У Артема не стало мами. Не стало ще при його народженні. Виховала його тітка Рита – рідна сестра матері. – Артеме, давай пообідаємо, а потім поговоримо, – якось сказала Рита. – Мий руки й сідай за стіл. Я зварила твій улюблений курячий бульйон і насмажила пиріжків з картопелькою. Вони пообідали. Тітка Рита посадила Артема поруч. – Артеме, одразу прошу, пробач мені якщо зможеш, – сказала вона. – Ти не все знаєш! Мені останнім часом почала снитися… Твоя справжня тітка Рита. – Стривай, мамо, ти щось плутаєш! – ахнув чоловік. – Що значить справжня тітка Рита? Це ж ти! Артем не розумів, що вона таке каже
– Я стара пройдисвітка, відвези мене в будинок для людей похилого віку, Артеме! – тітка Рита сиділа в кріслі, загорнута пледом у поганому настрої.
Артему здалося, що його мама кілька разів поривалася йому щось розповісти, стискала театрально руки, як якась актриса.
Повертала голову набік і ворушила губами, наче репетирувала.
Потім тітка Рита повернулася і сказала Артему:
– Артеме… Мені треба тобі в дечому зізнатися! Ой, ні, я не можу, краще віддай мене в будинок для людей похилого віку, я тобі жити заважаю, відвези мене туди!
– Мамо, мамо, ну перестань, перестань і заспокойся, ну що ти кажеш? Якщо тебе щось турбує, ти скажи, або я викличу лікаря? – зовсім засмутився Артем. – Я на роботу з’їжджу і скоро повернуся. І не говори так більше, мені тяжко все це чути!
…Артем поїхав на роботу, але всі думки були про маму, про його улюблену матусю.
Так він називав свою тітку Риту, коли ще не знав, що вона старша сестра його матері. Так називає її й тепер.
Матуся…
Вона його виховувала від народження, чула його перші слова, раділа його першим крокам. Співала йому пісеньки, годувала з ложечки. Її дбайливі руки і люблячий погляд захищали маленького Артема від усіх негараздів.
Пізніше, коли Артем став старшим, тітка Рита показала йому фотографію його мами Іри і все розповіла.
Розповіла, що вона сама з дитинства була слаба. Та й її молодша сестра Іра теж.
Заміж ані Рита, ані Ірина не вийшли, батьків поховали і жили удвох у великій батьківській квартирі. Ірині було вже за сорок, коли вона зустріла чоловіка. Він їй багато наобіцяв, а потім покинув.
Дитину Ірина вирішила залишити, але при пологах її не стало, здоров’я було дуже слабе, та й вік. І маленький Артем залишився з тіткою Ритою…
Артем був їй вдячний, він ніколи не відчував себе сиротою. Його тітка, а точніше мати, він її завжди рахував і рахуватиме мамою, була найдобріша і найгарніша на світі.
Бо ж вона була вже немолодою, але не розгубилася. Продала квартиру батьків і купила іншу, меншу. А на ті гроші вони й жили, і Артем ні в чому не потребував.
Чому вона сьогодні так дивно говорила? Невже у мами щось вже зі здоровʼям з памʼяттю? Треба терміново шукати хорошого лікаря, бо ж матуся – єдина рідна людина для Артема!
Коли Артем повернувся, тітка Рита вже заспокоїлася, посміхалася. Але в її очах був неспокій.
– Артеме, давай пообідаємо, а потім поговоримо. Мий руки і сідай, я зварила твій улюблений курячий бульйон і насмажила пиріжків з картоплею.
Вони пообідали, поговорили про щось незначне.
Потім тітка Рита зібралася з духом, посадила Артема поруч, як у дитинстві, коли вчила його читати, або вони разом малювали. Очі її сповнилися сльозами, наче вона чогось боялася.
– Артеме, одразу прошу тебе, пробач мені якщо зможеш. Жодної корисливості у мене не було, просто я любила тебе і не хотіла, щоб ти потрапив до дитячого будинку! Та й я була зовсім самотня, а коли брала тебе на руки… Ох… Ти для мене – весь сенс мого життя! – сльози покотилися її щоками, але вона стиснула губи і витерла зрадливі сльозинки хусткою.
