Це вона тебе налаштувала проти рідної матері та сестри. Схаменись синку! Покажи цій кралі хто в хаті хазяїн, – заявила мати Олегу. Але те як відреагував чоловік безцінно
Про те, що Надя не сподобалася майбутній свекрусі, вона зрозуміла майже одразу. Жінка не намагалася приховувати свої емоції, вона була прямолінійною.
Сину, а ти впевнений, що саме з цією жінкою зможеш прожити решту століття? – Запитала вона, прямо за столом, під час знайомства з нареченою Олега.
Мамо, ну звичайно, – ледь не поперхнувся молодий чоловік, глянувши на матір, а слідом на наречену.
Та просто, всяке буває, ти і коли цю, темненьку, Олена, здається, для знайомства приводив, теж, напевно, думав, що кохання до гроба?!
Олег почервонів і навіть краплі поту проступили на лобі. Він глянув на матір і обійняв Надю за плечі.
– Олена була моєю однокурсницею, мамо, і я її не для знайомства приводив, ми просто разом писали доповідь. Вона, до речі, з Єгором Мальцевим дружила.
– А-а, ось воно як?! – глянула Ніна Олексіївна на дівчину Олега, мабуть, вивчаючи її реакцію, – а це виглядало по-іншому.
– Загалом, мамо, ми з Надею вже завтра заяву хочемо подати. Весілля вирішили не грати. Так, розпишемося і посидимо у кафе. Її батьки, ти, та свідки, що з нами до РАГСу поїдуть.
– Ну і правильно, – підтримала мати сина, – а те, як буває у багатьох, знаєте. Закотять бенкет на весь світ, у борги залізуть по вуха, а за місяць розбіглися і не зрозуміли, до чого такі витрати були.
– А жити ми будемо, думаю, в моїй квартирі, – сказав Олег і, помітивши, що мати підняла на нього запитальний погляд, пояснив, – Ну ти ж говорила, що коли одружуся, ти квартирантам відмовиш.
– А вони мені лише днями за півроку наперед сплатили. Як я їм відмовлю? – Обурено сказала Ніна Олексіївна, – та й Маша скоро з навчання повернеться, їй теж треба десь жити.
– Не зрозумів?! – Олег навіть підвівся і знову сів на стілець, влаштувавшись зручніше, – це ж моя квартира! Бабуся на тебе оформила, бо я був маленьким, але ти сама казала, що вона просила, щоб моя квартира була, навіть лист показувала.
– Ну, так і є, але ж ти повинен розуміти, що ти чоловік, можеш сам сім’ю свою утримувати. Робота у тебе хороша. А Маша дівчина, про неї поки нема кому подбати. – Безапеляційно заявила мати.
– У вас трикімнатна на двох залишиться, хіба цього мало для Маші?
– Олеже, припини поводитися, як базарна баба, – прикрикнула Ніна Олексіївна, – сестра твоя вже доросла, почне з хлопцями зустрічатися, гості будуть у неї, а мені з моїм тиском спокій необхідний.
– Зрозуміло, значить, мене позбавили квартири, яку бабуся хотіла мені передати?! – З образою в голосі сказав Олег.
– Та припини! – Мати махнула рукою, – Ніхто тебе квартири не позбавляє. Ото вийде Маша заміж, переїде до чоловіка, тоді й забереш. А поки що вважай, що квартира ще не перейшла тобі у спадок.
– Мені, напевно, час, – Надя ніяково відчувала себе в цій суперечці і вирішила, що краще їй піти.
– А ви що думаєте з цього приводу, Надія, – перебила її майбутня свекруха, – Брат повинен допомагати молодшій сестрі, адже так? Чи ви вже мали плани на це житло?
– Вибачте, але я нічого не знала про цю квартиру, ми з Олегом взагалі ще не говорили про те, де житимемо.
Дівчина говорила з якимось страхом перед Ніною Олексіївна, ніби та її гіпнотизувала своїм вузьким поглядом.
– Ось бачиш, синку, твоя наречена навіть не розраховувала на твоє житло.
– Настав час, – ніби не почувши мати, сказав Олег, – я провожу її.
– Олеже, я зовсім не подобаюсь твоїй мамі, – сказала з гіркотою Надія, як тільки вони вийшли з під’їзду, – я відчуваю, що вона дуже незадоволена твоїм вибором.
