Ти ба… Зовсім знахабніла! Має дачу біля моря і мені нічого не сказала. Давай швидко продавай свою дачу і сплати борги моєї дочки! – випалила свекруха Світлані
— Галино Олександрівно, привіт. Міша сказав, що ви попросили мене приїхати допомогти по дому. Що ж ви мені одразу не подзвонили? Він зараз у відрядженні, роботою завантажений. Можете одразу зі мною безпосередньо зв’язуватися. Я ж не відмовлю, – сказала Світлана, посміхнувшись свекрусі.
Вона простягла жінці пакет із гостинцями, купила печиво до чаю, молоко та фрукти, бо знала, що свекруха фрукти любить і із задоволенням їсть їх. Хотілося зробити людині приємно, але по ворожому погляду здалося, що не догодила. Галина Олександрівна зазирнула в пакет, скривилася, пробурчала собі під ніс щось, але розібрати її слів Світлана не змогла.
— З чим вам потрібна допомога? – Постаралася згладити напругу Світлана.
— Допомога? Та загалом треба прибирання в будинку зробити. У мене так досі болить нога від вивиху, тому давно підлоги не мила. Пил би протерти.
— Зрозуміла вас. У такому разі я швиденько переодягнуся і займуся прибиранням.
Галина Олександрівна мовчазно пішла на кухню. Лише одного Світлана не розуміла – чому свекруха звернулася по допомогу саме до неї? Чому Олена, її дочка, не могла зробити прибирання? Вона ж і жила разом із матір’ю? Однак ставити запитання Світлана не стала – їй нескладно. Прибере швиденько, розминку фізичну зробить. Їй тільки на користь піде. Все одно з роботи пішла раніше, а вдома одній було сумно і сумно. Як хотілося, щоб якнайшвидше чоловік повернувся з відрядження і більше не залишав дружину одну.
Закінчивши зі збиранням, Світлана втерла краплинки поту з чола, досить усміхнулася, відчуваючи, що м’язи розігрілися. Тут і в зал ходити не потрібно, якщо активно займатися домашньою роботою, а не розтікатися диваном після закінчення робочої зміни.
— Я все зробила. Якщо потрібно ще щось, скажіть тільки, – з посмішкою увійшла Світлана в зал, де свекруха дивилася телевізор.
— Ти посидь. Зараз передача закінчиться незабаром, поговоримо, – кивнула Галина Олександрівна.
— Та я вже поїду, мабуть, а то темніє. Заскочу до вас завтра, якщо побалакати хочете.
— Ну поїдеш, то поїдеш, не відволікай! Найцікавіше почалося, – свекруха невдоволено зиркнула на Світлану, не дякуючи за допомогу і навіть не вийшла проводити її.
Неприємний осад залишився, а коли зіткнулася біля хвіртки з Оленою, то взагалі обурення закипіло, адже одягнена та була гарно, напевно, не з роботи, а з якогось заходу поверталася.
— О, Свєтко! А ти вже йдеш? Навіщо приїжджала? Мама з тобою вже розмовляла?
— Вона попросила допомогти з прибиранням. А про що вона мала зі мною поговорити?
— Та так … Якщо не говорила, значить і не повинна була, – Олена икнула і поспішила піти.
Світлані подумалося, що наступного разу вона вже не поїде допомагати свекрусі. Олена молода енергійна дівчина, могла б сама зайнятися прибиранням. Чи побоялася зіпсувати манікюр? Увечері Світлана зателефонувала чоловікові і повідомила йому, що прохання його матері виконала, але більше не поїде до тієї, оскільки Олена цілком могла б впоратися з усім самостійно, не палац прибирати треба було.
— А Олена вдома, чи що? Мама ж казала, що вона поїхала по роботі десь на місяць! – здивувався Михайло. — Ну дають! Я й не знав. Олена завжди була лінива і безладна, але не очікував, що вона навіть вдома прибрати не зможе. Я був певен, що вона поїхала, і мама зараз одна. Вибач, що попросив тебе поїхати, не довідавшись усе до кінця. Просто роботою було завантажено.
— Я розумію. Ти не вибачайся. Все нормально. Я не скаржусь і не обурююся. Просто більше не поїду. У тебе є здорова сестра, і твоя мама повинна розуміти, що розриватися на два будинки я не буду.
Після розмови з чоловіком на душі стало спокійніше. Світлана більше не думала про те, що її просто використали і не подякували навіть. На мить вона спантеличилася думкою, про що ж таке хотіла поговорити свекруха, але швидко відкинула її. Та яка різниця? Якщо щось важливе, то жінка сказала б одразу, а якщо вирішила промовчати – її справа.
Наступного дня Світлана приїхала з роботи трохи пізніше. Вона дуже здивувалася, побачивши на лаві біля під’їзду Галину Олександрівну.
— Ось так приїдеш у гості й цілу годину стирчатимемо на порозі, – пробурчала жінка замість привітання.
— То ви чомусь знову не подзвонили мені, не попередили, що в гості хочете заїхати? Я б тоді раніше прийшла. А так затрималася, бо робила завтрішню роботу.
