Лара не почула, як чоловік прийшов, і продовжувала розмову з подругою. Після почутого Дмитро схопив куртку та вибіг із квартири. На вулиці йшла злива, але це його не лякало
Дмитро схопив куртку та вибіг із квартири. На вулиці йшла злива, але це його не лякало.
— “Не можу більше поряд із нею перебувати! Весь мозок винесла!” – думав він дорогою.
Довелося йти пішки, адже днями він віддав машину до автомайстерні. Злива, холод, вітер…
— “Так, не погода, а мрія! Ще хтось може стверджувати, що природа не має поганої погоди, чopтoвi романтики” – подумав він.
Останнім часом у них із Ларою зовсім нічого не клеїлося. Йому вже навіть почало здаватися, що їхній шлюб хтось наврочив. Адже раніше було так добре. Вони були по-справжньому щасливі.
Він став під дах чужого будинку і почав згадувати щасливі моменти їхнього сімейного життя.
— Дімко, подивися, яка чудова мушля! Давай заберемо її із собою!
— Ну звичайно, як ти захочеш, так і зробимо.
Діма підняв Лару на руки і почав кружляти її на заході сонця. Вони були дуже щасливі. Тоді він зробив їй пропозицію і потім вони одружилися. Їхнє сімейне життя було досить спокійним. А все тому, що Діма робив так, як казала Лара.
— Хочеш на дачу? Негайно поїдемо!
— Хочеш брендові чоботи? Звісно, куплю!
— Хочеш вдруге за рік на море? Давай!
Він ніколи і ні в чому не відмовляв. Собі – так. До останнього тягнув із ремонтом машини. Аж до того, що вона перестала заводитись і в автомайстерню її довелося везти на евакуаторі. А Лара йому ще за евакуатор висловила. Адже довелося на нього розщедритися.
— Міг би Лешці подзвонити. Трос вам на що?
— Лара, як ти не розумієш? Не можна було її так вези. Там без варіантів.
— Ну, так, простіше було розщедритися на евакуатор. Зайві 5 тисяч, напевно, у тебе.
— Я не мав іншого виходу. Чи ти пропонуєш кинути машину на узбіччі? – намагався виправдатися Дмитро.
— Що толку вже говорити? Через тебе мені довелося перенести запис до косметолога.
Діма не розумів, чому Лара завжди свої інтереси ставила вище за його проблеми. Якоїсь миті не витримав, зірвався і пішов з дому пізно ввечері. Потім зрозумів, що йти йому нікуди і повернувся додому. Він дуже здивувався, коли побачив світло у вікні.
Того вечора діти були з бабусю, а до дружини прийшла її подруга Аліна. Вони сиділи на кухні і розмовляли за келихом вина.
— “Дивно, замість спробувати мене зупинити, вона з подругою ляси точить. Взагалі не переживає, де я і як”. – подумав чоловік.
— Я не розумію, навіщо ти його терпиш, якщо він тебе взагалі не влаштовує? – Запитала її Аліна.
— Ти знаєш, раніше все було інакше.
— А зараз?
— А зараз він зовсім змінився і на жмота перетворився.
— “Я? У жмота? Та я останню копійку на неї витрачаю. Як тільки мова повертається так казати?
— Тоді чому не розлучишся?
— Напевно, сила звички. Та й там все не стабільно. Поки що нікуди йти.
— У якому значенні там? Це вона зараз про що?
Діма підійшов трохи ближче, але намагався зробити це якомога тихіше. Він не хотів, щоб його помітили. Адже розмова тільки продовжувала набирати обертів і щоразу ставало все цікавіше.
— Він так і не розлучився із дружиною?
— Куди там. Ти ж знаєш, що Артем страждає від жалю, от і не може кинути цю курку.
— Ну, так, є таке – засміялася Аліна і вони стукнулися келихами.
— “Стоп! Який Артем? Яка курка? Про кого вона зараз?
— Але, він обіцяв мені, що цього місяця він точно розлучиться.
— То коли він таке сказав?
— Так, коли я ночувала у нього у вихідні. Головне своєму сказала, що мені до матері треба. А ти знаєш, як він “горить бажанням” її бачити. Ну, а сама до готелю і до Артема.
— Та гаразд? – Здивувалася подруга.
— Так Так.
— І він нічого не запідозрив?
— Так, куди там! Далі за свою роботу він нічого не бачить і не помічає.
