Вікторія прийшла на роботу, поставила сумку на стіл, ввімкнула комп’ютер. – Віка, можеш мене привітати! – до неї в кабінет забігла її подруга Юля. – З чим? – не зрозуміла Віка. – Я вчора була на побаченні! І цей чоловік просто чудовий! – радісно щебетала Юля. – Ого! Я тебе вітаю! І хто ж цей незнайомець? – усміхнулася Віка. – Ти його не знаєш, але я вас обовʼязково познайомлю. А зараз я тобі покажу його фото, – Юля взяла свій телефон, відкрила на ньому фотографію і повернула екран до подруги. Вікторія глянула на фото і ахнула від побаченого

– Мій Микита, зробив мені пропозицію, – радісно повідомила Віка своїй колегі та подрузі Юлі, прибігши на роботу, така вже у неї була звичка все бігом, і частенько скрізь спізнювалася.

Начебто й прокидалася рано вранці, все встигала, але ніяк не могла вийти з дому на п’ятнадцять хвилин раніше, не в її характері це було. Буває таке. Зате потім все бігом і бігом.

– Ого, вітаю, – посміхнулася Юлія, дивлячись на годинник. – Як це ти примудряєшся на останній секунді влетіти в кабінет, не запізнитися і так постійно. Дивись хоч на весілля не спізнися, коли весілля?

– Юля, сама не знаю як, – щоразу думаю вийти трохи раніше з дому, але за щось та зачеплюсь: то чашку від кави вимити треба на ходу, не люблю брудну залишати, то взуття поправляю в коридорі, то телефон забуду, повертаюся, то згадую раптом, що телевізор не вимкнула, повертаюся, ні, все гаразд, – говорила Віка, включаючи комп’ютер.

– Весілля ще не призначили, ми навіть заяву не подали, от завтра поїдемо. Я така рада Юля, ми з Микиткою зустрічаємося вже півтора роки і ось він дозрів. А я теж не проти, пора вже сім’ю створити, таки двадцять чотири роки, – сміялася Віка.

– Ну давай заводи сім’ю, дітей, тобі це потрібно. А мені не хочеться обтяжувати себе чоловіком та дітьми. Я жінка вільна, кого хочу, того люблю. Ось зараз є у мене кілька чоловіків, зустрічаюся і з тим і з іншим.

– Юля, а якщо вони дізнаються, що ти так… – схвильовано спитала Віка.

– А як дізнаються? Один працює на заводі в одному кінці міста, а інший часто по відрядженнях мотається та працює в офісі, неподалік мого будинку.

– Зрозуміло, але я б так не змогла, – відповіла Віка.

– Звичайно, ми з тобою різні, наче дві планети, – сміялася Юлія.

Хоча Юля з інститутських часів була для Віки прикладом для наслідування. Завжди цілеспрямована та впевнена в собі, гарна, і на відміну від Віки ніколи не звертала увагу на думку оточуючих. Їй було абсолютно байдуже, хто і що про неї скаже. Після інституту вони розлучилися, але Юлія за деякий час прийшла працювати в офіс, де працювала Віка, навіть і не домовляючись. Під час зустрічі обидві зраділи.

– Тобі не нудно з Микитою, – якось спитала Юля. – За твоїми словами, він спокійний і ти від нього не чекаєш ніяких сюрпризів, мені здається так жити не цікаво. Все рівно і рівно, як це говориться: «тиша, та гладь…»

– Ні, не нудно, ми ходимо в кінотеатр, у кафе, на базі відпочинку кілька разів були, будиночок знімали, – казала Віка, – мене все влаштовує.

– Ось, тому ми з тобою різні, мені завжди подобається ходити по вістря леза, хочеться незвичайних та гострих відчуттів, тому не хочеться заводити сім’ю, де суцільна побутова рутина, – посміхалася Юля. – Ще не вистачало мені прати, прибирати, прасувати. Є в мене пара хлопців, що називається «для здоров’я». Я їх одразу ж попередила, що заміж не поспішаю і не хочу, жодних претензій та зазіхань на мою свободу, – впевнено говорила, Юлія.

Не розуміла Вікторія колегу, але не втручалася і не переконувала, кожен живе, як хоче, а Юля не з тих, хто дослухається порад навіть подруги.

Якось прийшла Юля з обідньої перерви в радісному настрої, у неї була зустріч із одним із двох чоловіків, з якими вона проводить час.

– Уявляєш, заявив мені, що любить мене і хоче, щоб я вийшла за нього заміж, тобто перевести стосунки на новий рівень, – обурено ділилася вона з Вікторією, попиваючи каву. – Сказала ж йому, жодних зобов’язань та спільних проживання, не кажучи вже про дітей. А йому бачите дітей хочеться, дозрів. Коротше відправила його кудись подалі…

Віка слухала колегу і думала, що вона б так ніколи не змогла. Адже життя так і влаштоване, щоб дві половинки знаходили одна одну, та й далі по накатаній.

– І що, тепер зустрічатимешся з Андрієм і все?

– Не знаю, життя покаже, – відмахнулася Юля, і взагалі, мені сім’я ні до чого, я будую кар’єру. Хочу заробляти пристойно, ні від кого не залежати і жити на повну котушку.

Микита запросив Вікторію до ресторану відзначити його день народження та заодно подання заяви до ЗАГСу. Розмістилися за столиком біля стіни, і чекали на замовлення, коли раптом Віка побачила Юлю. Вона сиділа спиною до неї і не могла бачити колегу. Юлія була не одна. Навпроти неї сидів видний чоловік, стильно одягнений, в окулярах із дорогою оправою. Вона не надто впадала у вічі.

