Ти вже стара, зрозумій це. Нашому синові потрібна молода мати, а не бабуся! Я йду і забираю дитину. Я давно маю іншу жінку. Вона стане прекрасною матір’ю для Толіка. Ти вже вибач за прямоту, але ж ти не хочеш, щоб пацана дражнили, називаючи його матір старою бабкою? А це станеться!.. Краще зараз все передбачити – заява чоловіка пролунала, як грім серед ясного неба
Заява чоловіка пролунала, як грім серед ясного неба. Рита притискала до грудей свого сина і злякано дивилася на Семена. Ця дитина була пізньою, але такою довгоочікуваною. Про вагітність Рита дізналася в тридцять сім. Вона вже майже втратила надію, а тут така радісна новина. Зраділа не тільки Рита, її чоловік літав від щастя. Він казав, що тепер сім’я нарешті стане повноцінною. Рита ні в чому не знала потреби. Чоловік робив усе, щоб його вагітній дружині було зручно. Найкращі лікарі, все тільки найкраще, і ось малюк з’явився на світ. У день виписки Семен поводився якось дивно: занадто холодно, відсторонено. Він ніби й не радів зовсім. Рита дуже здивувалася. Вона переживала і думала, що чоловік уже пошкодував, що в такому віці вони наважилися народити дитину. Однак пізніше все змінилося. Семен багато часу проводив біля ліжечка сина, допомагав дружині, і вона зрозуміла, що всі побоювання були марними. Минуло дев’ять місяців. Весь цей час маленький Толік перебував на грудному вигодовуванні, але потихеньку Рита давала синові прикорм.
— Настав час відучувати його вже від грудей. Це пацан, а не дівчисько, щоб до трьох років цицькою харчуватися, – одного разу роздратовано заявив Семен.
Хоч чоловік натішитися не міг синові, а з дружиною він став поводитися холодніше. Відчуженість відчувалася, хай Рита намагалася не накручувати себе. Коли він востаннє подарував їй букет, Рита вже й пригадати не могла. А тут чоловік повернувся додому роздратованим і відразу заявив:
— Ти вже стара, зрозумій це. Нашому синові потрібна молода мати, а не бабуся! Я йду і забираю дитину. Я давно маю іншу жінку. Вона стане прекрасною матір’ю для Толіка, а ти виконала свою місію. Виносила його, народила, тож я тобі квартиру залишу. Розлучення оформимо грамотно. Я тебе не скривджу.
Притискаючи сина до себе, Рита дивилася на чоловіка і зрозуміти не могла – він так жартує? Надворі для такого не перше квітня. Хіба можна казати такі речі? Адже серце слабке, може й не витримати таких перевірок.
Сьом, ти сьогодні у гарному настрої? Мені жарти твої зовсім не подобаються. Це неприємно та прикро звучить, – прошепотіла Рита.
Вона віднесла сина до манежу. Хоч і не розуміла багато дитина, а все одно не хотілося, щоб вона чула від батька такі слова. Навіть якщо й жарти це, а інтонація у Семена була якась зла.
— А я не пожартував. Хіба я схожий на жартівника? Я справді вже давно зустрічаюся з іншою жінкою. Вона красивіша за тебе, розумніша, а найголовніше – молодша. Саме така мати потрібна нашій дитині. Ти вже вибач за прямоту, але ж ти не хочеш, щоб пацана дражнили, називаючи його матір старою бабкою? А це станеться!.. Краще зараз все передбачити. Крім того, ти не даси нашій дитині гідне майбутнє, а я забезпечу її всім необхідним. Ти тільки істерики не влаштовуй, гаразд? Мені й так не весело. Все ж таки п’ятнадцять років разом прожили. Жаль мені тебе, але життя штука сувора. Вдавати, що у нас все добре, і я щасливий у шлюбі з тобою, більше не можу.
— Я не віддам тобі дитину, – заявила Рита і похитнулася, не вірячи власним вухам. Як же так? Як її чоловік наважувався говорити такі жорстокі речі? Чому він взагалі наважився заявити таке? Забрати у неї сина? Ні… у нього нічого не вийде. Рита так довго чекала на дитину, і вона ніколи не розлучиться з малюком.
— Я не питаю твого дозволу. Якщо ти не погодишся доброю волею, я викину тебе з квартири. Куди ти підеш? До матері, яка має семеро? З тобою дитина житиме у злиднях. Подивися на свою сестрицю. Живуть надголодь, діти нічого не бачать. Я в змозі забезпечити дитину фінансово, а ти – ні. Коли ти останнього разу виходила на роботу?
Рита справді давно не працювала. Чоловік казав, що вона багато нервує з дітьми в школі, і якщо хоче завагітніти, то має абстрагуватися. Він наполіг, що заробляє достатньо і здатний забезпечити сім’ю. Занурившись у лікування, Рита звільнилася зі школи та весь вільний час присвячувала сім’ї.
— Ти не посмієш забрати сина, – процідила Ріта. – Якщо хочеш піти до іншої, йди. Я не перешкоджатиму твоєму спілкуванню з дитиною, але зростатиме вона зі мною. Як ти смієш навіть собі допускати, щоб розлучити мене з дитиною?