— “Оце так! Значить у неї ще й коханець є!
У цей момент Діма дуже хотів зайти на кухню і влаштувати дружині справжнісінькій скандал. Але дуже боявся не стриматись і вдарити її. Ще й за свідка.
Потім проблеми і посаду за таке міг би втратити. Тому взяв себе до рук і попрямував до виходу. Злива так і не припинилася. Але йому було вже начхати. Він йшов під дощем і не розумів, як таке може бути.
Просто в голові не лягало, як дружина могла завести коханця? Ну, гаразд, якби він до неї погано ставився, уваги не приділяв, мало заробляв. Але ж він робив усе як вона хотіла.
Проте Ларі було лише вічно мало. Навіть зараз їй стало мало чоловіка, і вона вирішила завести коханця.
Це дуже дивно, адже їхнє інтимне життя не перестало від цього страждати. Навпаки, він дивувався, що Лара почала поводитися ще більш розкуто.
— “Тепер зрозуміло, де вона всьому цьому навчилася. Тьху! Гидота яка!”.
Діма набрав номер свого друга Лехи і напросився до нього. Той, звичайно, не відмовив йому. До того ж, у Льохи була дуже привітна дружина, яка розуміє її (на відміну від Лари).
— Проходь давай. Ти чого такий мокрий?
— Погоду бачив?
— Та я пам’ятаю, що ти поки що без машини. Думав хоча б на таксі додумаєшся приїхати.
— Прогулятися хотілося.
— Потім у кімнату зайшла його дружина Марина і сказала:
— Ну, і чого ти до людини причепився? Не бачиш, у якому він стані. Дімо, візьми, випий чай.
— Вона простягла йому гарячий чай. Діма подякував їй. Потім Марина залишила їх наодинці.
Діма розповів другові все, як є. Той його уважно вислухав і потім промовив:
— Так, ти, звичайно, вибач, але від Ларки це цілком очікувано.
— Чому ти так думаєш?
— А тому, що їй всього і завжди мало було. Скільки б ти не вкладав у неї, їй усе не так.
— Є таке – з гіркотою промовив Діма.
— Знаєш, кого вона мені нагадує?
— Кого?
— Бабу з казки “Золота рибка”. Тій теж завжди всього мало було. Тільки потім вона залишилася біля розбитого корита. Ось і Ларку на твою чекає така ж доля.
— Ти думаєш?
— Звичайно. Будь-яка інша на руках тебе носила б і постійно пироги тобі пекла. Ось вона, наприклад, давно тобі щось готувала?
Діма задумався і відповів:
— Я не пам’ятаю. Ми постійно їду з ресторану замовляємо.
— Ось про те й мова. Запитів у неї набагато більше, ніж ти.
Однак Дімі не давалло спокою зовсім інше питання.
— А як же Артем? Хто він взагалі такий?
Леха з подивом посміхнувся і запитав:
— Невже ти одразу не здогадався? Ми ж із Ларкою однокласниками були.
— Ну і?
— Так ось разом із нами Артем навчався. У шкільні роки він за нею тільки так ухльостував, але вона йому гарний відворот поворот дала. А потім тебе зустріла.
— Ну припустимо. Але стільки років минуло… Леха засміявся.
— Наївний, ти, Дім. Нещодавно у нас вечір зустрічей випускників був. Пам’ятаєш?
— Пам’ятаю. Лара якраз на нього збиралася та просила відвезти її на нашому сімейному автомобілі.
— Ну, то з того самого моменту у них із Артемом усе й закрутилося. Ти бачив би їх тоді. Втім, не хочу тобі душу травмувати. А я ж попереджав тебе щодо нього.
Тут Діма згадав розмову з Льохою, коли він розповів йому про той випадок і танець Лари та того самого Артема. Але він не надав цьому особливого значення. Виявилося, що друг не помилився.
— Вирішено, я з нею розлучаюся.
Цієї ночі Діма не ночував удома, а на ранок прийшов додому, щоб повідомити дружину, що йде від неї. Який був його подив, коли він побачив, що її речей немає. На тумбочці була обручку та записка:
— “Я покохала іншого. Не шукай мене і прощай”.
Він сів на підлогу і голосно засміявся. А потім все життя шкодував, що не закотив їй того вечора скандал і не висловив усе, що думає про її розбещеність і зраду.