Ось і їдь у голі стіни. Хоч із робітниками там ночуй – мені все одно. Безсоромна. Дивиться мені в очі і бреше. А ти мені подобалася! Я за тебе заступалася, між іншим, коли ви щось поділити не могли з моїм сином.
Свекруха залетіла до кімнати несподівано. Ельвіра в цей момент переодягалася. Вона здригнулася і поспішила якнайшвидше натягнути футболку. Хотіла обуритися і попросити Зою Миколаївну більше не робити так, але з вигляду свекрухи зрозуміла – та не в дусі. І чого вона так злилася? На роботі якісь проблеми? Жінка працювала у бібліотеці. Там рідко траплялося щось неприємне. Хто влаштовуватиме скандали в бібліотеці? Та й начальству особливо нема за що звітувати. А що ще так сильно стурбувало свекруху? Жодної думки в голові не було.
– Щось трапилося? На вас немає обличчя! – Занепокоїлася Ельвіра.
– Яка безсоромна! Подивіться на неї. Язик повертається в тебе такі запитання мені ставити? Сама нічого не хочеш сказати?
Видно було, як трясе Зою Миколаївну, а от чому? Гарне питання, тільки відповіді на нього Ельвіра не знала.
– Мовчиш! Звичайно! Даю п’ять хвилин, щоби звільнила мою квартиру, злодійка! І мені байдуже, куди ти підеш. Тільки з поваги до сина я не звертатимуся до поліції, але посмієш затриматися тут довше – так і знай, викликаю поліцейських.
– Зоя Миколаївно, чому ви такі слова кажете? Я ніколи не брала нічого чужого. Чому ви ображаєте мене?
– Ти вкрала мій фамільний перстень! Зізнайся хоча б, кому ти його продала, щоб я могла викупити. Ох, моє бідне серце! – Жінка схопилася за серце і важко дихала.
– Я не брала ваш перстень. Нічого у вас не брала.
– Вчора ти забиралася, а коли пішла – перстень зник. Як ти смієш тепер виправдовуватись і говорити, що не брала нічого? Скажи мені, де він, Елю! Відведи від гріха, а то я звернуся до поліції, так і знай. Вчора тобі несподівано видали премію на роботі. Тепер зрозуміло, як ти планувала виправдати зникнення мого персня. Думала, ніхто не здогадається? Чи не подумає на тебе? А я одразу зрозуміла, що це ти його вкрала! І продумала історію, звідки в тебе з’явилися гроші. Молодець! Нічого не скажеш.
Зоя Миколаївна металася від розпачу. Видно було, що вона сама не розуміла те, що відбувається. Ельвірі прикро стало, що її звинувачували в тому, чого не робила насправді. Вона багато разів потрапляла у ситуації, з яких здавалося і немає виходу, але ніколи жодної копійки ні в кого не взяла. Коли дівчата в магазині, де підробляла Еля під час навчання, обважували та обманювали покупців, сама вона робила все чесно. Якось їй навіть подарували велику шоколадку за чесність. Знайшовши гаманець на зупинці, Еля зателефонувала його власнику, щоб віддати знахідку. Хоч там і лежала сума, яка могла на той момент допомогти їй, але брати чужу дівчину не стала. Так вона познайомилася тепер із своїм чоловіком, Михайлом.
– Я забиралася, але я не чіпала ваш перстень. Навіщо брати ваші речі? Ми з Мишком самі заробляємо. І у вас пожити вирішили тільки щоб не платити зайві гроші за оренду, доки йде ремонт у нашій квартирі. А премію я справді отримала. Так хочете, можете моєму начальнику зателефонувати та спитати. Він все підтвердить.
– Ось і їдь у голі стіни. Хоч із робітниками там ночуй – мені все одно. Безсоромна. Дивиться мені в очі і бреше. А ти мені подобалася! Я за тебе заступалася, між іншим, коли ви щось поділити не могли з моїм сином. Нічого нічого! Я зараз подзвоню Мишкові і все йому скажу про тебе. Може, замислиться – чи потрібна йому така дружина.