По тому, як поводилася Юлія, і як періодично він стискав ніжно її руку, було видно, що це побачення. Вікторія не стала підходити до них, тим більше була з Микитою. Юлія так і не бачила її, натомість у Віки був повний огляд. Вона ніяк не могла зрозуміти, що тут не так. А потім дійшло: цей чоловік їй знайомий. Тільки от ніяк не могла збагнути, звідки він їй знайомий і де вона його бачила. Віка трохи відволіклася від думок і вирішила, що не варто псувати вечір:

– Микита ще запідозрить щось не те, він налаштований відзначити свій день народження, а я тут витріщаюся на якогось чужого чоловіка.

Вікторія змогла викинути з голови того чоловіка та Юлю, добре посиділи, потанцювали, були тільки вона та він. А вранці за чашкою кави раптом згадала. Перед закінченням інституту Юля запросила Віку на весілля до своєї двоюрідної сестри.

– Віка, ти маєш піти зі мною на весілля, моя тітка Інна виходить заміж вдруге, це молодша сестра моєї матері, всі будуть парами, а я одна. Саме я зі своїм хлопцем посварилася. А наречений молодший за Інну на п’ять років, та ще й при грошах.

– Юля, так я там нікого і не знаю, – відповіла Віка, не дуже задоволена тим, що Юля нічого краще не придумала, як притягнути її саме туди на весілля.

Але відмовити не змогла, Юля наполягала, вона і тітку її бачила вперше і нареченого її теж. Ось і згадала Віка, і її немов осяяло.

– Оце так! Виявляється, Юля зустрічається з чоловіком своєї тітки, тобто з родичем, нехай і далеким.

На роботі вона не сказала, що бачила в ресторані Юлю, вирішила, що та сама розповість. Але вона раптом сказала:

– Уявляєш, Віка, я і з другим своїм хлопцем порвала. Раптом він також заявив, що такі наші стосунки його не влаштовують. Вік у нього бачите, підходить для створення сім’ї: і робота хороша, і квартира, і машина, ще й дачу вирішив будувати. І головне мені прямо сказав, що з такою, як я, яка ні до чого не зобов’язує, йому не по дорозі. Начебто вже й придивився іншу. Ось так виходить, що він мене бортанув … Ну я особливо і не засмутилася, і дійшла висновку, що краще зустрічатися з одруженим чоловіком.

– Як так, Юля?! Тобі абсолютно байдуже, що він зраджуватиме своїй дружині, – запитала в замішанні Віка. – Для мене одружений чоловік – табу, навіть і не дивлюсь у бік одружених. Та й як тобі самій, ти ж розумієш, що його треба ділити з дружиною. Ой, Юля, не розумію.

– А що тут такого, – спокійно відповіла колега. Рано чи пізно одруженому чоловіку захочеться на боці гострих відчуттів, та й чоловіки – вони такі, майже всі гуляють від дружин. Якщо десь щось підвернеться, жоден не відмовиться.

Вікторія не розуміла колегу. Вона навіть вже й почала почуватися не спокійно і приміряла цю ситуацію на себе.

– Напевно, Юля не одна така. А раптом ми з Микитою одружимося, і на нього хтось позариться. Не хотілося б мені такого, – і зрадницький черв’ячок сумніву потихеньку почав її турбувати.

А колега продовжувала впевнено:

– Одружений чоловік точно не пропонуватиме мені перевести стосунки в іншу площину, у нього сім’я. А мене це влаштовує. Адже я нічого не потребую від нього, мені головне здоров’я. А на громадську думку мені начхати, ти мене знаєш. А чи дізнається його дружина чи ні – це його проблеми.

Вікторія зі здорового роздуму зрозуміла, що переконувати колегу марно. Вона була завжди такою цілеспрямованою. Є мета, вона йде до неї, як таран, зносячи все зі свого шляху.

Тому Вікторія зізналася, що бачила її у ресторані.

– Ого, а я тебе не помітила. Значить упіймала мене… А ти з Микиткою своїм була?

– Так, відзначали його день народження… – вона промовчала, що подали заяву до ЗАГСу.

Юлія голосно засміялася і промовила:

– Ну ти за свого Микиту не хвилюйся, оскільки він не в моєму смаку, – а колезі це не сподобалося.

Вікторія запитала:

– Юля, а той чоловік, адже це був він? – Вона свідомо не назвала його, а та спокійно допила каву і закінчила:

– Ну так він, чоловік моєї тітки. А що, гарний, нормальний чоловік, без комплексів та заскоків!

– А раптом твоя тітка дізнається?

– Ну, якщо він розумний, вона не дізнається, я не скажу. Ну, а дізнається… – це їхні проблеми, мені що? Він до речі навіть натякнув, що може чесно зізнатися дружині, але я проти, тому він мовчатиме. Може його совість хвилює? Та мені байдуже, чий він чоловік, подруги, сестри, тітки. В мене просто свої потреби.

Після цієї розмови Вікторія вирішила, що на весілля Юлію не запросить, хоч дату вже призначили. Не розуміє вона свою колегу, вже й подругою її не називає.

– Подруга – це та, яку розумієш і яка розуміє тебе. А Юля правильно каже, що ми з нею, як дві планети. Я її не розумію, і дуже сумніваюся, що вона мене розуміє, – думає Вікторія.

На весілля Юлію не запросила, а та навіть не образилася, у неї зовсім інші поняття про сімейне життя, та вона й сама завжди каже:

– Ну, не створена я для сім’ї, у мене інше призначення, – а яке, Вікторія так і не розуміє.

Джерело