Директорка Дитячого будинку, куди звернуласяТетяна, була рада допомогти, показала кілька хлопців, та Тетяна побачила іншу дитину

Тетяна швидко вийшла із зали суду на вулицю. Тепер вона розведена. Ну і нехай, це
краще, ніж знати, що твій чоловік спить із молодою дівчиною.
А після того, як Тетяна про це дізналася, Толя ж її й дорікнув, мовляв, у дзеркало
подивися і зрозумієш, чому його набік потягло.

Вона подивилась.Подивилась критично на своє відображення у дзеркалі, уважно на чоловіка.
Вирішила, що знайшла себе кохану не на смітнику і подала на розлучення.

Дітей вони не мали. Якось не вийшло. Залишившись сама, Тетяна вирішила всиновити дитину.
Заміж їй більше не хотілося, а житло та гарна робота у неї були. Директорка Дитячого
будинку, куди звернулася Тетяна, була рада допомогти, показала кілька хлопців, та
Тетяна побачила іншу дитину.

На лавці, осторонь усіх хлопців, сидів худенький хлопчик років семи і щось читав.
Директор розповіла, що Микита дивна дитина.

Ні з ким не грає, не дружить, окрім Роми, підлітка п’ятнадцяти років. Той його чомусь
під свою опіку взяв. Нікому образити не дає.

Вчиться Микита добре, але ще ніхто не бачив, як він усміхається. Півроку тому мати
вистрибнула з вікна шостого поверху. У нього на очах.

Батька він не мав, родичів не знайшли. Ось його сюди й визначили.

Тут завідувачка відволіклася, показала гарненьку дівчинку, але Тетяна вже твердо
знала: Микитка буде її сином. Вона все зробить, щоб він знову навчився посміхатися.
Микиті Тантяна теж дуже сподобалася, мабуть, бо вона не обіцяла йому купу марних
іграшок та солодощів. Вона просто обіцяла його любити. І він їй повірив.
Коли вона прийшла його забирати, він попросив:

— Я хочу тільки з Ромкою попрощатися. Чи можна?

— Звичайно, Микито, і обов’язково запроси його в гості. Ми домовимось, щоб його до
нас відпускали.

Микита вдячно обійняв Таню і поспішив потішити свого друга. Минуло два тижні.
Тетяна оформила відпустку, тож вони весь час були разом. Гуляли, читали, ліпили,
лазили в інтернеті. Тетяна дуже хотіла, щоб Микитка називав її мамою, але не
поспішала.

Сьогодні до них прийде Рома, друг Микити. Тетяна купила йому у подарунок
енциклопедію. Микита сказав класну, і не міг дочекатися друга.
Коли пролунав дзвінок у двері, він бігом кинувся відчиняти. Рома соромився, а
Микитка голосно й захоплено розповідав, де кухня, де зал, його кімната, кімната
мами.

Так-так, саме мами, а не тітки Тетяни. Тетяна так зраділа, почувши це, що одразу не
дочула, що хтось дзвонить у двері. Побігла відкривати та побачила на порозі
колишнього чоловіка. З речами. Таня завмерла.

Це вона, що, мала зараз розридатися від щастя і кинутися йому на шию?
— Навіщо ти прийшов? — холодно спитала вона.

— Тетяно, я зрозумів, що кохаю тебе, найкрасивішу, найрозумнішу і найдобрішу…

— Вигнала! — ствердно кивнула з усмішкою Тетяна, — Мабуть, молодше знайшла?
Порадила в дзеркало подивитись?

Толя опустив голову і несміливо запитав:
— Чи можна хоч чаю попити?

— Ну заходь. Гостем будеш. — Таня пропустила Толю у квартиру, — Хазяїн у мене вже
є.

Толя різко підняв голову зі злою усмішкою:

— Я знав, що ти ще та стерва! Недовго сумувала. Мабуть, ще до розлучення грілася
біля чужого боку?

— Він не чужий, а найрідніший і найулюбленіший. Микитко, іди я тебе з дядьком
Толею познайомлю.