Світлана такої поведінки не розуміла. Ну не в дитячому садку. Усі дорослі люди. Навіщо поводитися так? Телефони зараз дозволяють попередити про візит. Не на пошту ж лист надсилати треба! Достатньо просто зателефонувати.
— Не думала, що ти прийдеш так пізно. Мишко розповідав, яка ти пунктуальна. Ще цікаво, яку таку роботу ти доробляла…
Приймати близько до серця слова свекрухи Світлана не стала. Мало що там жінка собі надумала? Якщо відповісти, то можна й посваритись, а сваритися з мамою чоловіка зовсім не хотілося.
Увійшовши в квартиру, Світлана відразу ж запропонувала свекрусі напоїти її чаєм, хоч мріяла про гарячу душу для початку, адже ноги гули, і хотілося трохи розслабитися. В ідеалі, звичайно, набрати ванну із сіллю, але в ній і заснути можна. Молода жінка втомилася, зате зробила все, і завтра її чекає позаплановий вихідний.
— Я знаю, що тобі дача на море у спадок дісталася, – сказала Галина Олександрівна.
Світлана не приховувала цього, звичайно, але тон свекрухи їй одразу не сподобався та змусив насторожитися. Дача справді дісталася, але вона була у занепадницькому стані. Слід зробити там хороший ремонт, щоб продати чи хоча б здавати туристам. Цим вони з чоловіком планували зайнятися на початку осені, вже домовилися на відпустку одночасно. Оцінять фронт робіт особисто, а там зрозуміло, чи витягнуть ремонт до початку нового сезону.
— Зараз там і не відпочити. Напевно, Мішка казав вам, у якому вона стані?
— До чого тут Михайло? Мій син про дачу нічого не сказав. Ви промовчати вирішили, розумію, від родичів такі знаходження приховують, щоби в гості не напрошувалися. Я дізналася про це від твоєї тітки. Вона, між іншим, обурена, що не отримала своєї долі, але це вже не моя справа.
— Як швидко розходяться плітки!
З тіткою стосунки у Свєти були напружені, але говорити про це зовсім не хотілося, як і забивати собі голову.
— Справа не в тому, що ми не хочемо туди когось запрошувати, там зараз ремонт потрібно. Ми з Мишком поки самі до ладу не оцінили фронт робіт. Як тільки зробимо ремонт, ви можете поїхати та відпочити на море. Я ж не проти.
— А мені відпочинок на морі не потрібний. Якщо захочу відпочити на морі, то я в санаторій путівку зможу отримати. Маю свої зв’язки.
Тяжко спілкуватися з людиною, яка й прямо не говорить, напрошуючись на спроби розговорити її, і таїть на тебе образу незрозуміло за що.
— Ви про дачу поговорити хотіли?
Чай нарешті заварився, випромінюючи по кімнаті приємний ягідний аромат. Світлана налила кухоль і поставила перед свекрухою. Вона підсунула ближче до жінки вазу з цукерками та контейнер, у якому лежало смачне печиво.
— Їжте. Все дуже смачне.— Їжте. Все дуже смачне.
— І шкідливе! Розумію, що ти за своєю фігурою не стежиш зовсім. Молоді роки завжди безтурботні, а ось мені доводиться. Загалом оцінювати фронт робіт зовсім необов’язково. Вам ця дача з неба впала. Вона вам зовсім не потрібна. Тож… продай свою дачу на море і допоможи моїй дочці борги закрити, – Галина Олександрівна підвищила голос.
Світлана втратила дар мови. Вона дивилася на свекруху, не моргнувши. Обхопивши свій кухоль з чаєм долонями, жінка відчула, що пальці стискаються сильніше, а дрібне тремтіння розходиться по всьому тілу.
— Ви просите мене продати дачу? Загалом продаж був останнім, про що ми з Мишком думали. Ми хочемо зробити ремонт та здавати її, щоб заробляти за час сезону. Додаткові гроші зайвими не будуть, а на морі можна непогано заробити на оренді подобово.
Світлана і сама не розуміла, навіщо пояснювалася. Адже її думки ніхто і не питав – свекруха вже все для себе вирішила. І її нахабство Свєті зовсім не сподобалося. Тут же спалахнула образа за вчорашнє, і захотілося висловити жінці, що дочка у неї доросла людина, а прибирати все одно покликали невістки.
— Я не прошу, а говорю, що треба зробити. Ви все одно розуму не дасте. Як планувати здавати, якщо живете за багато кілометрів від цього місця? Та у вас розтягнуть там все раніше, ніж ви заробите хоч щось.
Існували агентства, ріелтори, які підписували договір та брали на себе відповідальність за збереження майна. Звичайно, вони отримували відсоток, але краще заплатити його і бути спокійними, що орендарів перед заселенням перевірять. Та й взагалі все поки що вилами по воді писано було. Якщо їм з чоловіком сподобається, вони думали і про те, щоб самим перебратися до моря.
— Галино Олександрівно, думаю, що ми з Михайлом самі можемо вирішити, що робити з дачею. Ви пробачте, звичайно, але продавати її для того, щоб віддати борги вашій дочці? Олена доросла, і якщо вона залізла у борги, то нехай сама думає, як їх виплачувати.