Вислуховувати образи Ельвіра більше не могла. У неї не залишалося жодної сили на це. Очі запекло від сльоз, що нахлинули, а в грудях боляче стало, ніби хтось з силою вдарив у сонячне сплетіння. Схопивши теплу кофту та сумочку, в якій були гроші та карти, Еля кинулася до вхідних дверей.
Серце клекотіло десь у районі горла.
Її звинуватили у крадіжці!
Такий випадок був багато років тому. Еля навчалася у п’ятому класі. Однокласниця, з якою вона дружила, витягла з сумочки вчительки гроші та якесь брязкальце. Цю дрібничку вона засунула в портфель Елі, а коли почалася перевірка, ту звинуватили у крадіжці. І батьків до школи викликали. Батько одразу заявив, що його дочка ніколи не пішла б на такий жахливий злочин, що злодія знайшли не там. Кілька днів Еля не могла толком їсти і пити. Вона пропускала школу і навіть лінувалася встати з ліжка – так сильно на ній позначилося звинувачення. У результаті справжню злодійку вдалося викрити. Перед Елею вчителька вибачилася, звичайно, але осад залишився. І тепер знову.
Телефон у кишені деренчав, а Еля просто йшла вперед, втираючи сльози, які не переставали котитися з її очей. Вона дісталася найближчого парку, звалилася на лаву і тільки тоді знайшла в собі сили, щоб дістати телефон і відповісти чоловікові.
– Ель, ти де зараз? Я відмовився від роботи після дзвінка мами. Вже у машині. Зараз виїжджатиму.
– У парку неподалік будинку. Міг би не відпрошуватись. Я в порядку.
– Чую по голосу, як ти в порядку. Сталося якесь непорозуміння. Я розберуся, ти не хвилюйся головне.
Щойно чоловік приїхав і присів на лаву поряд з Ельвірою, їй одразу стало легше і тепліше. Здавалося, що всі негаразди залишилися позаду, але вона про всяк випадок вирішила уточнити:
– Ти віриш, що я нічого не брала?
– Звичайно вірю! Мама, мабуть, знову перекладала свої прикраси, або впустила, і він закотився кудись. Та й навіщо тобі?
– Вона вважає, що премія, яку мені вчора виплатили, – це сума, виручена за кольцо. Ну чи перстень. Маячня, розумію. Я навіть не знайшлася зі словами, нічого не сказала практично на своє виправдання. Ти знаєш, що в дитинстві вже одного разу я зіткнулася з такою несправедливістю.
– Тихіше! Все буде добре.
Михайло обійняв дружину і заспокійливо погладив її по спині.
– Підемо додому? Я поговорю з мамою, ми розберемося в цьому непорозумінні. Ти здригнулася. Бракувало ще захворіти.
– Ні я не хочу. Вибач, але я не зможу. Точно не зараз. Погана була ідея заощадити та тимчасово пожити у твоєї мами.
– Мабуть так. Мені дуже шкода, що тобі знову довелося вислуховувати безпідставні образливі звинувачення на свою адресу. Тоді я зараз відвезу тебе до готелю. Поїду до мами і постараюся розібратися в усьому. Заодно й наші речі зберу.
– Це буде чудове рішення. Спасибі тобі за підтримку. Мені приємно, що ти віриш мені.
– А як може бути інакше? Адже я знаю свою дружину. І ніколи не одружився б з безчесною людиною. Стривай… а коли він зник?
– Твоя мама сказала, що вчора.
Михайло стиснув зуби, але свої висновки залишив при собі. Йому хотілося спочатку переконатися, що мама справді не засунула кудись прикрасу і не впустила її.
Чоловік відвіз дружину до готелю, а сам поїхав до матері. Зоя Миколаївна вже чекала на нього. Відразу почала голосити, що не чекала такого удару в спину від невістки.
