Настя повернулася з роботи, вдома на неї чекав сюрприз. Свекруха, сиділа на кухні та пила чай. – О, нарешті, – уїдливо промовила вона, – Ти де так довго ходиш? – На роботі затримали, – пояснила Настя. – Як доїхали? – Нормально! Ось тільки їсти хочу, а у тебе нічого нема, чоловік твій голодний сидить, – сказала Раїса Степанівна. – Я зараз переодягнуся і щось приготую, – відповіла Настя і побігла у спальню. Переодягнувшись, Настя хотіла було повернутися на кухню, як раптом почула, що свекруха про щось розмовляє з Ігорем. Жінка прислухалася до розмови свекрухи та чоловіка і остовпіла від почутого
Коли Настя повернулася з роботи, то вдома на неї знову чекав сюрприз. Свекруха, Раїса Степанівна сиділа на кухні та пила чай. Вона приїжджала рідко, але останнім часом частенько й практично кожні вихідні проводила у них.
– О, нарешті, – уїдливо промовила вона, – На годиннику майже ніч, за вікном вже темрява, а ти тільки заявилася? Що ж це за робота така, що не маєш часу ні на дім, ні на чоловіка.
– Мамо, ну що ти, – почав виправдовуватися Ігор. – Все гаразд. Ну, що вдієш. Такий графік. Я теж іноді затримуюсь.
Ремонт кухні
– Так, ось тільки в неї, крім якоїсь там кар’єри, є й інші обов’язки. Вона дружина чи як? Ти подивися на себе: на футболці пляма, сам скинув багато. Вона тебе що, не годує?
– Ну чому, я нормально харчуюсь, – заперечив він.
– Так, я бачу. У раковині гора посуду, який сам себе не помиє. Ну, де ти там? – гукнула Раїса Степанівна.
– Я тут. Переодягалася. Як дісталися?
– Нормально, але могло бути й краще, якби дехто не був такий зайнятий і зустрів мене з вокзалу.
– Раїса Степанівна. Ви ж знаєте, що я працюю, а не прохолоджуюся.
– Ну, не знаю, що ти там робиш, але судячи з того, як виглядає будинок і Ігор, ти якраз прохолоджуєшся. У тебе під телевізором такий шар пилу та й під шафами. Ти що, пропонуєш мені, людині похилого віку спати в такому безладі?
– Ні, Раїсо Степанівно. Я зараз трохи перепочину і все протру.
– Ну, дякую. Ох і лінива вона в тебе. Ігоре, – не звертаючи уваги на Настю говорила жінка, – Хоча, чого я дивуюся. Їй робота дорожча за тебе.
– Мамо, ми обидва вирішили, що поки немає дітей ми вдвох працюватимемо. Настя – хороший фахівець у своїй сфері та отримує гідну зарплату. Я заробляю нормально, але разом швидше. Ще трохи і ми назбираємо на перший внесок, тоді зможемо взяти іпотеку. Ми звільнимо твою квартиру і ти зможеш здавати її.
– Іпотеку? Навіщо? Ти ж живеш у квартирі. Тобі що, тісно? Ну, звісно. Це ти його намовила? – невдоволено дивлячись на невістку майже прошипіла жінка.
– Ми думали, що гроші від оренди стануть вам гарним додатком до пенсії, – намагалася заспокоїти її Настя.
– А ти мої гроші не рахуй! Бач, ти. Прийшла на все готове, ще й за мене думає.
Настя більше не хотіла слухати образливих слів на свою адресу, тому встала і попрямувала до кімнати.
– Ні, ти бачив? Що таке? Ні поваги, ні подяки, – розійшлася Раїса Степанівна.
– Мамо, навіщо ти так? Ми вже 3 роки, як одружені, а ти все ніяк не приймеш її.
– А кого там приймати? Невдячна, – демонстративно відвернувшись від сина, Раїса Степанівна продовжила пити чай у тиші.
З дня знайомства жінка прямо заявила, що не схвалює вибір сина. Вона ніяк не могла прийняти того, що його обраницею стала дівчина з дитбудинку.
– Ні копійки за душею, безрідна дівчина. Ігоре, одумайся! Навіщо тобі це? Я днями була у Маргарити Вікторівни. Так ось її донька, Поліночка…
– Мамо, ніяких Поліночок. Досить шукати мені наречених. Я люблю Настю і вже зробив пропозицію. Ми одружимося.
