Іван злякався від такої зухвалості. Він звик, що дружина у всьому підкоряється йому. Дружина через стільки років твердо вирішила поставити крапку в цій історії
Ольга мила на кухні посуд і беззвучно плакала. Півгодини тому у неї знову сталася сварка із чоловіком. І, як завжди, на рівному місці.
Іван, чоловік Ольги, був справжнім тираном.
Він ображав і принижував дружину за будь-якої нагоди, обзивав по-різному через зайву вагу, яку жінка набрала під час другої вагітності і ось уже багато років не могла скинути.
Часто висміював при друзях та знайомих, намагаючись показати з найнепривабливішого боку.
Ось і сьогодні Ольга знову не догодила чоловікові. Причиною для сварки стало підгоріле овочеве рагу, яке жінка приготувала на вечерю.
Вона допомагала молодшому синові робити уроки і не стежила за стравою.
Рагу підгоріло зовсім трохи, діти – старший, Ігор, та молодший, Володя – навіть уваги не звернули на це. Натомість Іван не змовчав.
— Я завжди знав, що в тебе руки ростуть не з того місця, тож не здивований! – Зарозуміло промовив він. — Я це їсти не буду, приготуй щось інше.
— Але ж рагу не зіпсовано, його можна їсти. – Спробувала заперечити Ольга.
— Ну ось і їж! – різко відштовхнув тарілку Іван. — Для свині якраз гідний корм.
Вміст тарілки вилився на чисту скатертину, частина впала на підлогу.
Ольга принесла ганчірку, відро і почала мовчки збирати те, що залишилося від вечері.
Вона вже не мала сил сперечатися з Іваном. За дев’ятнадцять років спільного життя ця людина випила з неї всі соки.
Найкраща подруга Надя, якій Ольга розповідала про всі свої біди, умовляла її піти від чоловіка-деспота, але та боялася, вважаючи, що в сорок років починати життя з чистого аркуша вже пізно.
Старший син Ігор жалкував матір і завжди заступався за неї перед батьком. За це Іван його недолюблював.
— Ти такий безглуздий, як і твоя мати. Нічого путнього з тебе не виросте. – казав він.
При цьому Ігор добре навчався, закінчував одинадцятий клас та готувався вступати до інституту на програміста. Він був схожий на Ольгу – такий самий спокійний і розважливий.
Молодший, тринадцятирічний Володя, був копією батька – і за зовнішністю, і характером.
Він ріс примхливим і розпещеним, часто бився з хлопцями на подвір’ї, хамив старшим, вимагав до себе багато уваги. А Іван у ньому душі не чув.
— Оце моя копія, справжній мужик! – часто хвалився він друзям та родичам, поплескуючи сина по плечу.
Через кілька місяців Ігор закінчив школу, і поїхав до сусіднього міста вступати до інституту.
Ольга була рада за сина, але дуже сумувала за ним. Після від’їзду Ігоря їй стало зовсім сумно поряд з Іваном.
Молодший син дедалі більше ставав схожим на батька і віддалявся від матері.
Оля все частіше думала про своє життя. Вона розуміла, що більше не хоче жити з Іваном.
Скандали стали повторюватися щодня. Під час останнього Іван так розійшовся, що вліпив Ользі ляпас.
До цього він ніколи не піднімав на жінку руку. Принижував, ображав, але до рукоприкладства не доходило.
Цей випадок переповнив чашу терпіння Ольги, вона зрозуміла, що далі буде лише гірше.
Наступного дня зібрала речі, забрала Володю та переїхала до подруги Наді, яка гостинно запропонувала пожити в неї, доки та не знайде квартиру.
Володя не хотів переїжджати, вимагав від матері, щоб вони повернулися, але Ольга була непохитна.
Іван, повернувшись з роботи і не виявивши вдома ні дружини, ні сина, розлютився. Він зателефонував до Ольги і почав кричати, вимагаючи повернутися.
Ольга зібрала свою сміливість і висловила чоловікові все, що накипіло в неї на душі.