– Я ж її за дочку другу приймала, а вона!
– Вона нічого не брала, мамо. Даремно ти звинуватила у всьому Елю. Вона чесна і ніколи не візьме чужого. Згадай, як вона повернула мій гаманець у минулому.
– Це вона винагороду чекала, може грошей їй здалося недостатньо і розраховувала більше отримати?
– Мамо, – обурився Михайло. – Вона ні копійки не взяла, хоч я й наполягав на винагороді. Еля не крала твій перстень.
– Ти мене не переконаєш, що в нього виросли ніжки, і він утік сам. Це вона зробила. Більше не було кому.
– А я так не думаю, – похмуро відповів Михайло.
Думкам, що спали на думку, вірити зовсім не хотілося. Позбутися їх теж не виходило. Вони настирливою мухою крутилися в голові. Хоч чоловік і пішов шукати перстень матері, але інтуїція підказувала, що він не помилився, і тільки одній людині відомо, куди поділася прикраса насправді.
Півроку тому Михайло із дружиною приїхали до матері відзначати Новий рік. Вони вирішили, що залишаться на ніч, а потім поїдуть до батьків дружини. Тоді із сумочки Ельвіри зникли гроші. Вона була впевнена, що їх брала, але знайти так і не змогла. А ще її улюблений браслет. Складнощів зловити злодюжку не склало – молодша сестра Михайла, Маша, прокололася своєю поведінкою. Потім вона клялася і божилася, що більше ніколи, що її юнак примусив її вкрасти все і принести йому гроші.
Михайло повірив сестрі. Ельвіра теж не сварилася з нею. Браслет дівчина повернула, бо на свята закласти його нікуди не вдалося, а ось гроші встигла витратити. Розповідати матері про такий неприємний інцидент Михайло не став. Він провів виховну бесіду з хлопцем Марії, і сестра розійшлася з ним того ж дня. Вона не звинувачувала брата, казала, що давно треба було це зробити. Обіцяла, що тепер зустрічатиметься лише з правильними хлопцями.
І він повірив.
Сестра жила зараз у орендованій квартирі зі своєю подругою, змогла переконати матір допомогти з орендою, бо так їй зручніше добиратися до університету. Через велику різницю у віці стати друзями з молодшою сестрою не вийшло. Та й прикладом теж не вийшло, адже у молоді зараз свої кумири, на яких вони намагаються рівнятись. Загалом, спілкувалися вони не настільки, але одне Михайло знав точно – вчора Маша приїжджала в квартиру, щоб взяти деякі продукти. Все скаржилася, що з підробітками не щастить, а на одну стипендію не витягнеш.
Перевіривши все в кімнаті матері вздовж і поперек, Михайло не став тягнути і одразу рвонув до сестри. Він намагався додзвонитися до Маші, але вона не брала слухавку, а коли приїхав до квартири, жахнувся від того, як вона постала перед ним. Що там за вечірка була – зрозуміло відразу стало по різкому запаху алгоколя, що вдарив у ніс.
– Ти так вчишся, так? – зашипів Михайло на сестру.
– Ти приїхав мене лікувати? Я вже доросла, сама можу вирішувати, як мені вчитися і як жити взагалі, тож спізнився, братик. Займайся своїми справами.
– Я й займусь. Прямо зараз поїдеш зі мною і розкажеш, куди заклала перстень. На ці гроші гуляєте, га?
Марія миттєво почервоніла.
– А може, мені одразу в поліцію звернутися? Щоб вас тут пов’язали? Адже незрозуміло чим ви балуєтеся. Речі свої заїдеш забереш завтра, більше в цю дірку не повернешся. Посмієш слово проти сказати, я не тільки матері розповім, чим ти займаєшся, а й батькові подзвоню.