– Не звертай уваги, – Олег обійняв наречену і притиснув до себе, – це ж мій вибір, і заміж ти виходиш за мене, а не за маму. А квартиру вони нам віддадуть, адже мені бабуся її залишила, хоч і оформила на маму.
– Може, поки що з моїми батьками поживемо? – Запитала Надя, зазирнувши в його очі.
– Ні, ми повинні окремо відразу жити, щоб звикати до самостійного сімейного життя, де ми будуватимемо стосунки так, як хочеться нам, створюватимемо сімейні традиції.
– Ну гаразд, – кивнула Надя і поцілувала нареченого.
Ще до весілля Олег знайшов невелику квартиру, заплатив за оренду і після реєстрації шлюбу, коли вони відзначили подію в тісній компанії, молодята вирушили в орендоване, зате окреме житло.
– Тут, правда, все по мінімуму, але згодом придбаємо необхідні меблі, – ніби винен сказав Олег.
– Та що ти, все ж добре! – Притулилася до нього Надя, – Диван є, стіл теж, шафа, плита, холодильник. А що ще потрібне? Та поки що й цим обійдемося. Мені батьки розповідали, що коли вони одружилися, у них взагалі не було меблів. Спали на матраці на підлозі, готували на маленькій плитці, що теж стояла на підлозі, а зберігали продукти на балконі в коробці. І нічого, адже щасливі, тепер у них все є і вони разом цього досягли.
– От і ми всього доб’ємося разом! – Підтримав Олег, – ти знаєш, нам би якесь діло своє почати. Якщо все життя на когось працювати, то так далеко не поїдемо, а було б непогано подорожувати, відпочивати їздити кілька разів на рік, а не лише під час законної відпустки, машину купити, ні в чому не відмовляти.
– Здорово, звісно, але що ми можемо? – Зайнялася ідеєю Надія.
– Багато можемо! Ось, ти, наприклад, наводиш клієнтів своєму роботодавцю, а він тобі за це платить лише мізерний відсоток. А якщо ти станеш клієнтів для своєї компанії шукати, то все, що заробиш – твоє! Що я можу? – Олег награно вдав, ніби задумався, – я можу проекти розробляти, але за кожен мені платять теж відсотки. А якщо я для своєї фірми це робитиму, то вигода очевидна. Виходить, можемо відкрити проектне бюро! Нині дедалі більше людей прагнуть ближче до землі перебратися. Багато хто хоче дизайнерського проекту для свого будинку отримати, і ми їм можемо це дати. Ну, як ідея?
– А ще, знаєш, можна знайти ландшафтного дизайнера та додаткові послуги надавати. Ну, поміркуй, якщо людина замовляє проект будинку, значить, він небідний, і захоче ділянку теж облаштувати, вірно?
– Точно! – Підняв вгору вказівний палець Олег, – Надюш, ти просто геній!
– І треба всього – зняти в оренду офіс і зробити сайт компанії!
– Коли займемося?
– Та хоч зараз, – Надія була налаштована рішуче, – адже у нас ще три вихідні попереду! Гроші нам батьки мої подарували, от і використовуємо їх на офіс, розробку сайту та підготовку документів. Потрібно договору у юристів замовити, фірму зареєструвати.
– Здорово! – Сказав Олег і відразу чомусь пожурився.
– Ти чого? – Злякалася Надія, – думаєш, що дарма? Нічого не вийде?
– Та ні, навпаки, думаю, що все в нас вийде, та просто згадав, з якою гордістю мама заявила у кафе, що дарує нам квартиру. Адже це бабуся її мені подарувала, причому вже давно. Квартира, по суті, моя, але водночас не моя. Ось і лишився осад.
– Та ти забудь! Адже все добре. Ми, можливо, самі купимо собі будинок. Хто щойно сказав, що люди тягнуться до землі? І я завжди мріяла, щоби свій будинок був, а не квартира. Уяви, як буде здорово – свій сад, альтанка, басейн.
– У нас просто сходяться думки! – знову пожвавішав Олег. Я теж такої думки дотримуюсь. Виходить, ми на вірному шляху!
Подружжя провело за обговоренням своєї ідеї майже всю ніч. А вранці, коли вони міцно спали, до квартири зателефонували. Прийшла Ніна Олексіївна.
– Що синку, так довго спимо? – З порога почала вона, – Тобі снідати годину тому потрібно було. Поб’єш режим, а це на здоров’я відбивається, якщо не знаєш.
– Мамо, що трапилося? – Запитав Олег, протираючи очі.