— Ах ти невдячна! – підскочила Галина Олександрівна. – Та пий ти свій чай гидкий сама!
Жінка з силою штовхнула кухоль, і частина напою розплескалася по столу. Якби Світлана була такою ж вибуховою, як її свекруха, то, напевно, спустила її зі сходів, але вона просто стиснула зуби і постаралася зберігати самовладання.
— Ти мені за гробота зобов’язана за те, що я Мішу народила, виховала справжнім мужиком і тобі передала. А ти загребла його, і тепер відмовляєшся допомогти?
Світлана нічого не відповіла. Вона розуміла лише одне – після таких висловлювань спілкуватися зі свекрухою нормально далі вже не зможе. Раніше Галина Олександрівна посміхалася їй у вічі, але ком в собі носила, раз тепер з неї полилися такі докори. Світлані сказати було нічого. Вона знала, що Мишка виростила вулиця. Він навчався і вже у дев’ятому класі влаштувався на підробіток в автосервісі. Мати сильно сина не балувала, уваги йому практично не приділяла, материнським коханням не оточувала. Вона всю себе без залишку віддавала вихованню доньки, яка виросла егоїсткою. Михайло не докоряв матері, але при цьому не відчував почуття обов’язку перед нею. І Світлана також. Вона хотіла спілкуватися з сім’єю чоловіка, але якщо вже пішли такі істерики, спілкуватися тут нема про що.
— Галино Олександрівно, взагалі-то ви зараз у моїй квартирі. Прошу вас не кричати та зберігати доброзичливий настрій. В іншому випадку я попрошу вас піти.
Світлані важко було триматись, але батьки виховали її правильно. Вона до останнього намагалася уникнути серйозного скандалу.
— Відмовляєшся допомогти, значить, так? Ну і нехай пропаде пропадом твоя дача!.. Ми з боргами впораємося, а Мишко якось зрозуміє, що за істоту вибрав собі за дружину! І кине тебе!
Із цими словами Галина Олександрівна поспішила залишити квартиру Світлани. Іти в душ уже зовсім не хотілося. Прибравши зі столу, Світлана впала на диван і заснула. Сварка витягла з неї всі сили, і найголовніше – жінка не розуміла, за що їй довелося слухати такі гучні звинувачення. Адже вона не зробила нічого поганого. Свекруха навіть не спробувала поговорити та попросити нормально, одразу почала вимагати. Вже одного разу Мишко рятував сестру і допомагав їй виплутатися з боргів, коли в магазині, де вона працювала менше кількох тижнів, з’явилася велика нестача. І знову борги? Страшно було навіть уявити, які цього разу.
За кілька днів Михайло повернувся додому. Він уже знав, що між Світлою та його матір’ю трапилася сварка. Обійнявши дружину, чоловік вибачився за те, що їй довелося через це пройти.
— Ти молодець, що не піддалася на провокацію і гідно повелася. А мама завжди була такою. Всі довкола їй зобов’язані, крім Олени. Думає лише про егоїстку дочки. Сумніваюсь, що там насправді якісь великі борги. Швидше за все, просто хотіла забезпечити моїй сестрі ще рік, щоб вона сиділа вдома і не працювала. Як вони там кажуть? Сестра багатого чоловіка шукає? Удачі їм. Ми допомагати у цьому не станемо.
Світлана раділа, що чоловік на її боці. Свекруха дзвонила до Михайла кілька разів, намагалася змусити його натиснути на дружину, але він відразу ж припиняв розмови, заявивши матері, що продавати вони нічого не стануть, допомагати Олені теж. А коли в черговий раз Галина Олександрівна зателефонувала з вимогою повідомити невістці, щоб та прибрала в будинку, Михайло заявив, що його дружина не прислуга:
— Якщо в тебе вивих досі болить, змусиш Олену хоч щось зробити. Ми маємо свої справи.
Восени подружжя поїхало на дачу, як і планувало. Вони зрозуміли, що фотографії показували все набагато гірше, ніж було насправді, і за місяць вони легко впораються з ремонтом. Вони мали накопичення, які вирішили вкласти в ремонт.
Наступного літа пара провела на морі, оскільки Михайла якраз відправили у відрядження до цього міста, а Свєті дозволили працювати дистанційно, оскільки вона готувалася йти в декрет. Морське повітря в її положенні корисне, і подружжя тепер уже всерйоз задумалося про переїзд, адже дача перетворилася на повноцінний будинок, і вони могли б жити там, а якщо захочуть, то купити квартиру.
Галина Олександрівна спілкуватися із сином перестала. Вона заявила, що той разом зі своєю дружиною зобов’язані попросити у неї прощення. Та тільки не були вони ні в чому винні, тому й вибачатися не стали. Так їхнє спілкування припинилося. Михайло лише чув, що як сестра його виходить заміж. А чи знайшла вона того мільйонера, про якого мріяла, його зовсім не цікавило. Адже його навіть на весілля ніхто не запросив, вважаючи негідним родичем.