У Марини зі Степаном зовсім не ладналося сімейне життя. Вони постійно сварилися. Зібравшись із духом, Марина подала на розлучення. – Будь що буде! – вирішила жінка. І вони таки розлучилися… Поки ділили майно, то жили разом. Весь цей час Степан поводився так, щоб робити Марині якнайбільше незручностей! Був сварливим. Із сином спілкуватися перестав взагалі. Батьки Марини пообіцяли їй, що віддадуть гроші, які збирали на навчання онуку. Там уже набралася хороша сума… Марина додала її до своїх грошей і купила квартиру! І, як за помахом чарівної палички, через два місяці сталося несподіване
– Ой, Марино, як я за тебе рада, що розлучатися передумала! От і розумничка, от і добре! Навіщо сім’ю руйнувати? Ви з Степаном така гарна пара! Син у вас росте. Як хлопчику без батька? Молодець!
Алла дивилася на свою подругу, і душа в неї раділа. Не розлучиться! А то он що вигадала, навіщо? Матірʼю-одиначкою ставати? Це нелегко.
Вони сиділи вдома в Алли на кухні, пили чай. Марина заїхала до неї після роботи, щоб сказати про важливе рішення. Місяць тому вони з чоловіком вирішили розлучитися і подали заяву.
Спершу Марина як на крилах літала. Алла дивувалася, дивлячись на подругу. Вона ж така щаслива виглядала, як на розлучення подала. Очі сяяли, говорила безупину. Планувала майбутнє. Квартиру треба поділити, візьме кредит. Нічого, впорається якось…
Зате все в неї налагодиться в особистому житті. Обов’язково когось зустріне і щасливою стане. Їй ще сорока немає, молода зовсім.
А тепер раптом передумала розлучатися. І Алла дуже зраділа за подругу.
Але якийсь внутрішній голос шепотів їй, що вона нещира.
І радіє вона зовсім не через те, що сім’я збереглася…
Коли Марина почала з таким завзяттям планувати майбутнє, Алла злякалася – а раптом у неї все вийде?!
І зустріне Маринка якогось принца свого. І буде щасливою. Адже зі своїм Степаном за всі роки у неї світлі дні на пальцях можна перерахувати…
Степан дуже сварливий. Усі нерви Марині вимотав. Вона вже на межі була перед розлученням. Дивно, що він навіть не був проти. Сказав, що разом заяву подавати підуть.
А потім почав потихеньку задню давати. Начебто вже й не хоче розлучатися.
Сказав, що змінився, став тепер іншим. Що можна спробувати спочатку все розпочати. Пообіцяв, що все в них тепер буде добре. Ну, Марина і піддалася…
Але було легше зараз порадіти за подругу, що сім’я збереглася, аніж потім, якби вона розлучилася, спостерігати, як вона раптом щасливою стане. І заздрити…
…А от Марина навпаки вважала Аллу найщирішою і найкращою подругою. Всі інші в один голос їй твердили, щоб вона йшла швидше від свого Степана, поки ще молода. Нема чого на нього своє життя витрачати й здоров’я.
Марина думала, що ось які подруги – хочуть, щоб вона скоріше стала розлученою жінкою, одинокою матір’ю.
Більшість із них самі самотні. Не бажають їй добра, заздрять тільки. Хоча насправді виходило зовсім інакше.
І якби Марина все добре б обміркувала, то зрозуміла б головне – адже як тільки розлучення почало втілюватись у її житті, у неї одразу з’явилося стільки енергії!
Стільки планів, стільки всього одразу захотілося. Життя заграло фарбами, з’явилася надія на щастя!
…А тепер Марина сиділа навпроти Алли, вся принишкла, якась згасла, втомлена, зовсім без сил.
– Та яка я молодець, – тихо сказала вона. – Просто вірити хочеться, що Степан зміниться.
– А він зміниться, навіть не сумнівайся! Зрозумів, що може втратити тебе.
– Перестань, Алло. Якщо бути до кінця чесною, то жодних ілюзій щодо цього я не маю. Люди не змінюються. Я просто запереживала через розлучення. Переживаю, що не потягнути кредит на квартиру…
– Не переживай! Все буде добре! – Алла намагалася як могла підтримати подругу.
Алла розлучилася раніше за Марину. Але вже сто разів гірко пошкодувала про це. Тому що її колишнього чоловіка із Степаном не порівняти взагалі – день і ніч! Хороший у неї був чоловік…
І вечерю сам приготує, і попере, і в магазині все закупить, продукти й інше, що додому треба.
Іноді навіть краще за неї справлявся з усіма справами. І з донькою постійно порався.
Але Аллі було не догодити. Їй чомусь здавалося, що її чоловік найгірший. І що тільки варто їй розлучитися, як вона одразу зустріне гідного мужика, під стать їй.
Але йшли роки, гідні всі кудись поділися. А її навколо нех тепер скрізь якісь незрозумілі й невиразні чоловіки. Ну зовсім не підходять на роль супутника життя!
І дуже скоро стало ясно, що гідним був якраз її колишній чоловік. А вона просто прорахувалася, коли розлучилася з ним.
Алла хотіла повернути його назад, а там уже нова жінка з’явилася, зайняла її місце.
Зовсім інша картина була у Марини. Степан був недолугим чоловіком і батьком.
Зате скільки гонору!
Вважав себе рідкісним красенем, найдостойнішим із усіх чоловіків!
З дружиною зовсім не рахувався. Прибиральниця, куховарка і нянька дитині. Все!
Марина спочатку дуже любила Степана. Була на початку їхнього шлюбу така вся жива, енергійна, весела.