Почувши розмову, Надя схопилася з ліжка і почала впорядковуватися, накинувши халат.
– Нічого не трапилося, хіба не маю права прийти в гості до люблячого сина?
Надія Олексіївна пройшла до кімнати.
Надія, вам потрібно міняти свої звички, а то ви так і Олежці здоров’я підірвете, і самі народити не зможете нормально. Мій син завжди снідає о сьомій ранку. І харчування має бути повноцінним, збалансованим. А ви спите майже до обіду!
Надія зиркнула на годинник. Половина дев’ятого. Та вони й до обіду могли б поспати, адже вихідний, тим більше, заснули тільки під ранок.
– Чаю хочете? – Запитала Надя, поправляючи волосся.
– Та ні, піду я. Заходила подивитися, як ви влаштувалися.
Олег провів матір до дверей і, повернувшись, обійняв дружину.
– Ходімо пити чай? – Запитала Надя, а Олег загадково посміхнувся.
– Ні, чай зачекає! Та й ми ж ще не доспали? – Погравши бровами, він захопив дружину за собою, розв’язав поясок на її халаті, і тут у двері знову зателефонували.
– Твої батьки прийшли подивитися, як ми влаштувалися? – усміхнувся Олег.
– Ні, вони неодмінно подзвонили б, – похитала головою Надія.
На порозі знову стояла Ніна Олексіївна, тримаючи якийсь дерев’яний куб.
– Що це? – син дивився на матір широко розплющеними очима.
– Тумбочка! – протиснулася в квартиру і опустила «меблі» на підлогу. – Адже у вас тут і меблів нормальних немає. А я дивлюся, стоїть трохи дальше сміттєвих контейнерів. Хороша річ, її пофарбувати і цілком пригодиться, щоби гроші не витрачати, правильно?!
– Мам, ти б хоч у нас запитала, чи потрібна нам ця річ, чи ні! – обурено промовив Олег.
– А чого питати, якщо й так зрозуміло. Не дякуйте, користуйтеся із задоволенням, а я йду! – Сказала і вийшла, зачинивши за собою двері.
А Олег та Надя так і залишилися стояти, розглядаючи несподіваний подарунок.
– Увечері гуляти підемо, винесемо на місце, – сказав Олег, а Надя згідно кивнула.
Задум свій молодята не залишили. Активно зайнялися здійсненням ідеї. І на той час, як усе було готове до роботи їхньої власної фірми, Надя вже знайшла кілька перших клієнтів. Справи пішли дуже непогано і самі того не чекаючи, подружжя змогли вже швидко звільнитися з роботи і впритул зайнятися своєю справою. Найближчим часом прийняли у фірму ландшафтного дизайнера, а за кілька місяців Олег уже не справлявся сам із замовленнями, і їм довелося прийняти йому помічника.
Минув рік, коли подружжя зрозуміло, що їм час зайнятися розробкою проекту для свого власного будинку. Грошей на перші витрати у них вже було достатньо, але була потрібна сума більша для будівництва та облаштування, і Олег вирішив повернутися до розмови про свою квартиру.
– Мамо, я хочу продати свою квартиру, – сказав він під час чергового візиту Ніни Олексіївни до них у гості.
– Що означає продати? – Здивувалася вона, – Там сестра твоя живе, адже ти знаєш.
– Але ж ти казала минулого разу, що Маша заміж зібралася.
– Ну, зібралася, вони вже разом мешкають. Іван приїжджий, тут він не має житла, а їхати на його батьківщину, жити з його батьками Маша не хоче, та й мені комфортніше, коли дочка поряд.
– Тобто, ти хочеш сказати, що Маша постійно житиме тепер у моїй квартирі? – Не витримавши, Олег підскочив на ноги і почав ходити по кімнаті.
– А що такого? Ви собі тепер можете дозволити багато. Он, дивлюся, не заощаджуйте зовсім. Ікра, делікатеси заморські!
– Ми працюємо без сну та відпочинку, мамо, щоб поїсти цю ікру, і не так вже й дорого зараз все це коштує. А квартира все-таки моя, і бабусі не сподобалося б, що ти не виконала її бажання.
– Та якби бабуся дізналася, що ти, з роботи звільнився і фірму свою відкрив, вона б сама тебе квартири цієї позбавила. За безумство! Це ж треба, таке вигадати! Та ви без пенсії залишитеся! Зате зараз шикуєте. Яка дурість!
