Петро з Аліною ще солодко спали, як раптом в кімнату забігла їхня дочка Галя й почала будити батьків. Вона була дуже схвильована і говорила щось незрозуміле. – Собачка гавкає! – говорила малеча. – Вона мені сказала, що дідусь лежить і не йде з нею гуляти. Ходімо швидше, тату, собачка гавкає! Петро подивився на годинник – шоста ранку. – Так, досить! – строго сказав він Галі. – Ще годину можна поспати. Знову ти за старе? Та Галя не вгавала. – Мамо, вставай, ну ходімо, – кликала вона. – Дідусь там лежить! Петро з Аліною не розуміли, що відбувається
– Галю, ну ти одяглася нарешті?
– Ну та-а-ту, я зараз! – Галя задумливо одягалася, раз у раз застигаючи з черевиком у руці, щось шепотіла, потім бачила невдоволений погляд батька і починала одягатися швидше.
– Ні, це взагалі вже, – Петро роздратовано сів на пуфик у коридорі. – Аліно! Вона спеціально, чи що? Я не знаю, що з нею робити, ну ж я ж на роботу запізнюся!
Аліна виглянула з кухні з чашкою кави в руці.
Ремонт кухні
– Галю, ну що ти робиш? Ти навіщо ці черевики одягла? Ну що з тобою, ви зараз у садок запізнитеся, а тато не встигне на роботу вчасно.
– Бо дощ піде і ніжки промокнуть, – впевнено сказала Галя.
– Який дощ, сонце світить, годі тягнути! – тато не витримав, він швидко підхопив Галю і вийшов за двері.
– Цей ліфт застрягне, не поїду! – хникала Галя, але Петро її не слухав, він запізнювався.
У ліфті вони застрягли одразу і випустили їх аж через годину. Коли вони вийшли з дому, одразу линув дощ – все, як Галя й казала.
Петро був дуже невдоволений, на роботу він, звичайно, запізнився.
– Зате ти на машині не опинився на узбіччі, тату, я не встигла тобі сказати, – миролюбно потягнувши його за рукав, сказала Галя.
– Що сказати? Галю, годі тобі вигадувати, я через тебе на роботу спізнився, щоб більше такого не було! – розсердився ще більше Петро.
Він пбачив, що дочка засмутилася, сів перед нею,
– Не ображайся, ну гаразд, Галю. Зрозумій, що робота – це серйозно! Зрозуміла?
– Це теж серйозно, тату, – не погодилася Галя. – Особливо випадок з машиною!
І вона заплющила очі, ніби щось побачила.
– Все, мені набридло це слухати! – Петро посадив Галю в машину, відвіз її у садок і поїхав на роботу.
А ввечері, коли вони вклали доньку спати, Петро сказав Аліні:
– Тобі не здається, що це вже занадто?
– Що занадто? – не зрозуміла Аліна.
– Ці вигадки Галі, а ти її заохочуєш, кажеш, що вона незвичайна, а на мою думку це погано! – сказав Петро. – Я сьогодні на роботу спізнився, потім вона ще щось придумає, це заважає нормально жити, ти що, не розумієш? А як вона в школі вчитиметься? Треба відділяти фантазії від реальності!
– Ну, може ти й правий, – погодилася Аліна, хоча в ліфті ж ви застрягли? І дощ пішов, – вона не встигла договорити, як Петро встав і строго сказав:
– Це просто збіг! І щоб я більше ніколи не чув, що Галя там щось знає неймовірне, вона звичайна дитина!
…Декілька днів Галя поводилася без претензій і не говорила нічого дивного. Петро навіть помітив це й сказав Аліні:
– Ось бачиш? Варто нам тільки Галю попередити, що вона не отримає планшет, якщо буде всілякі нісенітниці говорити, і вона одразу виправилася! Дітей треба виховувати, а не потурати їм! – і Петро глянув на Аліну переможно.
Аліна погодилася, хоча в душі її жили сумніви, дочка часто дивним чином вгадувала різні події.
