Віра пішла в магазин за продуктами. Жінка швидко вибрала необхідні товари і вирушила на касу. Віра дістала карту, щоб розрахуватися, але платіж було відхилено через недостатню суму на рахунку. Вона відкрила гаманець, але там грошей також не було. – Та що ж це таке? – здивувалася Віра. – Вчора ж ще були гроші в гаманці! Довелося повертатись додому без продуктів. Віра вже була вдома, коли їй надійшло якесь повідомлення. Писав її чоловік Андрій. Жінка швидко прочитала смс і аж ахнула від прочитаного
Віра та Андрій одружилися шість років тому, а за два роки стали батьками. Коли їхній дочці – Олі – виповнилося три роки, Віра хотіла вийти на роботу, але чоловік почав умовляти її звільнитися і присвятити свій час дочці та дому.
– Звичайно, я розумію, що тобі іноді хочеться з дому вийти і з подружками поспілкуватися, але я обіцяю, що не перешкоджатиму цьому, – сказав Андрій. – Якщо сам буду зайнятий, то домовлюся зі своєю мамою – вона вже на пенсії, тож не відмовиться з Олею посидіти.
Віра подумала і погодилася. Звичайно, її зарплата не була б зайвою у сімейному бюджеті, але Андрій заробляв добре, тож сім’я не потребувала. Вони винаймали квартиру і відкладали гроші на купівлю своєї.
Так і жили: Андрій працював, Віра займалася донькою та будинком. Вона все встигала, не навантажуючи чоловіка жодними домашніми справами. У квартирі було затишно, чисто, вечеря приготовлена, Оля завжди чудово виглядала. Андрія, який повертався з роботи, дружина та дочка зустрічали з усмішками.
Єдиною людиною, кому це не подобалося, була Жанна Юріївна – мати Андрія. Іноді вона ніби спеціально приходила до квартири, коли Андрій був на роботі, ніби хотіла переконатися в тому, що невістка ледарює, нахабно витрачаючи гроші її сина.
– Ну чим ви сьогодні займалися? – Запитувала Жанна Юріївна у онуки. – Куди ходили? Хто до мами приходив?
Оля розповідала, що вони спочатку ходили до парку, а потім у магазин, а після того, як вона поспить, вони будуть пиріжки пекти.
Звичайно, Жанна Юріївна хотіла почути від онуки щось компрометуюче невістку, проте їй це не вдавалося. Але все одно жінка знаходила, що поставити у провину Вірі:
– Вдома сидиш, могла б і частіше прибирати квартиру. Он дивись – на підвіконні скільки пилу. Могла б і протерти.
– Обов’язково протру, Жанно Юріївно. Вікно відкрито весь день – ось пил з вулиці і летить.
Віра намагалася не сваритися зі свекрухою через нісенітницю, вона знала, що характер у Жанни Юріївни – не цукор, тому на її бурчання не відповідала, але все робила по-своєму.
Андрій у жіночі розбіжності, якщо вони все ж таки траплялися, не вникав і не втручався.
Загалом жили мирно.
Але якось у родині виникла сварка. Причому на рівному місці. Віра, починаючи з чоловіком цю розмову, ніяк не могла припускати, що вона закінчиться такою сваркою.
– Андрію, ми вчора з Олею були у моїх батьків, і мама порадила водити Олю на заняття, що розвивають.
– А що, з Олею щось не так? Начебто нормальна дитина, – відповів чоловік.
– Ні, у Олі розвиток відповідає віку. Просто там є цікаві заняття – діти у групах по три-п’ять людей малюють, займаються, грають. Платити лише триста гривень за одне заняття.
– Не знаю, на мою думку, це просто марнотратство. Чого вони там такого на чотири роки намалюють?Ти кажеш – всього триста гривень. Це що не гроші? Я ці гроші важко заробляю. А для тебе, триста гривень – нічого не варті. Займайся з дитиною сама. Цілий день удома сидиш.
– Андрію, але там спеціалісти. Он у Рити із вісімнадцятої квартири туди діти ходять – їй подобається.
– Все, закінчили розмову. Я в нашій родині заробляю, я і вирішуватиму, куди гроші витрачати, – підсумував Андрій.