— Не треба перекладати все у драму. Ти зробиш гірше синові, якщо закотиш істерику. Я запропонував тобі найменш болючіший варіант розлучення, а ти вирішуй вже сама – готова погодитися або в результаті залишишся ні з чим.
Рита боялася чоловіка. Він працював у суді, у нього було чимало зв’язків, і якщо він насправді вирішив відібрати дитину, він може так вчинити, не здригнувшись. Як умовити Семена не обходиться так жорстоко з нею та дитиною, жінка не знала. Вона розуміла, що сльозні благання Семена не зворушать. Ніколи не чіпали. Рита звикла за роки шлюбу задовольняти чоловіка. Вона ніколи не йшла проти його волі, намагалася залишатися зразковою дружиною, але швидко набридла йому. Стільки років старань, щоб тепер він заявив, що забере дитину?
Цієї ночі Рита не заплющила очі. Вона все боялася, що засне, а коли прокинеться, чоловіка та сина вже не буде поряд.
Семен не поспішав з’їжджати з квартири, хоч ночувати додому почав повертатися рідше. Рита сподівалася, що він залишить їх і не втілюватиме своїх погроз у життя, але одного разу в двері квартири постукали поліцейські. Рита точно знала, що це чоловік їх підкупив, щоб відвернути увагу. Риту звинуватили в систематичних п’янках, поганому поводженні з дитиною, і повезли до ділянки. Син залишився з батьком. Рита благала чоловіка зупинитися і не робити такої помилки, але він не слухав, а поліцейські не стали чекати. Жінку відвезли до ділянки, де протримали три доби.
Повернулася Рита вже у порожню квартиру. Увечері Семен приїхав і попередив, щоб дружина навіть не сіпалася, не намагалася йти проти нього.
— Я показав тобі свою владу. Перевернеш щось, і гірко пошкодуєш про це, тому що я можу заховати тебе до в’язниці і згноїти там.
— Ти жахлива людина. Справді думаєш, що синові так буде краще? З чужою тіткою? Вона ніколи не зможе дати йому материнського кохання. – Сліз не залишалося, тільки порожнеча та холодна байдужість до життя. Підтримувало Риту бажання боротися. Вона не могла остаточно опустити руки, бо від її впевненості залежало майбутнє сина. Не можна здаватись. Можна було знайти якусь управу на чоловіка, але поки що не було й єдиної думки – де шукати.
— Навіть уявити собі не зможеш, яка вона дбайлива мати. Вона так покохала Толіка, що часом мені здається, ніби вона його народила. Тож ти пробач, люба, але рішення своє міняти я не буду. Ці три дні потрібні були мені, щоб переконатися, що ухвалив правильне рішення. Ти баба, а не мати, а моя нова жінка… вона ідеальна у всьому.
Семен пішов, голосно грюкнувши дверима, а Рита скотилася по стіні, відчуваючи, як її серце стискається. Вона мала придумати щось. Не можна просто дозволити їм відібрати єдину втіху, яка була у жінки. Її кровиночка, маленький синочок. Мабуть, він злякався, не побачивши маму? Серце стискалося від гіркоти. Як із ним насправді поводиться коханка чоловіка? Якщо на очах у Семена вона сюсюкалася з дитиною, то залишившись наодинці, могла поводитися інакше.
Рита подзвонила сестрі та розповіла про свою проблему. Вона знала, що чоловік тої працює у правоохоронних органах. Можливо він зможе допомогти? Хоча б порадою? Підказати, куди їй рухатись далі, куди звернутися? Однак він розвів руками.
— Ти пробач, але якщо в нього такі зв’язки, то навряд чи зможеш боротися.
— Але ж це неможливо! Така вседозволеність не повинна існувати.
— Вона існує, Рито. Кажуть, клин клином вибивають. Якщо хочеш боротися зі своїм чоловіком, тобі важливо знайти людину, здатну притиснути її до стіни.
Семен подав на розлучення. Рита розраховувала, що зможе хоча б суддю переконати не розлучати її з дитиною. Вона не бачила Толіка вже два з половиною тижні, божеволіла. З кожним днем якась частинка душі вмирала.
Приїхавши до суду, Рита довідалася, що засідання перенесли. Колега її чоловіка, Тетяна, з розумінням подивилася на жінку:
— Його вже доля карає за те, що так поводився з тобою.
— Що ви маєте на увазі? – Здивувалася Рита.
— То ти не знаєш? Засідання перенесли не просто так. Семен потрапив в аварію. Він зараз у лікарні у тяжкому стані.
Рита ахнула. Вона переживала, що дитина в цей момент могла перебувати в машині, але Тетяна поспішила запевнити, що Семен був один. Дитина зараз, швидше за все, з її новою пасією, а де вона живе, ніхто не знав. Рита звелася. Вона мало не збожеволіла. Жінка помчала до лікарні, але до чоловіка її не пустили, бо він перебував у реанімації. Навіть дізнатися не було в кого, де зараз Толік, і думка, що її синові погано, з’їдала Риту.