Але може це й справді випадковість?
…Та через кілька днів сталося несподіване. Петро з Аліною ще солодко спали, як раптом в кімнату забігла Галя і почала будити батьків.
Вона була дуже схвильована і говорила щось незрозуміле!
– Булька гавкає і гарчить! – говорила малеча. – Вона мені сказала, що дідусь лежить і не йде з нею гуляти. Ходімо швидше, тату, Булька гавкає!
Петро подивився на годинник – шоста ранку!
– Ану давай припиняй! – строго сказав він Галі. – Ще годину можна поспати. Знову ти за старе?
Та Галя не вгавала.
– Мамо, вставай, ну ході-і-мо, – кликала вона. – Булька ж сказала, що дідусь лежить і не встає, щось трапилося!
Петро з Аліною не розуміли, що відбувається.
– Мені це все набридло! – Петро хотів вже сваритися, але Аліна його зупинила.
– Петро, почекай, я зараз розберуся, не гарячкуй! – Аліна повела Галю зі спальні і прикрила двері – нехай Петро спить.
А сама тихо напівжартома запитала Галю,
– Що значить – Булька сказала? Ти що, Галю, собачку розумієш?
– Звичайно, – ствердно кивнула Галя. – Ну як і всі, пам’ятаєш Муська тобі сказала, що хоче їсти, і ти зрозуміла, адже зрозуміла, так, мамо?
– Ну-у-у, взагалі так, – Аліна жартувала, що їхня кішка Муська говорить, але Галя зараз мало не плакала.
– Добре, ходімо, де твоя Булька? – погодилася Аліна.
– Не знаю, мамо, ходімо, адже я чую, як вона гавкає і кличе на допомогу, ходімо! – зраділа Галя.
Вони вийшли з квартири і спустилися на перший поверх, тільки тоді Аліна почула гавкіт. З сусідньої квартири виглянула жінка похилого віку.
– У Миколайовича щось пів ночі вже собачка гавкає, у мене ключі є, якщо що…
Аліна подзвонила у двері, гавкіт став гучнішим, але двері ніхто не відчинив.
Вони з сусідкою тут же відкрили їх, песик вискочив, почав гавкати і крутитися, повів їх до кімнати.
Там на дивані й лежав Миколайович, Аліна ахнула – виглядав він не дуже.
Викликали швидку, лікар сказав – ледве встигли.
– Це Булька гавкала, врятувала свого господаря, – сказала Галя і погладила собачку.
– Мамо, а можна ми на якийсь час її візьмемо? Як же вона тут сама залишиться?
Тепер Миколайович у Галі був найкращий друг. Вони часто разом гуляють із Булькою у парку поряд з будинком, тато дозволяє. Адже Миколайович після лікарні Петру міцно потис руку:
– Дякую вам дуже, ви мене врятували!
Вранці тепер тато погоду не слухає – у Галі запитує. І за кермо не сідає, якщо йому дочка не дозволяє. Про всяк випадок краще не ризикувати, навіть якщо це збіг!
А з Миколайовичем Галі завжди є, що обговорити, він її найкращий друг, бо він їй вірить. Миколайович і сам багато чого став бачити і чути, чого раніше не помічав.
– Це тому, Галю, що я на порозі стою, от і бачу трохи вже того, чого іншим ще не дано, – каже їй дідусь Миколайович.
– На якому порозі, діду? – цікавилася Галя.
– Та ясно, на якому – в інший світ! – як само собою зрозуміле, пояснював їй Миколайович.
– А-а-а, ну так, – погоджувалася Галя.
Невиразно вона теж пам’ятала, що колись раніше вона знала ще більше, аніж зараз, але тепер забула.
Дивно, і чому мама й тато дивуються і її не розуміють і не вірять?
Так вони і йдуть за руку, старий і мала. А попереду біжить щаслива Булька.
Ці троє розуміють один одного майже без слів і знають про цей світ більше за інших…
Набагато більше…