– Поки ми доживемо до пенсії, її, можливо, й зовсім скасують, мамо! Ми жити хочемо зараз, і моя квартира потрібна мені зараз!
– Олеже, я не можу вигнати звідти Машу! – повторила мати вже голосніше.
Надя сиділа тим часом у куточку, не сміючи поворухнутися, так завжди траплялося, коли в них була свекруха.
– Якщо тобі так хочеться про Машу подбати, то розміняй свою квартиру, адже ти мене змусила вже давно від своєї частки відмовитися, хоча батько залишив цю квартиру нам на трьох, йдучи. Але ти сказала, буде справедливо, коли мені квартира бабусі дісталася, від частки в троячку відмовитися, щоб вона вам з Машею залишилася. І я зробив так, як ти хотіла, мамо! Тому, будь ласка, виріши це питання.
– Зрозуміло все, одружився, і тепер мати та сестра тобі чужими стали! Добре, ми з Машею обговоримо цей момент!
– Тільки, будь ласка, скоріше!
Мати пішла, голосно грюкнувши дверима і нічого не відповівши.
– Олеже, ну може бути, забудеш вже про цю квартиру? – вкотре запропонувала Надія. – Мені неприємні ці конфлікти. Щось самі придумаємо.
– Справа принципу, Надюш, якщо вона не хотіла віддавати мені квартиру бабусі, то навіщо змусила відмовитися від частки у квартирі батька? Ну, хіба це справедливо?
Декілька тижнів з матір’ю не було часу зв’язатися. Сама вона не дзвонила, не приходила, а в Олега було стільки справ, що він навіть забув про ту останню розмову. А коли їм запропонували ділянку для будівництва, про яку вони тільки мріяли, він знову зв’язався з матір’ю.
– Мамо, ти поговорила з Машею? – Запитав він.
– Маша поїхала з Іваном у його місто, там вони вирішили розписатися.
— А що вона навіть не забігла до нас перед від’їздом? Або познайомила з нареченим? Або не подзвонила?
– Та коли їм було, все справи якісь.
– Зрозуміло все, отже, квартира, вільна?
– Квартира? – ніби здивувалася мати. – Так ми її продали, Олеже.
– Тобто як продали? Мамо, ти що, жартуєш? Ні, ти точно жартуєш, хоч на тебе це не схоже, – останні слова Олег сказав уже з тужливою гіркотою.
Ти сам подумай, як я дочку без посагу заміж віддам? А так вони там куплять собі квартиру, щоб Маші не довелося зі свекром і свекрухою жити.
Олег скинув виклик. Він просто не знав, що тут можна сказати. Схопившись за голову, він сидів довго, не рухаючись, поки його плеча не торкнулася Надія.
– А знаєш що, – Олег дивився на дружину згаслим поглядом, – ти маєш рацію, забуду я вже про цю квартиру, як про страшний сон, і будемо дивитися вперед з вірою, що все в нас отже вийде!
Коли батьки Надії дізналися, що їм не вистачає грошей, щоби вкласти у будівництво, вони з радістю запропонували їм допомогу.
– Надюш, ну що ж ви раніше не сказали? – говорила мати, – Адже у нас накопичення є, ну подумаєш, відсотки втратимо, невелика втрата. Беріть, справа добра! А повернете, коли зможете, ми поспішати не станемо.
І подружжя з радістю прийняло допомогу, запропоновану від душі. Матері Олег часом дзвонив, щоб дізнатися, як здоров’я, чи не потрібна допомога, і вона ніколи не відмовлялася.
– Так, привезіть мені продукти, якщо не складно, а то я застудилася щось… – Так, мені лікарі сказали, до санаторію б поїхати, ну а грошей немає, якби путівку подарували… – Так, мені чоботи потрібні, старі зовсім порвалися, а зарплату як на зло, не видають.
Навіть коли Олег не питав, чи потрібна допомога, мати вже сама, за звичкою, просила щось, на що були потрібні великі витрати.
– Олеже, – не витримала якось Надя, – ми ще з моїми батьками повністю не розрахувалися, а ти такі суми витрачаєш на Ніну Олексіївну. Вона могла б, між іншим, і в місцевому санаторії полікуватися, невже тут бруд інший? Але їй чомусь престижний подавай! А це вчетверо дорожче!
– Ну, я не знаю просто, як їй відмовити, адже завжди аргументи такі наводить, що й заперечити нічим.