– Мамо, ну я це все знаю, про тебе і про маму Іру, навіщо ти плачеш? Все ж добре, мамо, ми ж разом? – Артем із подивом встав зі стільця, сів на підлогу біля її ніг і взяв її руки в свої. – Не плач будь ласка!
– Пробач, ти не все знаєш, Артеме! Мені останнім часом почала снитися… Твоя справжня тітка Маргарита Вікторівна.
Вона просить мене розповісти тобі правду, і якщо я цього не зроблю, то мені не буде спокою ні на цьому, ні на тому світі!
– Стривай, мамо, ти щось плутаєш! Що значить справжня тітка Рита? Це ж ти!
– Все було не так, Артеме, не зовсім так! – вона погладила його по голові, як у дитинстві. – Ну слухай, я розповім тобі правду…
…– Мені було п’ятдесят п’ять, коли мене звільнили на пенсію. Жила я все життя одна, у маленькій квартирці за містом, мені її після дитбудинку дали.
Сім’ї у мене не було, рідні також.
І раптом я побачила оголошення – потрібна нянька і помічниця по господарству. Та ще й з проживанням.
Зраділа я, от і буде підробіток!
Знайомитись поїхала, двері відчинила мені жінка і ми обидві… Прямо розсміялися.
Ми були приблизно одного віку і дуже схожі, дуже!
Тільки я темненька була, це зараз я сива, а вона блондинка.
Це була твоя тітка Рита.
Ти був зовсім маленький і я почала їй допомагати. Твоя тітка оформила опіку і ще працювала.
Потім вона вирішила продати велику квартиру і купити за містом меншу. А гроші покласти на рахунок.
Переїзд дався їй дуже важко, вона мала слабе серце. Ми тільки переїхали, речі розібрати до ладу не встигли. Я пішла в магазин, повернулася, а ти галасуєш!
Я не зрозумію, де Рита, на кухню зайшла, а вона лежить… Почала швидку викликати, а ти плачеш, за мене ручками хапаєшся, чіпляєшся.
Звик до мене, та й мені ти вже був, як рідний.
Поки швидка їхала, я що тільки не передумала. Коротше, коли запитали документи Рити, я дала свої, ось що я зробила. А сама стала твоєю тіткою Рита…
Тітка закрила обличчя руками і замовкла.
Артем теж мовчав, усвідомлюючи те, що почув.
Потім він підійшов і обійняв стару жінку,
– Мамо, не хвилюйся так, ти нічого поганого не зробила. Дякую тобі, у мене була і є мама і мій теплий і затишний будинок. І ми завдяки тобі не самотні люди…
Через тиждень Артем із мамою поїхали на цвинтар.
Поруч із могилкою Ірини, його мами, була інша.
– Тут похована твоя справжня тітка Рита, а написане моє ім’я – Аліна. Прошу тебе, поховай мене поряд і віднови справедливість, перестав правильно пам’ятники, гаразд? – попросила вона Артема.
– Звичайно, мамо, тільки я хочу, щоб ти жила зі мною довго.
Я не знав іншої мами, і ти для мене теж справжня. Я люблю тебе і знати нічого не хочу.
І впевнений, що моя мама Іра і справжня тітка Рита нас з тобою пробачили.
Ось приведу я тобі невістку, ти станеш свекрухою і ми тобі народимо онуків, чи правнуків, навіть не знаю, як назвати.
І все в нас буде добре, а ти ні в чому не винна, якщо по-людському розсудити!
Вона поклали квіти на двох могилках і пішли.
Артем притримував матір під руку, щоб вона не оступилася.
Бо ж вони один для одного так само – найрідніші люди на світі…
…Аліна Михайлівна незабаром побачила дуже гарний сон.
Їй наснилася Рита, а поряд стояла її молодша сестра Ірина.
І вони бажали Аліні й Артему добра і здоров’я.
Дякували, що вона розповіла йому правду, не побоялася.
І раділи, що Артем тепер знає все про своїх близьких, бо ж це так важливо – знати істину…