш син повинен двох її дітей годувати, одягати, – не заспокоювалася Ніна.

– Тому що діти їсти хочуть, ростуть, – пояснив Андрій.

– Ти все смієшся. Стільки сил наш хлопчик покладе, щоби виростити чужих дітей, – Ніна Григорівна відвернулася від чоловіка.

– Мене з сестрою теж вітчим виростив і нічого. Чи ти вважала б за краще, щоб я в 10 років пішов працювати і кинув навчання. Не думаю, що це була б хороша ідея, – Андрій Дмитрович підвівся з дивана і пішов у спальню.

У його словах була частка правди. Але якій матері не хочеться кращого для своєї дитини.

Через місяць Євген запросив батьків додому на недільний обід, де обіцяв познайомити з Оксаною.

– Щось син нічого про батьків Оксани не сказав. Будуть, не будуть, – піднімаючись на поверх раптом згадала Ніна Григорівна.

– Зараз і побачимо, – відповів чоловік.

Ніна Григорівна увійшла до квартири і на звичному місці не виявила своїх капців. Вона крутилась у порозі, відтягуючи знайомство.

– Синку, а де мої тапочки? – не витримала мати.

– Ой, мамо, інших не встиг купити, ті… зіпсувалися. Хлопчики кошеня принесли, а вона капці зіпсувало, – промовив Євген.

Мамп зітхнула.

У вітальні було світло, але якось інакше. Євген постійно дивився за порядком. А зараз цей мінімалізм переріс у щось інше. Мама навіть не зрозуміла у що. Потім стало ясно – Оксана облаштовувала житло Євгена на власний смак. Додала свої акценти, поки що дрібні, але чітко позначають її присутність. Фотографій дітей Ніна Григорівна нарахувала три. На місці фотографії сина з гірського походу красувалася його спільна фотографія з новою пасією біля якогось фонтану.

Ніна Григорівна скривилася.

Оксана, яку вона так не злюбила заочно, при знайомстві лише підтвердила припущення матері. “Нічого такого, щоб так закохуватися”, – резюмувала про себе мама.

Оксана виглядала звичайно.

Хлопчаки не сиділи на місці, тож близнюків роздивитися було неможливо. Ніна Григорівна деякий час крутилася, намагаючись хоча б побачити обличчя хлопчаків, потім розслабилася. А коли запросили за  стіл, то почувала себе погано.  Стіл був заставлений салатами з майонезом, смаженими стегенцями та картопляним пюре. Тобто всім тим, що Ніна Григорівна, не їсть.

Після питання про батьків Оксани, розмова більше не складалася. Невістка кинула лише сухе: “Я з ними не спілкуюся”. Це потім Ніна Григорівна дізналася, що вони полюбляють «загуляти».

Обід пройшов скомкано. Ніна Григорівна при кожній нагоді збиралася додому. Чоловік не витримав, і вони поїхали.

– Чого ти. Цілком гарна жінка. Євген з нею, виявляється, давно знайомий. Хлопчаки активні такі, – усміхнувся Андрій.

– Ось, активні, я їх навіть не розгледіла, – сказала Ніна.

– Нічого, буде час познайомитись. Євген хоче поїхати на медовий місяць і просив мене поговорити з тобою про це.

– Нам, тобто мені сидіти з ними? Це занадто! – вигукнула Ніна Григорівна.

– Слухай, Ніна, ну справді. Нехай вже одружується. Який медовий місяць із дітьми?

– Хочеш – бери. Я тут ні до чого, – образилася дружина.

Виходячи з таксі, Андрій Дмитрович звично не відчинив для дружини двері.

Ніна Григорівна ще більше образилася чи засмутилася. Така на старості років ситуація. Дочки не обтяжували батьків онуками. Іноді привозили погостювати. Але нечасто, ненадовго. А тут ще не дружина, а вже дітей вирішила залишити чужим людям і поїхати відпочивати.

Весілля пройшло теж скомкано. Розписалися молоді й у кафе. З гостей були батьки чоловіка, та дві пари – друзів-свідків.

А вранці молодята поїхали на відпочинок.

Ніна Григорівна вперше уважно подивилася на п’ятирічних близнюків, що переступали з ноги на ногу в коридорі, і сказала:

– Ну що. Проходьте.

– Дідусь зараз кошеня принесе.

– Яке ще кошеня? – запереживала Ніна Григорівна.

– Біля під’їзду було, – мало не хором відповіли хлопці.

– Ну і хай би сиділо, що ж ви одразу в будинок.

Поки чоловік піднімав речі, вона посадила хлопчиків за стіл і почала годувати.

– Дві маківки, – здивовано виявила Ніна Григорівна, поглядаючи зверху, як швидко жують близнюки.

Оксана світла, а вони темненькі. Євген теж темний. І очі. Тут Ніна Григорівна мало дар мови не втратила. Невже?

Уклавши хлопчиків спати, Ніна Григорівна сказала до чоловіка:

– Ти бачив? Бачив?

– Ніно. Що тільки тобі на думку не спаде. Спи. Темненькі, так.

Але сон не йшов. Жінка настільки була схвильована, що весь місяць тільки й чекала на повернення сина.

З близнюками Ніна Григорівна одразу порозумілася, і вони їй сподобалися.Ніна ловила себе на думці, що навіть якщо й не рідні вони їй, то добрі хлопчаки. Даремно себе так накручувала. Та й близнюки одразу стали бабусею та дідусем називати.

Поговорити із сином їй вдалося не відразу, але Ніна Григорівна не застала Євгена зненацька.

– Зустрічався я з Оксаною якраз шість років тому, а коли в парку побачив хлопчаків, одразу зрозумів що мої, тут і тести робити не треба. Адже правда, мамо, я не помилився? Але ти не подумай, я не через дітей. Люблю її і весь час любив.

– А Оксана що каже? Твої?

– А яка тобі, каже, різниця. Бери мене таку, якою є, з дітьми, якщо любиш. Тільки, мамо, тут така справа ще та…

– Що сталося? – Запитала мама, не приховуючи хвилювання.

– Оксана вагітна.

Ніна Григорівна тільки усміхнулася, а на душі було дуже тепло і радісно.