Ні переїзд на нову квартиру, ні робота – ніщо не тішило Олега… – Та не може він цю свою Таню забути, – сказала своєму чоловікові Миколі мати Олега. – Може з нею поговорити? Чому вона так з нашим сином? Микола розсердився. – Рито, ти що не розумієш?! – вигукнув він. – Вона ж дочка Геннадія! – Не розумію я, до чого тут Геннадій? – сказала Рита. – Таня хороша дівчинка. Якщо вони кохають один одного, то в чому проблема? А її батько Геннадій, просто завжди був скромний. А насправді він хороша людина… Декілька днів Микола ходив задумливий. А потім зібрався, нікому нічого не сказав, і кудись поїхав
– А Олег де? – запитав Микола Юрійович. – Що, знову не в настрої?
Чоловік прийшов з роботи з наміром порадувати сина. Директор пообіцяв взяти його на хорошу посаду. Бо ж Микола Юрійович людина шанована в колективі.
Ось і син буде з ним поряд, його шляхом піде.
Пів року тому вони переїхали на нову квартиру. А син працюватиме, одружиться, і з часом і молодим можна буде окрему квартиру купити.
Тільки от дівчини у нього немає. Ніяк не може забути цю свою… Таню зі старої квартири…
Вона жила у сусідньому будинку і була дочкою колишнього однокласника Миколи Юрійовича – Геннадія.
А з Геннадієм у Миколи були давня сварки, ще зі школи.
Микола завжди був активний і намагався скрізь бути першим. Навчався він добре, цілі собі в житті ставив, ну і всього досяг, в принципі.
Ще й на першій красуні класу – Риті, одружився.
І навчання він закінчив, і на хорошу роботу влаштувався. Син у Миколи росте, квартиру от обміняли з доплатою на новішу ближче до центру.
А таких, як Геннадій, Микола не дуже поважав. Дратували його невдахи…
Вічно у цього Геннадія з навчанням погано. Та й людина він ненадійна. Наобіцяє, а потім не зробить.
Причини все в нього якісь – то мати слаба, то грошей немає.
Цей Геннадій завжди один був, хлопці його не любили.
І коли Микола Юрійович рік тому дізнався, що його сина Олега з донькою Геннадія – Тетяною бачили, то його це обурило до глибини душі!
Не для доньки Геннадія він хлопця ростив, щоб потім його онуки були схожі на цього невдаху!
Тому Микола Юрійович і дав їй грошей після тієї неприємної історії.
Непрямо він відчував якусь свою провину. Хоча насправді й провини нічиєї там не було, просто безглузда випадковість…
…Таня тоді подзвонила до них у двері. Микола Юрійович їй відчинив.
– Здрастуйте, а Олег вдома? – запитала вона і одразу збентежилася – вперше ж ось так зайшла.
А Микола Юрійович вирішив одразу це діло і припинити.
– Привіт, зайди на хвилинку, – сказав він. – Олег скоро прийде…
Він хотів їй тільки пояснити, що в Олега інші плани, що одружуватися йому рано і що вони з Тетяною не підходять один одному.
Але раптом хтось почав стукати і дзвонити у двері. І Микола Юрійович впізнав голос… Геннадія!
– Відкривай, я знаю, що Тетяна в тебе! Одягнулася, побігла вертихвостка, так і знав, що до твого Олега. Я їй кажу, що бачив Олега, нема його вдома, а вона не повірила. Медом їй ніби тут намазано! Та й до тебе, Миколко, жінки завжди липли. Ану швидко відкривай!
– Не відкривайте, тато роботу втратив, от і погульбанив з того всього. Його несправедливо звільнили! – побіліла Таня, почувши голос батька. – Він взагалі-то не гульбанить, але дуже засмутився, от і таке… Йому багато не треба…
Було видно, що Тані й соромно за батька, і шкода його.
– Відкривай, інакше я сам відкрию, відчиняй давай! – галасував Геннадій
– Заспокойся, іди проспись, ніхто тут твою Таню не образить. Ти сам її засмутив своїми веселощами! – гукнув у відповідь Микола.
Але Геннадій від цього ще більше завівся…
– Чуєш, ти, щасливчику! Я все розповім твоєму синові, що вона була в тебе і ви були вдвох, недолугий ти старий! Краще відкрий двері!
Геннадій знову почав стукати в двері, що було сили.
Микола Юрійович розізлився і різко відчинив двері.
Геннадій заскочив у коридор, зашпортався і втримався за Таню.
Вона аж відсахнулася. Вперше був батько у такому вигляді.
Таня вибігла з квартири, теж зашпорталася і… Опинилася на сходах…
– Тетянко, дочко! – Геннадій одразу посерйознішав і побіг до неї. – Через тебе все, Миколо!
Микола Юрійович теж вискочив з квартири і одразу викликав швидку.
З Геннадієм йому взагалі не було про що розмовляти…
Приїхала швидка. Все обійшлося, дівчина сказала, що сама зашпорталася.
Але Микола Юрійович усе вже обдумав і перед випискою Тані з лікарні заїхав до неї.