Іван злякався від такої зухвалості. Він звик, що дружина у всьому підкоряється йому. Дружина через стільки років твердо вирішила поставити крапку в цій історії.
— Ти ще приповзеш до мене! – Наостанок крикнув у трубку Іван.
– Не приповзу. Голодувати буду, але до тебе, не повернуся! – зло відповіла Ольга і поклала слухавку.
Після цієї розмови вона відчула неймовірне полегшення та зрозуміла, що готова подолати будь-які труднощі. Увечері жінка зателефонувала старшому синові та розповіла про все. Ігор дуже зрадів.
— Мамуля, ну нарешті ти зважилася піти від ЦЬОГО! Скільки разів я раніше пропонував. Яка ж ти молодець! Не переживай все буде добре! – сказав син.
За кілька днів Ольга винайняла квартиру, і вони з Володею з’їхали від подруги Наді.
Володя щодня влаштовував матері істерики.
Іван підливав масла у вогонь, щодня намовляючи сина і налаштовуючи його проти дружини.
Говорив, що відбере його у Ольги через суд, обіцяв райське життя, коли вони житимуть удвох. Загалом, всіляко впливав на незміцнілу підліткову психіку сина.
Робив він це не так з любові до сина, як на зло дружині. Сподівався, що вона не витримає і повернеться до нього.
Але Ольга вже ухвалила рішення і назад дороги не було. Втомившись від щоденних сварок із сином, вона вирішила відпустити його до батька.
– Володю, – сказала Ольга за вечерею, – ти вже великий, тобі тринадцять років. Якщо ми з батьком почнемо судитись через тебе, суд запитає, з ким ти хочеш жити. Судитись я не хочу. Мені від твого батька нічого не треба. Якщо ти хочеш жити з ним, то я тебе відпущу.
Володя з радістю повернувся до батька. Іван був розчарований, адже дружина не пішла за сином. Ольга подала на розлучення.
Залишившись одна, почала упорядковувати своє життя.
Ігор, вступивши до інституту, жив у студентському гуртожитку, а на вихідні та канікули приїжджав до матері.
Володя теж іноді приходив до неї в гості, хоч батько не схвалював його походів.
Минуло десять років.
Оля стала начальницею відділу у фірмі, де працювала. Почала стежити за собою. Стильно одягалася, користувалася гарною косметикою. Розквітла, схудла.
Зі втомленої, забитої жінки з погаслим поглядом, перетворилася на елегантну, впевнену в собі даму.
Ігор закінчив інститут, повернувся до рідного міста та влаштувався у престижну компанію програмістом.
Талановитий хлопець швидко завоював поваги керівництва, тож усі найкращі проекти діставалися йому. За кілька років накопичив грошей на покупку двокімнатної квартири, куди вони з матір’ю невдовзі переїхали.
Останні три місяці Ольга почувала себе особливо щасливою. Півроку тому у неї на роботі з’явився новий співробітник, з яким у Олі одразу почалися стосунки.
Кирило був на два роки старший. Розлучений, мав дорослу дочку.
У них виявилося багато спільного. Обидва любили творчість Булгакова та Достоєвського, старі радянські фільми та прогулянки на природі.
Іван, як і раніше, жив із Володею. Син із горем навпіл закінчив школу. Вивчився на зварювальника, але працювати не пішов, а міцно осів на шиї батька.
Батько намагався виховувати сина, але йому це погано виходило. Володя слухати його не хотів. Гуляв ночами, витрачав гроші батька.
За десять років Іван так і не зміг влаштувати особисте життя. Він зустрічався з різними жінками, але жодна не змогла довго терпіти його нестерпний характер.
Тому чоловікові доводилося проводити вечори перед телевізором, з пляшкою пива, а іноді й горілки.
Івана дратувала дівчина Володі, Іра, яка часто бувала в них у гостях, залишаючись із ночівлею.
Вона була такою ж зухвалою, як і син, і не мовчала, коли Іван робив їй зауваження.
Якось, прийшовши додому з роботи, він застав Володю та Іру на кухні. Вони випивали, сміялися. Гучно грала музика.