Але поступово вогник у її очах згас. Вона з гордої красуні поступово, не одразу, стала на непомітною тихонею.
Степана, втім, це цілком влаштовувало. Аби працювала не покладаючи рук, обслуговуючи його, і слухалася беззаперечно.
Після невдалого розлучення Степан трохи притих. Кілька місяців у сім’ї в них все було більш-менш спокійно. А потім все почалося спочатку. Сварки, докори, галас…
Але цього разу сил у Марини вже не було зовсім. Почала сваритися із сином. У хлопчика вік якраз важкий настав, навпаки треба з ним терплячою бути. Але от тільки як?! З такими нервами…
Тепер Алла постійно відчувала свою провину. Адже вона так умовляла Марину не розлучатися!
Тепер її постійно турбували думки про те, що докотилася вона вже до отакої заздрості до своєї подруги.
І одного разу Алла не витримала, почала розмову про розлучення.
– Марино, послухай мене, будь ласка. Я була неправа, визнаю. Тобі треба було розлучатися! Аніж отак терпіти, краще одній. Я розлучена, але й то щасливішою виглядаю за тебе!
– Я не зможу, – Марина закрила обличчя руками.
– Але ж дуже багато хто розлучається! І якось живуть? Справляються? Чим ти гірша за них?
– Так, я гірша, мабуть. Так життя складається.
– Життя складається… А ти його інакше склади! Як тобі треба!
– Де я з сином житиму?
– Купиш квартиру в кредит. Як і планувала спочатку.
– І до старості виплачувати?
– Ну чому ж одразу до старості?
– А ти порахуй! Арифметика проста.
Алла замовкла. Вона дивилася на подругу і не могла підібрати потрібних слів.
– Марино, звідки ти знаєш, як все буде? Може, все не так буде, а інакше?
– Як?
– Ну… Я не знаю… Якось по-іншому… Одним словом, розлучайся. І крапка!
– Алла права, – думала Марина. – Та я й сама знаю, що так далі жити не можна. Але що робити?
Ще кілька місяців тяглася сумна і важка сімейна історія Марини.
Якоїсь миті посипалося здоров’я. То одне, то інше… Вже не було стільки сил, як раніше, щоб справлятися з усіма справами. Догоджати у всьому великому пану – чоловікові.
Сварки стали частішими. Але найнеприємніше було в тому, що Степану було абсолютно байдуже самопочуття дружини.
Її нездужання тільки нервувало його. Щоразу він дорікав їй у тому, що вона вдає слабість, ще більше вимагав ідеальної чистоти і свіжозготованих обідів і вечерь.
Коли Марина просила сина допомогти їй по господарству, сходити в магазин, то Степан одразу ж починав сварку.
Не чіпай, мовляв малого, йому треба вчитися! І взагалі, нічого жіночі справи хлопцю доручати, виросте потім підкаблучником.
Зібравшись із духом, із останніх своїх сил, Марина знову подала на розлучення. Будь що буде!
Вони з Степаном таки розлучилися.
Поки вирішувалося питання з розподілом майна, жили разом.
Можна було б піти до батьків, але мати з татом жили в іншому кінці міста.
Синові було б дуже далеко зі школи додому добиратися. Та й квартирка у них малесенька, всім не розміститися до ладу.
Весь цей час Степан поводився так, щоб робити Марині якомога більше незручностей.
Був сварливим. Із сином спілкуватися перестав взагалі.
Батьки Марини ніколи не втручалися у її сімейне життя. Але після розлучення дуже підтримали дочку.
Коли Марина поскаржилася, на Степана, батько прийшов до них і строго відчитав колишнього зятя.
Сказав, щоб той навіть не думав сваритися. Буде йому за це, нехай навіть не сумнівається!
Потім батьки пообіцяли дочці, що віддадуть їй гроші, які збирали на навчання онукові. Там уже набралася доволі пристойна сума. Марина додала її до своїх грошей і купила квартиру. Щомісячний платіж вже не здавався їй таким непідйомним.
І, як за помахом чарівної палички, через два місяці сталося несподіване!
Їй запропонували підвищення на роботі. Причому досить суттєве! Життя потихеньку налагоджувалося…
Це дивно, але роз’їхавшись із колишнім чоловіком, Марина вже через півтора місяця зустріла свого майбутнього чоловіка, Віктора.
Познайомилися на роботі.
Віктор був великим начальником у місті. Його всі знали. А ще він був самотнім. Марина йому дуже сподобалася. Почали зустрічатись, потім разом жити. Щоправда, розписалися тільки через чотири роки.
Але життя Марині змінилося так, що тепер, згадуючи себе колишню, вона думала, що це була не вона!
То була зовсім інша жінка. Будучи заміжньою – самотня і нещасна…
Грошові проблеми зникли миттю. Суму за квартиру, яку вона збиралася виплачувати до старості, було виплачено буквально за кілька місяців.
З Віктором Марина нарешті стала щасливою. Знову, як у юності, сяяли її очі. Зникли усі недуги. Захотілося жити. Їхня домівка наповнилася веселим жіночим сміхом!
Подруга Алла не встигла почати заздрити Марині. Тому що сама зустріла чоловіка і вийшла заміж вже через рік, навіть раніше за свою подругу!
А познайомилася вона з майбутнім чоловіком на дні народження Марини, який святкували у ресторані.
Там зібралися тільки родичі і найближчі друзі. Чоловік був найкращим другом Віктора. І він був вільний, нещодавно розлучився.
– А я, недолуга, вмовляла тебе не розлучатися! Пробач мені! – сказала якось Алла Марині.
Вони обійнялися.
– Ти тут ні до чого, – відповіла Марина. – Просто так і мало бути. Це доля…
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.