Микола Юрійович запропонував їй грошей, бо ж і гіпс наклали, а це не дуже зараз і дешево.
– Перестань зустрічатися з Олегом, йому рано одружуватися, та й взагалі! – сказав він їй.
– Чому я вам так не подобаюся, що я зробила вам поганого? – тихо спитала Таня.
На якусь мить Миколі Юрійовичу стало її шкода.
Але він не став піддаватися жалю, і як міг м’яко сказав:
– Зрозумій, дівчинко, так буде краще всім. Тож бери, і не відмовляйся…
Микола Юрійович залишив на її тумбочці конверт із грошима.
Не чекаючи відповіді Тані, він вийшов з палати…
Олег був дуже засмучений, що Таня не стала з ним більше спілкуватися. Вона сказала, що він їй ніколи не подобався і в неї інші плани і що все було несерйозно, ніби як жартома…
Олег намагався її зустрічати із занять з фізкультури та масажу. Але Таня не хотіла його більше бачити…
Ні переїзд на нову квартиру, ні робота, ніщо тепер не тішило Олега.
– Не може він цю Таню забути, а вона його жене. Може з нею поговорити? Чому вона так з ним? – запропонувала Миколі дружина.
Той сердився:
– Рито, ти що не розумієш?! Вона ж дочка Геннадія!
– Не розумію я, а до чого тут Геннадій? – сказала Рита. – Таня хороша дівчинка. Якщо вони і справді кохають один одного, то в чому проблема?
А її батько Геннадій, наш з тобою однокласник, просто завжди був скромний і боязкий.
А насправді він непоганий був хлопець, це все ваші хлопчачі проблеми.
Хоч би хтось йому допоміг, так ні! Усі були проти нього!
Рита, цією заявою дуже здивувала Миколу.
– Ти б себе краще згадав! – закінчила дружина.
Декілька днів Микола Юрійович ходив задумливий.
Невже він неправий, що в життя сина втрутився?
Бо ж і справді, коли він на Риті одружуватися зібрався, її батьки й вигляду не показували, що Микола простакуватий для їх доньки.
Це Микола пізніше зрозумів і дуже був вдячний їм.
А сам взяв, і ось так вчинив недобре…
Він зібрався, нікому не сказав, куди йде, і поїхав до Геннадія.
Той, коли побачив Миколу, то дуже здивувався, але Микола Юрійович одразу перейшов до справи.
– Слухай, Геннадію, – почав гість. – Пора нам забути старі образи й недомовки.
Тим більше, що вони всі недолугі якісь і були. Нам треба про дітей наших поговорити… Олежик мій дуже за твоєю Тетяною сумує, а вона його жене. Дозволь мені з нею поговорити сам на сам?
Геннадій дуже здивувався, але дочку все таки покликав:
– Тетяно, ходи сюди, є розмова!
А сам одразу вийшов, як і обіцяв.
Микола Юрійович зустрів колючий погляд Тані й відвів очі.
Але потім зібрався і сказав:
– Ось що, Таню… Не правий я був. Винен я і перед тобою, і перед Олегом. Любить він тебе, та ти й сама знаєш про це. Вибач мені за ту недолугу умову. Я не мав права тобі таке говорити!
Ці слова давалися Миколі Юрійовичу нелегко. А Таня так само строго дивилася на нього і мовчала.
– Ну, вибач, що мені зробити, щоб ти вибачила? Обіцяю, що буду… Дуже хорошим свекром і дідусем вашим дітям, – несподівано сам для себе навів останній вагомий аргумент Микола Юрійович.
І тут він помітив, що очі дівчини потеплішали.
– Ну то що, Олежик зайде до тебе ввечері? – з надією запитав Микола Юрійович.
І Таня згідно кивнула…
Пізно ввечері Олег щасливий, як ніколи, прийшов додому.
– Мамо, тату, я з Тетянкою помирився! Та ми й не сварилися, це було якесь непорозуміння, але тепер все стало ясно!
Микола Юрійович спохмурнів – невже Таня розповіла Олегу про ту угоду?
– Тату, Таня мені розповіла, що це ти їй допоміг з процедурами та відновленням. Вона дуже вдячна. Я і не думав, тату, який же ж ти добрий, дякую! – і Олег міцно обійняв батька. – А зі мною вона знаєш чому не хотіла спілкуватися? Бо переживала, що бачте слаба вона була і мені не потрібна. Смішно, правда?
Син прямо сяяв від щастя.
Микола Юрійович подумки оцінив – треба ж, яка Таня мудра, як повернула все…
З Геннадієм у процесі підготовки до весілля Микола поступово зблизився і був приємно здивований.
У нього вдома багато його руками було зроблено. Він хоч і мовчун, а руки золоті!
Дітей вони одружили, а самі якось непомітно раптом друзями стали.
Микола Геннадія на таку роботу влаштував, де його нарешті гідно оцінили.
Та й взагалі виявилося, що у чоловіків багато спільного, незважаючи на те, що вони такі різні.
Тож тепер Микола з Геннадієм найкращі друзі! Онуків чекають…
І сподіваються, що внуки візьмуть все найкраще від своїх чудових дідів!