— З якого приводу свято? – невдоволено спитав Іван.
— Іра тепер житиме з нами, вона сьогодні перевезла свої речі. – Усміхаючись, сказав син.
– Що?! А в мене ти спитав, перш ніж привести цю ш….ху в мою квартиру? – заревів Іван.
— Це така сама моя квартира, як і твоя. А коли ти помреш, я тут буду господарем, зрозумів? – парирував син.
— Це я ш***а?! Та ти що, старий, з котушок злетів? – Перебиваючи Володю, підскочила з стільця Іра.
– А хто ти? Спідниця така, що за ***цю видно, фізіономія розмальована, як у вибач! – відповів Іван.
Володя кинувся на батька. Зав’язалася бійка.
Скінчилося все тим, що син виштовхнув Івана з квартири і зачинив двері.
Батько довго дзвонив у дзвінок, стукав у двері кулаками, але йому ніхто не відчинив.
Він спустився сходами, купив у найближчому кіоску пляшку, сів на лавку біля під’їзду і почав пити прямо з горла.
Думав про своє життя, лаяв невдячного сина, згадував колишню дружину.
Коли вміст пляшки закінчився, чоловік, що набрався хоробрості від безвиході, дозрів для походу до колишньої.
Але сил здійснити задумане забракло. З цими думками він ліг на лавочку і заснув.
Прокинувшись вранці, Іван таки пішов до Ольги. Адрес узнав раніше від Володі, тому легко знайшов будинок.
Знайшовши потрібну квартиру, зателефонував. Двері відчинив Ігор.
– Ти?! – Здивувався він, побачивши на порозі батька. – Що ти тут робиш?
– Привіт, синку. – миролюбно сказав Іван. – Я хочу побачити маму.
– Хто там?
Ольга визирнула в коридор.
Побачивши Івана, розпатланого, пом’ятого, з темними колами під очима, вона здивувалася не менше за Ігоря.
– Можна зайти? Я хочу поговорити. – сказав колишній чоловік.
— Ну, проходь. – Знизала плечима Ольга. — Хоча я, чесно кажучи, не знаю, про що нам говорити з тобою.
Іван сидів на дивані в квартирі дружини та сина та скаржився на життя.
Розповідав про те, як невдячний Володя вигнав його з дому і проміняв на якусь дівку, що гуляла. Говорив, як йому погано одному, без дружини.
— Ось ти, синку, молодець. Навчився, роботу хорошу знайшов, квартиру геть яку купив. – говорив він Ігореві. — А твій братик-дармоїд, тільки гуляти може, та гроші прожирати.
— Це вже ваші проблеми. – сказав Ігор. – Від нас ти чого хочеш? Грошей?
— Та не потрібні мені гроші. Чи можна я у вас поживу? Я зрозумів, що був неправий. Я хочу повернути все назад. Ви ж моя сім’я. – буркнув Іван.
– Ти серйозно? – Ольга не вірила своїм вухам.
Людина, яка псувала їй життя. Принижував і ображав її. Налаштовував проти молодшого сина, зараз як ні в чому не бувало каже, що хоче все повернути!
– Ні, Іване! – Сказала вона, встаючи з крісла. — Минулого не повернути. Ми ніколи не візьмемо тебе назад. Повертайся до Володі, там твій дім.
Іван хотів щось заперечити, але побачивши неприязний погляд Ольги, промовчав.
Це була вже не та слабка жінка, якою він звик зневажати. Він зрозумів, що йому зовсім не раді.
Іван важко зітхнув, підвівся з дивана і мовчки попрямував до виходу. Йому дуже не хотілося повертатися додому, просити вибачення у Володі, терпіти Іру у своїй оселі, але іншого виходу не було.
Він звик усіма керувати, почуватися господарем, але молодший син поступово зайняв його місце.
Іван розумів, що Володя вже дорослий і сильний і з ним доведеться ладити.
Повільно переставляючи ноги, він ішов додому.
Тільки тепер усвідомив, що у своїх бідах він винен сам. Щастя зруйнував власноруч. І виправити нічого вже не можна.