Коли у двері квартири зателефонували, жінка не хотіла відчиняти. Чи мало хто прийшов? Вона не збиралася приймати гостей. Однак щось тьохнуло. Не питаючи, хто там, не дивлячись навіть у вічко, Рита відкрила і ахнула. Вона схопила сина в обійми і заплакала разом із ним. Молода дівчина дивилася на Риту з погордою.
— Забирайте свою дитину. І чоловіка свого забирайте. Лікарі кажуть, що він тепер буде прикутий до інвалідного крісла, а я про таке життя ніколи не мріяла. Це не для мене. Живіть далі, як знаєте.
Рита не слухала дівчину, навіть не дивилася на неї, навіть не пам’ятала, як та пішла. Вона обіймала синочка, покривала його схудлі щічки поцілунками і шепотіла, що більше вони ніколи не розлучаться.
— Ти мій скарб, синку! Мама більше ніколи тебе не проґавить. Обіцяю тобі, – бурмотіла Рита.
Жінка раділа, що син повернувся до неї. Однак вона боялася, що як тільки чоловіка випишуть із лікарні, він вирішить продовжити почате, розлучить її з дитиною. Ріті запропонували роботу у сільській школі, далеко від міста. Вона задумалася, що могла б погодитись. І житло там надавали. Там жила її стара знайома, з якою Рита колись разом навчалася. Натішитися не могла, казала, що повітря свіже, люди хороші. Вона переконувала Риту, що й синові її краще навчатиметься там, адже менше хуліганів, більше можливостей навчатися, а не бігати за школу з друзями. Тепер Ріта задумалася, що це був би ідеальний варіант для неї. Мама її старої подруги могла б допомагати з Толиком спочатку. Вирішивши, що саме так і вчинить, Рита почала оформляти документи. Вона лише одного разу відвідала Семена до лікарні. Чоловік дійсно ніколи вже не зможе ходити через пошкодження хребта.
— Ти ж мене не залишиш тепер, Ритко? – жалібно спитав чоловік. – Ми п’ятнадцять років разом. Ну, спала мені на голову дуря, тепер же не руйнувати все, га? Давай почнемо все спочатку? Клянуся, що більше ніколи не зраджу тебе. Я ж шкодував, що так з тобою вчинив, уже збирався повернутися разом із сином.
Слухаючи брехливі слова чоловіка, який турбувався лише про те, щоб було кому подати склянку води, Рита дивилася на нього і не розуміла, як не розгледіла фальш раніше. Вони прожили багато років разом, і вона любила Семена всім серцем, а тепер бачила, яким чорним було його серце весь цей час. Він тільки про себе і дбав. Тільки про себе одного переживав.
— Ми з сином їдемо. Тобі тепер дитину ніхто не залишить, тому що про себе до ладу подбати не зможеш. Квартира твоя залишається. Роби з нею що хочеш. Може, перепишеш її якомусь в будинку інвалідів, і за тобою доглядатимуть, а може стимул з’явиться, щоб все-таки встати на ноги, всупереч прогнозам лікарів. Я не знаю, що ти вирішиш далі, Семене, але на цьому наша історія закінчується. Я ніколи не зможу пробачити тобі зраду. Добре хотів піти сам, але те, що забрав у мене сина, і ми стільки часу жили в розлуці – не пробачу ніколи. І на няньку твою перетворюватися не збираюся. Одужуй.
Семен кричав, що Рита даремно пішла проти нього, і він обов’язково зробить все, щоб відсудити у неї сина, та тільки тепер у нього руки були пов’язані. Після виписки, його визначили до спеціальної установи, оскільки мала бути тривала реабілітація, а сам він поки навіть у туалет не міг сходити нормально. Бумеранг наздогнав Семена надто швидко. Проте чоловік своєї вини не визнавав. Він проклинав долю водія, який вилетів у той момент на зустрічку. Семен звинувачував усіх, окрім себе люблячого. Він вважав, що Рита просто повинна була залишитися з ним і доглядати, допомагати йому, адже стільки років прожив із нею. І хоч планував піти до іншої, адже обставини змінилися. Тепер дружина повинна була стрибати перед ним, допомагати йому у всьому, виконувати всі його забаганки. Адже він виконував її, коли була вагітна. Семен не бачив своєї провини і не розумів, чому дружина зрадила його і залишила, адже тепер він готовий був продовжувати жити у шлюбі з нею і разом виховувати сина.
Ріті життя у селі сподобалося. Там справді було свіже повітря, та й люди набагато добріші за ті, що оточували її раніше. Із сином жінці допомагала мати подруги, і Рита чудово влилася у шкільний колектив вчителів. Все складалося якнайкраще. Рита звільнилася від кайданів шлюбу, отримавши розлучення з невірним чоловіком. Семен погрожував, що він обов’язково стане на ноги, забере у неї сина, але це були лише порожні звуки, адже він чудово розумів, що відновитися вже не зможе. Та й час працював проти нього, адже син підростав і розумів різницю між чорним і білим.