Павло повернувся додому з роботи. – Кохана! Я вдома! – гукнув він до дружини. Марина не відповідала. Чоловік зайшов на кухні і застав там дружину. – Щось сталося? – запитав Павло, помітивши, що Марина дуже засмучена. – А це ти мені скажи! – відповіла жінка. – Я тебе не розумію, – розвів руками Павло. – А я тобі зараз поясню, – єхидно посміхнулася дружин, відкрила свій ноутбук, і повернула його екраном до чоловіка. – Павло, як ти це поясниш?! Павло глянув на екран ноутбука і остовпів від побаченого
Дивовижний час – початок весни. Повітря ще морозне, але вдень сонце вже розтопило сніг на дахах, і кришталеві бурульки кидають веселі бризки на перехожих.
Як до речі придумали колись революційно налаштовані жінки свій день саме 8-го березня, не припускаючи, що він перетвориться на весняне романтичне свято.
Всюди продавали квіти, і на кожному кроці зустрічалися чоловіки з букетами та заклопотаними обличчями.
Марина йшла серед цієї веселої метушні, мимоволі піддаючись загальному настрою, але одна тривожна думка не давала повністю поринути в це радісне очікування свята.
– Що чекає на мене вдома? Що вигадав чоловік сьогодні? – думала Марина.
Вона згадала, як на останньому курсі інституту Павло 8-го березня влаштував свято для всієї групи на дачі власним коштом, а всі дівчата отримали шикарні букети.
Вже був призначений день їхнього весілля. Усі веселилися, вітали майбутніх молодят. Дівчатка заздрили, а Марина прикинула, що бюджет цього заходу дорівнював приблизно тій сумі, яку їй вдалося зібрати за кілька місяців, щоб купити все необхідне для вбрання нареченої.
Марина виросла у провінційному містечку, рано втратила батька. Вони з мамою так само вперто, як та відчайдушна жабка з притчі, збивала “молоко”, щоб вибратися із злиднів і стати на твердий ґрунт.
Мама вчила дочку не сумувати, задовольнятися малим, а великим і важливим вважати здоров’я, здібності та зовнішні дані як приємний бонус.
Мамині заповіді Марина добре засвоїла і завжди дивувала сусідок із гуртожитку тим, що, живучи на стипендію та підробітки, завжди мала невелику фінансову “подушку безпеки”.
Павло ріс у забезпеченій родині. Блакитноокий, гарний, лагідний хлопчик, пустун і веселун, але при цьому спортсмен і відмінник був світлом в очах у батьків і ні в чому не знав відмови.
Серед друзів Павло мав славу “свого хлопця”, завжди готовим прийти на допомогу, як у серйозних справах, так і в організації походів та вечірок.
Ніколи не рахував своїх грошей, не цікавився, хто і скільки вклав у подібні заходи, чим користувалися деякі не дуже порядні друзі.
На початку стосунків Павло підкорив Марину своєю щедрістю – подарунками та квітами без приводу, дорогими квитками на концерти, щоденними милими дрібницями.
Після весілля чоловік продовжував балувати її знаками уваги. Тільки незабаром молода дружина зрозуміла, що їхні спільні плани щодо ремонту квартири, придбання меблів та нової машини так і залишаються планами на папері. Їхніх непоганих зарплат вистачає лише на поточні витрати.
Спільні походи по продукти закінчувалися сварками. Марина намагалася розрахувати сімейний бюджет на місяць, скласти план покупок, визначити суму на продукти, відкласти щось на стратегічні цілі.
– Молодець, Марина, – хвалив чоловік. – Згоден повністю.
Але в супермаркеті, де Марина планувала витратити на продукти не більше запланованої суми, на касі сяючий чоловік висунув до оплати дорогу пляшку ігристого, виконану у формі жіночої фігурки, руки якої піднімалися до шийки у вигляді виноградної лози.
– Павло, – обурилася дружина, побачивши ціну. – Здається, не передбачається жодного свята. Я не помічала в тебе потяг до ігристого без приводу.
– Та Бог із ним, з ігристим, – захоплено відповів чоловік. – Ти подивися, яка пляшка! Витвір мистецтва! Жінка як на картині. Можна подарувати комусь на свято чи день народження.
Дівчина на пляшці єхидно посміхалася, а Марина тяжко зітхнула.
У будівельному супермаркеті, поки дружина рахувала, скільки та яких потрібно закупити матеріалів, чоловік “веселився” у відділі декору, після чого в спальні з’явився милий смішний гномик у нічному ковпаку.
– Гном стежитиме, щоб тобі снилися тільки гарні сни, – прошепотів чоловік і ніжно поцілував дружину.
Скриньки, фігурки, постери, статуетки, всілякі підставки, вазочки для кожного нового букета, іменні чашки, дзвіночки заповнювали простір усіх шаф та полиць у квартирі, і під час прибирання викликали у Марини невдоволення до всіх цих дизайнерів, художників та інших майстрів.
