Поліна поверталася додому з важкими пакетами у руках. Жінка шваидко піднялася сходами, зайшла у квартиру. – Дмитро, я вдома. Візьми сумки, – гукнула вона з коридору. – Ти чому так рано? – одразу запитав чоловік. – А ти не радий? – усміхнулася Поліна. – Ну радий звісно, – закивав Дмитро. – Сумки візьми, – повторила вона. – Пішли одразу розберемо. Що там смачненького, – сказав Дмитро, ведучи Поліну на кухню і закриваючи двері. – А двері навіщо зачинив? Ми ніколи не зачиняли. Ти якийсь дивний. Пропусти, мені треба переодягтися, – Поліна відсунула чоловіка вбік, вийшла в коридор і застигла від побаченого

Поліна бігла додому радісна. Щойно у них у компанії сталися перестановки. Новий начальник зробив, так би мовити, рокірування майже всього персоналу на свій розсуд. Цілий місяць він спостерігав як усі працюють, і ухвалив рішення. Їй пощастило, як і багатьом, підвищили і зарплату додали. Звільнили лише кілька людей. І ще Поліні видали премію за успішний проект. Сюрприз, дуже добрий сюрприз для неї.

Відразу після зборів усіх відпустили на цілих півдня раніше. А попереду ще два вихідні.

Поліна думала, чим би потішити чоловіка. Може, на шашлики? Чи до батьків? Ні, не до батьків. Там відпочити не вдасться.

Надбавка була, як не можна, вчасно. Дмитро тільки, що звільнився і вирішив розпочати свою справу. Він давно хотів відкрити автомайстерню. Не те, щоб він любив поратися з машинами. Їздити йому дуже подобалося, а працювати він збирався найняти людей.

– Я ж буду господар, не копатись мені в залізі, для цього є спеціально навчені люди. – казав він усім.

Поліна зайшла до найближчого супермаркету, набрала продуктів, і розглядала торти. Який із них взяти? А може зекономити гроші та обійтися тістечками? Так, тістечка будуть кращими. Гроші ще стануть у нагоді, коли ще цей прибуток піде від його бізнесу. Та ще й батькам Дмитра віддавати треба, вони дали гроші синові, хоч і під слово честі, але в борг.

Поліна вже піднімалася на другий поверх і мріяла про свою квартиру, а не орендовану. Вона заробляє добре, Дмитро розкрутить свій бізнес. Життя попереду чекає просто казкове, тільки треба трохи зачекати.

– Дмитро, я вдома. Візьми сумки.

– Ти чому так рано?

– А ти не радий?

– Ну радий звісно.

– Сумки візьми.

– Пішли одразу розберемо. Що там смачненького. – Сказав Дмитро, ведучи її на кухню і закриваючи двері.

– А двері навіщо зачинив? Ми ніколи не зачиняли. Ти якийсь дивний. Пропусти, мені треба переодягтися, – Поліна відсунула його та вийшла.

Вона побачила, що хотів приховати чоловік. Сусідка тихо пробиралася з кімнати до виходу. Сюрприз. Ось він ще один сюрприз. Хороший чи поганий, покаже лише час.

– А ти що тут робиш?

– Я… за сіллю зайшла, вже йду.

– Сіль на кухні, а ти що в кишені її носиш?

– Ні… це… не встиг мені Дмитро насипати, ти прийшла.

– Солі немає. Іди.

Поліна одразу зрозуміла, що тут відбувалося. А вона розмріялася про квартиру, машину. А ще хотіла його смачною вечерею побалувати, тістечка купила. Добре, що не торт, бо зараз би так і одягла б його йому на голову. А вихідні? Не буде жодних шашликів, пікніка, свята. Вона взагалі йому нічого не скаже про підвищення, про збільшення зарплати. Прощення не буде.

– Ну, і що це було?

– За сіллю приходила. Вона ж тобі сказала.

– А чого без солі пішла?

– Не знаю, де вона.

– А ліжко чому у такому вигляді?

– В якому?

– Не треба вигадувати. Я чудово знаю, що тут відбувалося. Я йду, мені важко тут навіть перебувати.

– Поліна, ну почекай, ну вислухай мене. Вона сама прийшла, та й ми не встигли. Ну правда. Ну, Поліна.

– Не нукай. А краще упаковку підбери, біля ніжки ліжка.