Хлопчик вийшов зі своєї кімнати і з цікавістю глянув на Анатолія. Той-таки нічого не
розумів.

— Це Микита, мій син. Я його всиновила. Він і є хазяїн. Так що твоя отрута не за
адресою. Чаєм я тебе пригощу, а потім йди. Квартира по суду моя, тож…

Тетяна пройшла на кухню, поставила чайник і тут зрозуміла, що Толя разом із
Микитою затрималися в передпокої. Вона почула там шепіт, обережно визирнула і
почула останні слова колишнього чоловіка:

— Сам не зникнеш, я тебе в поліцію здам, у мене там друзі працюють, швидко в
інтернат для складних дітей вирушиш!

— Толік, ти давно зі сходів не літав? — грізно запитала
Тетяна, виходячи в передпокій зі сковорідкою в руці. :

— Я пожартував, Тетянко. Такий гарний хлопчик, ми б утрьох такою дружною
родиною могли жити!

Але останні слова він домовляв уже за дверима. Тетяна обійняла Микитку і ласкаво
сказала:

— Я тебе нікому не дозволю образити.

— Коли виросту, я захищатиму тебе, матусю, — відповів хлопчик, і на його губах
з’явилася боязка посмішка.

Тут він згадав:

— Ой, там же Ромка один нудьгує.
Ромка не нудьгував, він читав енциклопедію.

— Щось сталося? — Підняв він голову, — ви там шуміли.

— Уявляєш, там дядько приходив, дуже злий, а мама його сковорідкою налякала,
захистила мене!

— Здорово! — Рома тяжко зітхнув і сумно опустив голову.

— У тебе є тато? — Здивувалася Татяна.

Рома кивнув і розповів, що шість років тому його мама, тато та молодший братик
розбилися на машині. Вижив лише тато, але він залишився без обох рук.
Тому Рому і забрали до дитячого будинку, а тато живе у будинку інвалідів у
сусідньому місті. За цей час Рома тільки раз бачився з татом, йому не дозволяють
їздити одному так далеко.

Але коли йому виповниться вісімнадцять, він обов’язково забере тата і вони
житимуть разом. Тому що у нього найкращий тато.

А Микитка дуже схожий на його братика, тому він його так полюбив. Тетяна та
Микита дивилися на Рому повними сліз очима.

— Ромо, хочеш, ми завтра поїдемо до твого тата?
Рома мовчки закивав головою, а Микита його міцно
обійняв.

На другий день Таня з Микитою заїхали за Ромою і вирушили до сусіднього міста.
Таня мала свою машину, недорогу, але надійну. Тому вже за дві години вони під’їхали
до будинку інвалідів.

Коли до них вийшов Мишко, батько Роми, стрункий, молодий, приємний чоловік,
Таня навіть збентежилася. Він палко дякував їй за сина, а вона дивилася в його сині,
сумні, але дуже добрі очі і не бачила, що в нього немає обох рук.

Мишко не розкис після трагедії, він знав, що має сина, який його дуже любить, і
заради нього йому треба було бути сильним! Розмовляючи із сином, він крадькома з
цікавістю поглядав на Тетяну.

Щось зачепило його в цій, ще молодій жінці, не красуні, але з сміливими очима. І ще
була в ній якась надійність, упевненість у тому, що все буде гаразд.

А потім вони всі разом довго гуляли містом, їли морозиво. Їм було добре і весело,
навіть Микита сміявся від душі, забувши той страшний день.

Всі говорили про різні дрібниці, але кожний з них крадькома мріяв про дуже
серйозне. І ніхто з них тоді не здогадувався, що невдовзі їхні мрії стануть реальністю.
Тетяна з Микитою та Ромою почали часто відвідувати Мишка, а через півроку вони
всі стали однією дружною родиною. І не важливо, що Мишко не мав рук, адже
головне для щасливої сім’ї – люблячі серця і бажання допомагати одне одному

Поділись з друзями…