Торік на 8 березня їй було подаровано капучинатора. Цього вечора Павло пригощав дружину та всіх гостей божественним напоєм. Усі були у захваті. Наступного дня чудовий прилад був поставлений на полицю у шафі, і з того часу посідав там своє почесне місце.
Такі самі не менш почесні місця займали електричний чайник, електрошашличниця, аерогриль. На підвіконні сумував і припадав пилом фонтанчик з підсвічуванням.
– Яким дивом техніки мене вразять сьогодні? – з наростаючим хвилюванням думала Марина.
У подарунок вона отримала улюблені парфуми, величезний букет троянд і вже збиралася полегшено зітхнути, але з’ясувалося, що Павло вирішив повторити студентський подвиг – покликав гостей, і завтра всією компанією вони їдуть на дачу батьків.
Марина почала планувати, що можна приготувати:
– Є м’ясо для стейків на грилі, овочі купимо по дорозі, зранку спекти свій фірмовий пиріг, і хлопці щось прихоплять.
– Готувати нічого не треба, – зупинив її роздуми чоловік. – Я все заказав у ресторані з доставкою. Завтра відпочиватимеш і веселитимешся.
– Дякую, дбайливий мій, – сказала дружина, – але мені було б неважко, особливо, якби ти допоміг.
– Кохана, 8-го березня жінка має бути королевою, а не куховаркою, – урочисто заявив Павло.
– Добре, буду королевою, – відповіла Марина, подумки підраховуючи вартість замовлення в ресторані.
Якось чаша терпіння жінки дала тріщину. Батьки Павла допомогли їм придбати простору квартиру у престижному районі історичної частини міста.
Великі кімнати з високими стелями, величезними вікнами, ліпниною, широкими підвіконнями, балконом, що виходив на затишну старовинну вулицю – все це здавалося Марині чимось казковим.
В реальність повертало те, що для оплати більшої частини вартості квартири довелося оформити іпотеку.
Усе розрахували, оформили, домовилися зі своїх зарплат переказувати певну суму на окремий недоторканний рахунок, щоби вчасно вносити платежі.
Якось Марина сіла за комп’ютер, щоб переказати гроші за черговий платіж і виявила, що на рахунку не вистачає значної суми. Її обуренню не було меж.
– Треба брати всі наші прибутки у свої руки. Так не може більше продовжуватися, – вирішила жінка.
З нетерпінням вона чекала на повернення чоловіка.
– Павло, – почала дружина, як тільки за ним зачинилися двері, – ти пам’ятаєш, що сьогодні день платежу по іпотеці?
– Так, – невпевнено промовив чоловік, передчуваючи згущення хмар над головою.
– А мені, здається, не пам’ятаєш. Як не пам’ятаєш і про наше рішення, за жодних обставин не залазити з до нашого рахунку. Що за термінове діло переконало тебе взяти ці гроші?
– Ну, кохана, не гнівайся. Заплатимо пізніше на кілька днів. Незабаром зарплата. А я з нагоди купив такі класні чохли у машину! Шкіра, колір дивовижний! Салон виглядає зовсім інакше. Ходімо, подивишся сама.
– Павло, з наступної зарплати ми маємо відкласти гроші на черговий платіж. Розумієш, не заплатиш вчасно один раз, почнуть збиратися борги та пеня.
Це закон снігової кулі. А машину ти плануєш міняти. Який сенс купувати дорогі чохли, за які ніхто не переплачуватиме. Але головне не це, – продовжувала вона. – Головне те, що з тобою ні про що не можна домовитись. Ти не дотримуєшся слова. Ти легковажно ставишся до життя. Не зрозумієш, що вже не можна ховатися за гаманець батьків.
Настане час і їм знадобиться наша допомога, у тому числі й матеріальна. Наш бюджет не витримає спонтанних покупок.
На роботі тебе цінують, довіряють найскладніші проєкти, отже вважають серйозним фахівцем. Але вдома, в побуті ти залишаєшся розпещеною дитиною.
Навіть мільйонери, які заробили свої мільйони працею, не витрачають гроші на все, що трапляється на очі.
Цим переважно займаються їхні діти, яким легко все дістається.
Я вирішила повністю контролювати наші доходи, витрати та твій доступ до рахунку. Інакше нам світить боргова яма, або ми втратимо квартиру.
– Все! Я все зрозумів. Я поганий, інфантильний тип, який не пристосований до сімейного життя.
Мені не можна довіряти гроші, і ти видаватимеш мені дрібними купюрами на кишенькові витрати. Чудово! Я безладний і безглуздий. А ти… Ти – жінка-калькулятор! Ти не вмієш радіти.
Життя та стосунки ти заганяєш у таблиці та формули. Усі мої необдумані покупки та подарунки я робив тому, що люблю тебе, хотів викликати в тебе усмішку, відчуття турботи та щастя. Але ти не спроможна це відчувати.
Марина не встигла нічого відповісти. Павло швидко вийшов з кімнати, потім гримнули вхідні двері, і в квартирі настала тиша.