Дмитро нахилився, і вона там лежала. Доказ! Тепер не відвертиться.

– Вибач. Давай переїдемо. Вона правда сама. Давай я вечерю сам приготую. А завтра знайдемо квартиру. У нас все буде добре. – Дмитро почав розбирати сумку.

– Все буде добре, але тільки вже окремо. А сумку не чіпай. – Поліна забрала пакети з продуктами до коридору, а сама почала збирати речі.

– А ти куди на ніч дивлячись?

– Ще не ніч. Не плутайся під ногами.

Вона зібрала речі та викликала таксі. Куди їхати вона навіть не подумала, головне піти. Піти і не заридати.

Дмитро сидів на ліжку, обхопивши голову руками. Розважився, називається, думав він. Що робити, він не знав. Зайняв гроші у батьків, роздав свої борги. Бізнес, а бізнес був лише приводом. Який із нього бізнесмен. Він збирався сказати у майбутньому, що його бізнес накрився. Борги віддавати планував із зарплати дружини, вони ж сімʼя. Зарплата у неї хороша, а тепер стала ще більшою, тільки він цього не знав. Поліна б його зрозуміла, а тепер.

Поліна все збирала ретельно, щоби нічого не забути і не повертатися. Речей було небагато. З особистого лише ноутбук, одяг та білизна. Квартира не своя, і тому Поліна намагалася обходитись малим. Подати на розлучення треба одразу, вирішила вона.

Ключі на тумбочці сама вона вже в таксі.

– Куди їдемо?

– Поки не знаю, давайте прямо. Зараз я зроблю дзвінок та вирішимо.

Поліна зателефонувала до господині квартири. Та мала не одну квартиру, яку вона здавала. Розповіла, що у квартирі, яку вона залишила, житиме лише її чоловік. Попросила допомоги із пошуком житла. Завдяки щасливому випадку одна з квартир звільнилася.

– Я зараз під’їду з ключами, адресу скину.

І ось Поліна вже оглядає квартиру.

– Тут навіть ближче до роботи діставатись. Я згодна, та й виходу немає.

– У вас щось трапилось?

– Я подаю на розлучення. Ви там з моїм чоловіком договір оформите, поки що з моїм чоловіком. І тут можемо одразу підписати.

– Поліна, я тобі вірю, ви у мене давно знімаєте, підпишемо пізніше. Бо я не підготувалася, так швидко не чекала. Ви розташовуйтеся, а мені час.

– Дякую, до побачення.

– Чекай, забула сказати. До цієї квартири іноді приходить мій кіт. Якщо тобі не заважатиме, то нехай приходить іноді. Тут жила моя мати, це її кіт. Він сумує. Її не стало два роки тому, а він усе ходить. Звичайний сірий кіт, але вгодований. Йому чотири роки, зовсім молодий. Він шкребеться у двері, і назад проситься. Сподіваюся ви подружитеся. Його можна не годувати, я живу поряд.

Ось і почалося нове життя. Різкий поворот. Плакати? Щось вже не хочеться. Поліна зварила собі каву та відкрила упаковку з тістечками. Тільки потім вона почала розбирати свої речі. Як добре, що пакети із продуктами вона прихопила із собою. Одній їй вистачить на довго.

Поліна згадала про кота. Прочинила двері, хоч нічого не чула. Кіт поважно, як господар увійшов і одразу пройшов на кухню.

– Ну, і чим тебе пригостити? Сметану будеш?

Звичайно, сметана йому сподобалася. Після цього кіт завалився на ліжко.

Так вони й почали жити. Рано вранці разом виходили з дому, а ввечері кіт сидів біля дверей і чекав на Поліну з роботи.

Справи в Поліни йшли добре. Одна вона багато не витрачала, а відкладала гроші на свою квартиру. Після розлучення її витрати значно зменшились.

Дмитро після розлучення посварився з батьками. Вони дізналися, що син їх обманув, і грошей від нього не видно. Квартиру його попросили звільнити, та й платити не було чим. Сусідка, з якою його спіймали, була одружена. Окрім батьків йти було нікуди.

Сюрпризи того далекого дня були добрі всі. Адже якби не підвищення, не дізналася б вона про зради чоловіка, не розлучилася б і не купила квартиру. Та й чоловіка нового не знайшла б.

І щоб тоді було? Віддавала б борги чоловіка його батькам, вірила б і сподівалася.