Мама жила в селі в Україні. Там же живе і мій брат, я думала, він дивиться за мамою. Я скидала йому на гроші гроші . Поїхала в село Забрала маму і віддала її тут в будинок для людей похил ого віку. Брат і невістка не спілкуються зі мною тепер.
Мені зараз 50 років. Ще в 19 я виїхала зі свого рідного західноукраїнського села в Польщу. Навчалася в Кракові, працювала у Варшаві, потім зустріла тут майбутнього чоловіка, вийшла заміж і залишилася на все життя. У село вириваюся не часто, раз в три-чотири роки. У нас з чоловіком невеликий бізнес, дача в Закопане, на якій і самі іноді відпочиваємо, а так само здаємо в оренду.
Троє дітей, онуки. одним словом, життя вірує, ніколи вгору глянути. Мама все життя жила в селі в Україні. Там же живе і мій брат, і я думала, що він дивиться за мамою. Я скидала йому на по можливості шість останніх років гроші мамі на лі ки, на інші потреби.
І ось, нарешті, поїхала сама в село півроку томуі побачила, в яких умовах живе мама! Пральна машинка і бойлер поламані, стирає руками, вода гріє в каструлі і миється в тазиках, тому що каналізація не працює. В туалет на вулицю ходить. А мамі 74, хворіє. Запитайте, як живе сім’я брата? Діти у них з невісткою теж уже виросли, одна їхня донька живе тут же, вони зі сватами в складчині купили їм будиночок красивий. У самих братів і невістки — новий ремонт в кухні, машину поміняли: три роки тому інша була. Невістка не працює, а брат самими будівельними шабашками перебивається вже багато років
Я з ними пересварилася, і в результаті ми з чоловіком забрали маму до нас у Польщу. Але у нас самих трикімнатна квартира, в якій ми живемо з сім’єю нашої середньої дочки, у них двоє дітей-погодок, наших онуків. У нас робота, бізнес, доньці допомагаю з малими … Та й у квартирі тісно, постійний шум, спокійною немає. Точно не те, що треба мамі. А у мене, на час, жаль на неї майже не залишається. Так я все одно дуже рада, що вона біля мене! Я недавно віддала маму тут в будинок для людей похилого віку, поблизу Кракова. Брат і невістка не спілкуються зі мною тепер. Але мені все одно. Мамі там добре, спокійно, догляд хороший.
Ми за неї платимо, само собою. Провідуємо часто, беремо на свято додому. А там у неї вже подруги-українки з’являються, і навіть з якимось дідусем спілкується. Картини малювати почала-уявіть! А я ніколи і не знала, що мама малює. В Україні мене не розуміють не тільки брат з невісткою, а й інша рідня засуджує. Так, на батьківщині це дивитися скоса, але тут, в Європі, це абсолютно нормально! Та й будинки престарілих тут зовсім інші, умови тут прекрасні, сквер, дитячий садок на території. Одним словом, всім добре. Ось і на новорічні свята маму забираємо. Буде з нами.
А ви як думаєте, правильно я зробила, або теж вважаєте, що це неповага до мами?