– Дивна ти людина. То не міг упокоритися з тим, що в тебе квартиру нахабно відібрали, а тепер готовий останнє віддати.
Олег лише знизував плечима.
А коли будинок був добудований і доведений до ідеалу, подружжя переїхало до нього та запросило батьків на новосілля.
– Ну і навіщо вам такі площі? – охала Ніна Олексіївна, – відразу з прибиранням тільки скільки часу знадобиться, а скільки грошей треба, щоб опалити, а електрику?
– Мамо, не переживай, ми впораємося, – хотів перекласти тему Олег, але мати його перебила.
– Ах, впораєтеся? Виходить, гроші нікуди подіти? А для матері зайву копійку шкода?
Олег був готовий провалитися від сорому перед батьками Наді. Вони жодного разу нічого не попросили у дочки із зятем, самі намагалися допомогти, чим могли, а Ніна Олексіївна переходила всі межі.
– У мене все готове, – поспішила згладити ситуацію Надія, – йдіть до столу.
Вечір пройшов у напруженій атмосфері, а коли батьки поїхали, погодившись і Олегову матір довезти до будинку, Олег зітхнув.
– Я постараюсь щось придумати, щоб мама зрозуміла, що ми не дійні корови. Нам час уже про малюка задуматися
Надія посміхнулася.
– Вже не треба замислюватись! Все само собою сталося.
– Серйозно? – Олег розхвилювався, як дитина, яка отримала довгоочікуваний подарунок, – не можу повірити!
А Надя обійняла його і прошепотіла:
– А ти повір!
Тепер у пари почався новий клопіт. І вони були настільки щасливі, що навіть не помітили, що Ніна Олексіївна давно їм не дзвонила.
– Треба сьогодні мамі подзвонити, – сказав Олег, – дізнатися, як почувається.
І в цей час у двері постукали.
– Мамо, а ти чому з дорожньою сумкою? Кудись зібралася? – Запитав розгублений Олег, а Надя притулилася до одвірка, в передчутті біди.
– Куди зібралася? До вас приїхала! Ти знаєш, воно й добре, що будинок великий, тепер і для мене знайдеться кімната, а так де б я оселилася? Молодці, що великий будинок звели.
– Я не зрозумів, мам, ти про що взагалі?
– Та поживу з вами, що ти не зрозумів?
– А по-очому? – Олег навіть заїкатися почав, не знаходячи слів.
– Так, Маша ж приїхала додому. Той ірод обдурив її. Нічого вони не купили, жили весь цей час з його п’ючими батьками, а як гроші закінчилися, він її на вокзал і відвіз.
– Ну, і в чому проблема? – Все ще не розумів Олег. – Вона приїхала додому, а ти чому з дому виїхала?
– Ну, Маші треба якось своє життя влаштовувати? Сім’ю час мати, вона страждає. Ну і що я їй заважатиму? А у вас місця багато, хоч у футбол грай, то що мені кімната не знайдеться, чи що?!
– Не знайдеться! – рішуче сказав Олег, – вистачить з мене мотузки вити! Мою квартиру продала, свою, причому, з відібраною у мене часткою, Маші залишила! Ні, мамо, годі! Я довго терпів. Готовий був навіть допомагати тобі, але ти перейшла всі межі! Ми з Надею чекаємо на дитину, і нам дуже хочеться жити так, як ми хочемо.
– Та це вона тебе налаштувала проти мене та сестри! До неї ти таким не був, синку! Ти ж підкаблучником став! Сину, схаменись! Покажи їй, хто в хаті хазяїн! А ми з Машею до твоєї хати переїдемо, щоб тобі не було самотньо. Житимемо, як раніше, зустрінеш ще жінку, яка твою сім’ю цінуватиме. Синку, схаменись! Жінок може бути багато, а мати та сестра єдині!
– Мамо, це ти схаменися!
Олег помітив, як тремтить осторонь Надя, схопив з підлоги сумку і пішов до дверей.
– Я викличу тобі таксі і більше ніколи сюди не приїжджай! Якщо ти не змогла зрозуміти досі, що Надя моя єдина жінка, то говорити нам з тобою більше нема про що. Вибач, мамо!
Повернувшись додому, Олег обійняв дружину, а вона з тугою дивилася на нього:
– Може, не треба було так? Все-таки, мама.
– Скажи, а вона пам’ятала, що я її син?
Надія знизала плечима і, поклавши голову на міцне плече коханого чоловіка, ніжно обійняла його.