Віру це дуже образило.
– Знаєш, Андрію, рішення про те, що я не працюватиму, ми приймали разом. Я навіть пам’ятаю, що ти вмовляв мене звільнитися, говорив, що сам зможеш забезпечити сім’ю, – нагадала йому дружина. – А тепер, виявляється, я маю в тебе гроші випрошувати? Я, між іншим, не ледар, як твоя мама вважає. Ти навіть уявити не можеш, який обсяг роботи я роблю за день. Та я на роботі втомлювалася менше, ніж удома. І в мене є таке саме право вирішувати, куди витрачати гроші.
– Ось як ти заговорила! Справді, кажеш, у тебе є? Ну ну! Право можна мати, але найголовніше мати можливість це право реалізувати. І мені дуже цікаво, як це ти зробиш!
Чоловік узяв сумку, закинув туди деякі речі, трохи затримався в коридорі, потім гримнув дверима і пішов.
Віра навіть зрозуміти не встигла, що сталося.
Ночувати Андрій не прийшов. Віра чекала на нього майже всю ніч, заснула тільки під ранок.
Наступного дня вона нагодувала доньку сніданком, одягла дівчинку, і вони вирушили до магазину.
Але на касі Віра не змогла розплатитися карткою. Вона відкрила гаманець, але там грошей також не було. Довелося повертатись додому без продуктів.
Віра вже була вдома, коли їй надійшло повідомлення від чоловіка: «Карту я заблокував. За квартиру тепер плати сама».
“Ось чому він затримався в коридорі – він витягував гроші з мого гаманця”, – зрозуміла Віра.
Тепер вона не могла поїхати до батьків – вона не мала грошей навіть на те, щоб оплатити проїзд в автобусі.
Довелося зателефонувати мамі і попросити в неї в борг. Віра не почала поки що розповідати батькам про сварку з чоловіком – вона сподівалася, що Андрій через день-два повернеться, і вони зможуть поговорити.
Але минуло два тижні, десять тисяч, які позичила їй мама, закінчилися, за два дні треба було платити за квартиру.
Віра подзвонила свекрові.
– Ну, нарешті мій син вчинив, як чоловік, – зраділа Жанна Юріївна. – Я давно казала йому, що він повинен виховувати дружину, раз і назавжди показати тобі, хто в хаті господар та годувальник. Сподіваюся, це стало для тебе уроком, тепер ти зрозуміла, як мала поводитися, і попросиш у Андрія вибачення.
Свекруха ще щось говорила, але Віра не почала її слухати.
Їй довелося зателефонувати батькам та розповісти все, що сталося. Мама приїхала одразу. Удвох вони зібрали речі Віри та Олі. Батько заїхав по них після роботи.
Через три дні Вірі зателефонував господар квартири – він просив оплати за наступний місяць.
– Я вже з’їхала звідти, – пояснила жінка. – Договір ви укладали з Андрієм – він і розраховуватиметься з вами. До речі, його речі ще у квартирі.
Чоловік з’явився за два місяці. Віра в цей час вже працювала, Оля ходила до дитячого садка.
– Віра, ну давай миритися, – запропонував Андрій. – Адже посварилися через нісенітниці. У нас донька, давай заради Олі збережемо сім’ю. Хочеш ти, щоби вона на ці заняття ходила – нехай ходить.
– Андрію, ти зовсім не в собі? Заради Олі? А коли ти нас залишив без грошей, ти згадав про Олю? Ти подумав, чим я дитину годуватиму? А якби в мене батьків поряд не було, мені куди довелося б іти? Чи ти хотів, щоб я тобі в ноги впала: «Пробач, годувальник!» Йди звідси. Май на увазі – я подала заяву до суду на розлучення та аліменти.
Андрій приходив ще кілька разів, намагався просити батьків Віри, щоб вони на неї вплинули. Але Віра не хотіла його навіть бачити.
Вона не уявляла, як далі жити з людиною, якій не можеш довіряти.
Крім того, Віра добре засвоїла урок: якщо хочеш бути в безпеці, не можна ні від кого залежати і сподіватися треба лише на себе.