Якийсь час жінка сиділа нерухомо, не усвідомлюючи, що сталося. Потім зміст сказаних Павлом слів став повільно доходити її свідомості.
– Виявляється, я байдужа, не здатна радіти і оцінити любов і турботу, – образливі слова лунали в голові.
– Жінка-калькулятор… Жінка-калькулятор…- лунало в мозку набатом.
Марина ще довго сиділа, не рухаючись, тільки сльози котилися по щоках і капали на опущені руки.
Потім вона встала, почала ходити по кімнаті, подумки відповідаючи чоловікові на звинувачення:
– Добре бути романтичним та піднесеним, коли хтось вирішує усі побутові проблеми.
Добре витрачати гроші праворуч і ліворуч, коли хтось потім підраховує, на чому економити через ці милі сувеніри.
Безумовно, Марина мала рацію, але маленький черв’ячок сумніву, чи треба було так різко розмовляти, все-таки гриз її, і чим далі вона думала про це, тим більше він розростався і перетворився, нарешті, на величезного черв’яка.
– Так, – погоджувалась Марина, – це правда, він, безперечно, любить мене. Мало чоловіків таких ніжних та уважних. А скільки разів його жарти та оптимізм допомагали у важких ситуаціях.
– І я його дуже люблю, – сказала вголос жінка, і сльози знову ринули з її очей.
– Звичайно, треба якось виправляти його звичку необдумано витрачати гроші, – трохи заспокоївшись, вирішила Марина. – Треба переконати його сісти зі мною та разом розрахувати наш бюджет.
А мені теж треба попрацювати над собою. Треба вигадати якесь спільне хобі, яке перенаправить вектор його активності, а мене відверне від постійних розрахунків та побутових турбот.
Вже настала глибока ніч, і образа остаточно змінилася занепокоєнням за чоловіка. Телефон Павла недоступний.
– Головне, щоб із ним нічого не трапилося. Дочекатися ранку, знайти його та поговорити з ним, – рішуче сказала собі Марина.
– До батьків він піти не повинен, – міркувала вона, – не стане їх засмучувати. А куди? Найімовірніше, до Дениса.
Денис був другом Павла з дитячих років, найкращим та вірним. Другом, який міг сказати правду в очі, який водночас приймає його таким, яким він є.
Марина подивилася на годинник. Він показував другу годину. Дзвонити незручно, але й чекати на ранок не було сил, і жінка, долаючи збентеження, набрала номер Дениса.
Він відповів, попри очікування, швидко.
– Алло, Марино, – голос Дениса був несподівано бадьорим.
– Привіт, Денисе, пробач за дзвінок у пізній час, – почала Марина.
– Не вибачайся, будь ласка, – зупини чоловік. – Я все знаю. Павло у нас. Він мені все розповів. Я сказав йому, що ти маєш рацію, а він не розумний. Він загалом погодився.
– Можеш дати йому слухавку?
– Ні-і-і, – чомусь зі сміхом відповів Денис, – він заснув, та й виразно говорити навряд чи зможе.
– Він що, загульбанив? – Запитала Марина.
– Це дуже м’яке формулювання, – відповів друг. – Ну, ти не сварися, він дуже переживає і кається. Зранку я його привезу.
Марина з надією чекала ранку. Нарешті пролунав дзвінок. Миттєва радість змінилася розчаруванням:
– У Павла свої ключі. Хто це може бути?
За відчиненими дверима нікого не було, а біля входу стояли пухнасті хутряні капці з котячими мордочками і короткими смішними хвостиками ззаду.
Марина вийшла і, надягаючи тапки, почула швидкі кроки на сходах. Сильні руки підхопили її.
– Кохана, це був мій останній безглуздий подарунок, – прошепотів Павло.
– Не може бути! Ти мене лякаєш, – сміючись, відповіла дружина.
З цього дня подружжя домовилося разом обговорювати всі грошові питання.
– Обіцяю вникати у всі наші фінансові справи, – запевнив Павло. – Але ти обіцяєш внести пункт про відпочинок та культурну програму до наших планів.
– Я багато думала про це сьогодні вночі. Я надто загнала себе сімейною економікою. Мені дуже потрібна твоя участь у цьому.
Ще я зрозуміла, що потрібно планувати і відпочинок, і захоплення і виділяти на це кошти.
– Ми зовсім перестали ходити до театрів, музеїв, просто гуляти містом з того часу, як одружилися, – нарікав Павло. – А скільки цікавих місць у нашій області, скільки всього з’явилося останнім часом. Ми ж ніде не були!
Давай поставимо за мету поступово об’їхати всі пам’ятки.
– Згідно з затвердженим кошторисом, – сміючись, додала Марина. – І обов’язково друзів підключити. Тільки… – щось хотіла вона додати і затнулась.
– Що тільки? Не скуповувати оптом сувеніри? – здогадався чоловік і засміявся. – Клянуся, не буду.
Поцілував Марину, підморгнув і додав:
– Ну, не більше десяти-п’ятнадцяти.
Марина пирхнула.
– Жартую-жартую, – заспокоїв дружину Павло.