– Ось як ти заговорив. Ось як вона впливає на тебе. Зовсім до слів матері не прислухаєшся. Ох і отримаєш ти з нею, синочку. Пам’ятай моє слово.
Незважаючи на застереження матері, у шлюбі Насті та Ігоря не було жодних складнощів. Вони розписалися і почали жити в місті, у квартирі, яку Раїса Степанівна отримала під час розлучення з одним із чоловіків. До речі, чоловіків у неї було 4 і з жодним із них вона не вжилася.
Настя та Ігор жили добре і здавалося, що саме це не давало спокою свекрусі. Вона чіплялася до кожної дрібниці, і з тріумфом вказувала Ігору на кожну її, хай навіть незначну помилку, щоб підтвердити, що син прогадав із вибором обраниці.
Ігор, як добрий син, не хотів ображати матір, тож не сперечався. При цьому Насті було дуже прикро, що свекруха тицяє її, як кошеня в кут, а він за неї не заступається. Але дівчина любила чоловіка і вже встигла зрозуміти, що слова матері ніяк не впливають на те, як Ігор ставиться до неї. Тому, вона терпляче посміхалася і кивала, поки свекруха не виїжджала до себе додому і до наступного її візиту в їх сім’ї панував мир та порозуміння.
На жаль, цього разу свекруха поводилася особливо погано. Сидячи в сусідній кімнаті, вона чула, про що вони розмовляли. І почуте шокувало Настю. Вона знову сватала йому якусь панянку з заможної родини. Більше того, за її словами, ця дівчина і сама виявляє інтерес до Ігоря, при цьому не вважає наявність дружини на заваді.
Усередині у Насті все кипіло. Вона металася між бажанням заплакати чи посваритися з свекрухою. Тут вона відчула, що їй стало зле.
Вийшовши з ванної через кілька хвилин вона побачила схвильованого Ігоря і свекруху, з усмішкою на обличчі.
– Настя, ти як? – тримаючи її під руку, хвилювався Ігор.
– Все добре. Перехвилювалася напевно. Швидше за все. Вже все минуло.
– Ну, звісно. Тепер вона ще й занедужала. Це ти так до себе привертаєш увагу? – виразилася свекруха.
– Я не занедужала. Просто перевтома. Все вже добре, – відповіла Настя.
Не тут було. Зранку самопочуття стало гірше. Настя кілька годин не могла вийти з ванної кімнати і Ігор наполягав на тому, щоб викликати швидку.
Настю відвезли. Сказали, що треба оглянути, а Ігор поспіхом збирав речі. Коли він дістався лікарні, Настя вже була в палаті. Вона лежала в ліжку і, на вигляд, почувала себе набагато краще.
– Ну як ти тут? Щось сказали? – проходячи до неї заговорив Ігор.
– Так, сказали. Вони сказали, що мені не можна хвилюватися. Ще не можна стільки працювати. Взагалі, поки що мені багато чого не можна, – загадково посміхаючись, відповіла вона.
– А що, що не таке?
– Ну, знаєш, вагітним потрібен лише спокій.
Ігор спочатку схопився з ліжка, секунду стояв із здивованим виглядом, а потім кинувся обіймати дружину.
За тиждень Настя повернулася додому. На її подив, свекруха все ще була в них.
– Синку, – шепотіла вона, поки Настя була в кімнаті. – Як ти можеш бути таким не розумним. Ти впевнений, що це взагалі твоя дитина?
– Мамо, ти чого? Ти про що взагалі? – починаючи злитися, відповів Ігор.
– А ти не думав, чому вона постійно затримувалася на роботі? Ти що, збираєшся виховувати і забезпечувати цю дівчину, що гуляє, та ще й з дитиною нагуляною?
Настя ще кілька хвилин стояла в коридорі і слухала, як свекруха ображає її, а Ігор виправдовується.
– Знаєте, що. Я більше не намагатимуся вам догодити, – заявила дівчина, зупинивши їхню бесіду. – Я б вам запропонувала піти кудись подалі, але це ваша квартира. Так що піду я.
– Настя, ти що? Куди підеш? – заговорив Ігор, підійшовши до неї.
– Куди завгодно! Я тут не залишусь. Я не хочу більше слухати цю нісенітницю, закривати очі на ваші образи. З мене вистачить. Я хочу народити здорову дитину, а живучи тут, під вашим натиском – це неможливо. Тож я поїду. Ти можеш поїхати зі мною або залишитись тут – вирішуй сам. Але я не хочу її більше бачити. Ніколи! І не стану.