Хоч батько давно пішов із сім’ї, але Марія боялася його. Тому що він частенько робив їй дорогі подарунки і переказував їй із місяця на місяць гроші, про які нічого не знала мати. Жодної стипендії дівчина не отримувала насправді, а за навчання їй платив батько. Вона боялася розчарувати його і перестати отримувати подарунки, яких так потребувала.
Розуміючи, що брат не жартує та готовий викликати поліцію, Марія повідомила своїх друзів, що змушена залишити їх. Хтось навіть спробував втрутитися, зупинити її, але Михайло виглядав надто переконливо. Він одразу дав зрозуміти, що якщо встануть на його шляху, то можуть получити.
Марія плакала в машині Михайла, казала, що вона не вміє жити інакше, що судити він її не сміє, адже кожен має свою дорогу. Тільки її сльози анітрохи не чіпали. Свого часу Михайло намагався зробити, щоб зблизитися з сестрою, допомогти їй вирости правильно, але вона не слухала його. І ось у що це все вилилося.
– Ти почнеш нове життя, а якщо ні… допомоги не чекай. Відвезуть у ментовку, сама розбиратимешся.
Марія розповіла, до якого ломбарду здала перстень. Власник зовсім не зрадів вимогі Михайла повернути прикрасу за ту суму, за яку отримав її, але коли зрозумів, що справа може торкнутися поліції, одразу ж поспішив залагодити конфлікт.
Зупинятись на цьому Михайло не планував. Він наказав Марії самостійно розповісти матері всю правду, адже через неї постраждала безневинна людина.
Тяжко було, проте страх, що все дійде до батька, приземляв її. Марія розповіла матері, що це вона вкрала перстень. Сказала, що соромно було просити гроші, а прикрасу мати давно не вдягала, тож дочка вважала, що вона й не помітить його зникнення.
– Як же так, Машенько? Як ти могла так вчинити? А я ж на Елю зірвалася. Звинуватила людину, яка насправді цього не робила. Ти могла попросити більше грошей. Навіщо було красти мої прикраси? – схлипнула Зоя Миколаївна.
Щойно сімейні розбірки закінчилися, Михайло зібрав речі спочатку і повернувся до готелю. Він розповів дружині про те, що сталося.
– Треба ж! А я ж викинула той випадок із зникненням грошей та браслета з голови. Після звинувачень Зої Миколаївни навіть думати ні про що до ладу не могла, тому така думка не спала на думку.
– Та навіть якби ти згадала, то мати навряд чи повірила тобі. А от коли злодюжка сам зізнався, там уже й доходить, що ти образив невинного. Все буде гаразд тепер. Я завтра покваплю хлопців, адже знайомі увійдуть у становище і закінчать все швидше, щоб ми повернулися до своєї квартири. А поки що поживемо тиждень у готелі. Я домовився, нам зроблять гарну знижку за те, що одразу за весь час заплачу. І бог із ними, з грошима. Заробимо нові. Головне, щоб душевний стан був у нормі.
Наступного дня Зоя Миколаївна попросила Ельвіру про зустріч. Вона вибачалася, але осад все одно залишався. Звичайно, Еля не злилася на жінку, проте все одно не хотіла повертатися до її квартири. Все повторилося як і минулого разу – невинну людину звинуватили, а потім вибачилися. Та навряд чи це тепер допоможе стерти з пам’яті пережитий стрес. Краще сотню разів подумати, отримати докази, а лише потім звинувачувати та проклинати когось.
Марія начебто стала на шлях виправлення, але довго не протрималася. Вона знову повернулася до своїх друзів, почала лаятися з матір’ю і вимагати грошей. І зрештою залишилася ні з чим. Навіть батько поставив її перед вибором, а згодом припинив фінансування. Довелося екстрено влаштовуватися на роботу в рибний магазинчик і стояти за прилавком. Михайло сподівався, що хоча б праця позбавить маревних ідей його молодшу сестру, але яка там? Вечорами мчала до своїх друзів, і всі гроші зливала на гуляння з ними.