Настя, не чекаючи його відповіді чи нової хвилі образ від свекрухи, розвернулася і пішла збирати речі.
– От і добре. От і нехай котиться. Так навіть краще. Тобі більше не доведеться жити з нею, – заговорила свекруха, хапаючи Ігоря за руку.
– Мамо, та як ти не бачиш, що я її кохаю. Це тебе я терплю, причому вже важко! – вигукнув він, – Ти ж усіх від себе відвернула. Зупинися! У тебе залишився лише я. І що ти робиш? Замість того, щоб радіти моєму щастю, ти руйнуєш його, руйнуєш мою родину. Мені не потрібна твоя квартира, а свої поради залиш при собі. Ти 4 рази була одружена і жодного разу не побудувала сім’ю. Ти не думала, що щось робиш не так. То чому ти вирішила, що я стану до тебе прислухатися? Так, ти багато чого мене навчила, дякую тобі за це. Але я сам розберуся, як будувати стосунки. І будувати я їх буду з Настею.
Раїса Степанівна, стиснувши кулаки, вже рушила назустріч до сина, щоб щось сказати, але він різко розвернувся і вийшов з кімнати.
– Настя! А де наша велика сумка? Ну та, з якою ми їздили у відпустку?
Минув рік.
Прогулюючись парком, Ігор котив перед собою колиску, а поруч йшла Настя, тримаючи його під руку. Синочок народився в належний термін. На той час вони встигли облаштувати нову квартиру. Хоча, не без зусиль. Ігору доводилося працювати цілодобово, щоб накопичити потрібну суму, але вони впоралися з усіма складнощами. До речі, внесок Насті у нове житло також був. Зібраних грошей вистачило на простору квартиру у пристойному районі.
– Настю, прохолодно вже. Може, час додому?
– Так, ходімо. Іван все одно скоро захоче вечеряти.
Вони вже виходили з парку, коли Настя зауважила, що за ними, ховаючись за деревами, хтось стежить. У сутінках вона не зрозуміла, хто це.
– Ігоре, там хтось за нами йде.
Він зупинився і одразу випалив:
– Ну, звичайно… Мама, може вистачить грати у шпигунів? Ти ж доросла жінка, – вигукнув він.
Настя здивувалася. З-за кущів вийшла Раїса Степанівна. Настя уважно дивилася на неї і помітила, що жінка дуже змінилася. Вона не стояла з гордо піднесеною головою, не було в її погляді невдоволення чи зневаги. Перед ними стояла абсолютно нещасна старенька, яка сором’язливо виглядала спідлоба.
– Ігоре, Настя. Ви вибачте, я не хотіла, щоб ви побачили мене.
– А навіщо взагалі цей концерт? – здивовано дивлячись на матір запитав він.
– Я… Я онука хотіла побачити. Хоч краєм ока.
– Взагалі, ти знаєш адресу, могла б просто приїхати.
– Не могла, синку. Соромно мені було. Ти пробач мені. За все вибач, що я тобі казала. Я все зрозуміла. Я не права була, що в твою сім’ю лізла. Настя… Я не зі зла. Хоча… Я справді тоді вірила, що син із тобою щасливий не буде. Не розумна я. Що ж ви мовчите?
Ігор із Настею справді здивувалися. Ніколи, за все своє життя Ігор не чув, щоб мати перепрошувала. Настя ж жодного разу від неї доброго слова не чула, а тут…
– Ви вибачте, але нам час іти. Івана скоро годувати треба, та й прохолодно вже, – заговорила Настя. – А ви, якщо хочете, можете йти з нами. Ну, якщо Ігор не проти. Ти як? – Запитала вона, повернувшись до чоловіка.
– Мамо, я не проти, але давай домовимося, – почав він, але жінка його зупинила.
– Синку, я на все згодна, тільки можна мені з онуком бачитися. Ну і з вами… Хоч іноді. Обіцяю, минуле не повториться.
– Ну, хто старе згадає.
Вони всі разом вийшли з парку і бабуся з гордістю котила колиску.
Вона дотрималася обіцянки і стала найкращою бабусею, яку тільки можна уявити. З Настею вони помирилися і ніколи не згадували один одному минулих образ. А Іван … він просто любив свою бабусю.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.